Глава 3

Амайї хотілося уникнути спекотного погляду. Оделія мала рацію, коли наказувала сховатися. Темні очі незнайомця заворожували й нагадували гіркий шоколад. Чорне волосся спадало до вух, пухкі вуста стиснулися, а легка щетина додавала брутальності. Дівчина подумала, що такому вродливому чоловіку не приємне товариство потвори. Він прийняв її за Мейделін та безсоромно ковзав поглядом шиєю, ключицями, грудьми та тонкою талією. Амайя перелякано похитала головою:

— Ні, я не Мейделін, не хвилюйтеся, — дівчина збентежилася й не знала де подітися. Гарячково витягнула з кишені носову хустинку й почала витирати залишки варення на чоловічій сорочці, — вибачте, я не знаю як так трапилося. Зовсім не хотіла вас забруднити.

— Звісно, ви хотіли лише підглядати.

Сором пропалював щоки Амайї. Її спіймали за таким непристойним заняттям. Дівчина почала інтенсивніше витирати пляму від варення, але натомість тільки розмастила її на сорочці:                                  

— Я не підглядала, я…, я, — Амайя не могла вигадати гідне виправдання. Чоловік лагідно всміхнувся:

—  Ремонтували замок?    

Двері вітальні відчинилися і цим самим врятували дівчину від відповіді. На коридор вийшла Оделія, кинула на племінницю злий погляд. Дівчина миттю відскочила від чоловіка та заховала пиріжок за спину. Уявляла який дурнуватий вигляд зараз має. Жінка плеснула в долоні:      

— Ейдане, а ми вас зачекалися.

Ейдан! Його звуть Ейдан! Амайя зрозуміла, що це і є наречений Мейделін. Поважний, статний, вродливий… А очі! Його очі притягували та випромінювали певний магнетизм. Не дивно, що Мейделін від нього у захваті. Чоловік поправив жилетку та трохи заховав пляму:

— Перепрошую за незручності. Випадково зустрівся з…, — Ейдан на мить зам’явся й звернувся до Амайї, — вибачте, не розчув вашого імені.

— Амайя, — дівчина винувато опустила голову, ніби у чомусь провинилася. 

— Ви подруга Мейделін? — чоловік не припиняв допит.

— Сестра, — Амайя чесно зізналася. Очі Оделії спалахнули гнівом. Вона байдуже змахнула рукою та схопила Ейдана за лікоть:

— Двоюрідна. Вибачте їй, вона йшла до своїх покоїв. 

— Невже не залишиться на вечерю? — Ейдан стояв немов вкопаний й ні на крок не зрушив з місця. З вітальні вийшла Мейделін. Її обличчя прикрашала широка посмішка:

— Ейдане! Вітаю! — дівчина простягнула руку. Чоловік, згадавши про манери, спіймав її пальчики та підніс до вуст:

— Мейделін, ви як завжди сяєте вродою.

Дівчина кокетливо посміхнулася, а Оделії поспішила розпорядитися:

— Прошу, проходьте до вітальні.

Амайя не знала де себе подіти. Чекала якогось знаку від тітки, але його було. Почувся голос герцогині:

— Ейдане, де ти був?

— Випадково познайомився зі сестрою Мейделін Амайєю. Амайє, ви де?

Дівчина зайшла до вітальні та постала перед Бартонсами. Загальна увага змушувала почуватися незручно. Вона чекала кепкувань, глузливих жартів та незручних запитань. Проте їх не було. Бартонсони наче не помітили її ваду, приязно всміхалися. З Ейданом приїхали батьки — Кліффорд і Шарлотта, та молодший брат Пайк.
Мейделін стала навпроти Ейдана й трималася за рукав сукні. Складалося враження, що вона готова у будь-яку мить продемонструвати свій заручний знак та з'єднатися з магією Ейдана. Проте чоловік не поспішав робити пропозицію. Він стримано кивнув:
– Мейделін, ви зробите мені честь, якщо погодитеся завтра відвідати зі мною театр. Гадаю, нам не завадить більше дізнатися одне про одного.
— Театр? — з обличчя дівчини спала посмішка, — але ми повинні заруч…
— Звісно вона згодна, — Фраклін поспішно перебив доньку й не дозволив говорити про заручини. Герцог Кліффорд Бартонс, наче виправдовуючись, опустив голову:
— Шлюб — важлива подія. Нехай молодята познайомляться краще й, якщо на те воля Всевишнього, заручаться.
Мейделін ледь стримувала сльози. Амайя знала, як сильно сестра чекала на ці заручини. Дівчина й сама не розуміла, чому Бартонсони змінили наміри та тягнуть із заручинами. Так, молодята бачилися лише двічі, але їхні батьки домовилися про цей шлюб й навіть призначили на сьогодні заручини. Нехтуючи пристойностями, Ейдан лагідно схопив руку своєї майбутньої нареченої:
— Впевнений, вистава нам сподобається. Не варто засмучуватися. Ми проведемо вечір разом, а заручитися завжди встигнемо.
– У такому випадку, запрошую до столу, — здавалося в Оделії скриплять зуби від злості.
За столом панувала напружена тиша. Амайя ловила на собі злі погляди тітки й боялася зайвий раз поворухнутися. Їй здавалося, що вона занадто голосно їсть, надто незграбні рухи й взагалі, її тут не повинно було бути. Наче через неї Бартонсони відмовилися від заручин. Шарлотта порушила напружену тишу:
— Мейделін, люба, для походу в театр і для уникнення пліток, вам потрібна компаньйонка. Ви знаєте з ким підете?
— Звісно! Я піду із сестрою. Амайє, ти супроводиш мене?