Глава 2

Паніка стискала груди та заважала дихати. Дівчина не знала, що робити. Щоб розірвати заручини їй потрібно знайти того джентльмена й здійснити зворотний ритуал. Проте Амайя навіть не бачила обличчя чоловіка. Намагалася заспокоїтися та думати раціонально. Тепер вона не зможе стати дружиною Нортона і це тішило. На своїй руці відчула чиюсь долоню, яка сильно стиснула лікоть:
— Ось ти де! Спіймалася! І куди це ти втікала? — Амайя розвернулася та побачила розгніване обличчя Роберта. Він потягнув її до карети, — графиня з мене шкуру спустить, якщо дізнається, що ти ледь не втекла.
Амайя хмикнула. З неї теж шкуру спустять, коли дізнаються, що вона заручена не з тим чоловіком. Хоча, Оделії не обов’язково про це знати. Принаймні кілька днів у неї є, а там щось вигадає. Назбирає монет і втече. Дівчина вирішила піти на хитрість. Смикнула Роберта за руку:
— Стій! Не треба мене тягти. Я вже заручилася. Ми зустрілися з бароном таємно і заручилися. Немає потреби їхати до його маєтку, тим більше, що його там немає. Він хворий, зараз лікується у цілителя. Саме там ми зустрілися та заручилися. Дивися, — Амайя підтягнула рукав та показала заручний знак. Контур рухався наче змійка, час від часу спалахуючи дрібними іскрами.
— Але мені сказали везти тебе до маєтку, — Роберт недовірливо скривився.
— Я ж кажу, все таємно. Барон не хоче, щоб хтось знав про його недугу.
— Ох, дівчино, сподіваюся ти не станеш вдовою передчасно, — чоловік послабив свій тиск, — ходімо до карети.
Амайя неохоче поверталася додому. Сподівалася її брехня спрацює, а через кілька днів вона втече. Може й завтра. До неї не ставилися як до графині. Дівчина часто проводила час зі слугами, вміла поратися по господарству, бо як казала Оделія, дівчині не зашкодить вміти все. Натомість Мейделін займалася танцями, фортепіано, вивченням іноземних мов і зовсім не заглядала до кухні. Карета під’їхала до будинку й на груди дівчини впав важкий тягар. Ніколи не почувалася тут як вдома. Вийшла з карети та направилася до будинку. Із залу лунали голоси.
Мейделін стояла біля вікна у розкішній синій сукні розшитій золотистими нитками. На ній сяяли дорогі прикраси, каштанове волосся закладене у високу зачіску, а у зелених очах світилося щастя. Вона різко розвернулася до дверей:
— Амайя, це ти, — з її вуст це прозвучало дещо розчаровано, — я сподівалася, що приїхав Ейдан.
— Ти щось швидко повернулася, — Оделія підозріло зіщулила очі й поклала чашку на стіл, — заручилася?
— Так, — Амайя кивнула. По суті вона не збрехала, адже й справді заручилася, от тільки не уточнила з ким.
— Покажи, – Оделія не відводила суворого погляду від племінниці. Амайя підійшла та оголила руку. Графиня задоволено кивнула, — коли руна зміниться та стабілізується зіграємо весілля.
— Боліло? — в одну мить Мейделін опинилася поруч та зацікавлено вивчала руну, адже сьогодні у неї з’явиться така ж. Амайя кивнула:
— Пекло, але потім все минуло.
— Ох, я згораю від нетерплячості. Ейдан Бартонс вигідна партія. Вродливий, титулований, молодий, — Мейделін зробила особливий наголос на слові “молодий” і цим самим дала невидимого ляпаса Амайї, — а головне багатий. З нас вийде чудова пара.
Цінності сестри явно не збігалися з цінностями Амайї. Дівчина зняла капелюха та скривилася:
— Ви бачилися лише кілька разів на балу. Ти ж не знаєш, може у нього жахливий характер.
— Які дурниці, — Оделія продовжувала сидіти на софі та плеснула в долоні, — звикнути можна до всього, а знайти чоловіка з титулом герцога не так просто. Нам пощастило, що батькові вдалося домовитися про цей шлюб.
Амайя хмикнула. Не бажала виходити заміж за нелюба. Проте, що таке кохання вона не знала і навряд чи дізнається. Тітка мала рацію, ніхто крім старого Нортона не візьме її заміж. Обпечене обличчя, рідке каштанове волосся, короткі вії зовсім не приховують карих очей, а криві ноги й нерівна спина робили її ще потворнішою. Принаймні так казала Оделія.
За вікном вечоріло, проте Бартонси ще не приїхали. Франклін помітно нервував, а найбільше хвилювалася Мейделін. Дівчина не знаходила собі місця й кроками міряла залу:
— Невже вони передумали? Я не переживу цієї ганьби. Ейдан здавався серйозним вихованим джентльменом, він не може мене так зневажити. Все місто знає про ці заручини, як я після цього з’явлюся у поважному товаристві?
— Не хвилюйся, може з ними щось сталося. Напали розбійники чи зламалася карета, — Франклін сидів у кріслі та викурював сигару. Мейделін розправила віяло:
— Сподіваюся. Краще це, ніж відмова від заручин.
— Їдуть! — Оделія відірвала погляд від вікна та підвелася з крісла, — Мейделін поправ зачіску, Франклін — загаси сигару, Амайя — йди до себе. Не хочу, щоб Бартонсони бачили твоє потворство. Ти їх злякаєш.
Образа гострою стрілою проштрикнула серце дівчини. Такого вона не чекала. Через свою зовнішність навіть не може бути присутньою на заручинах сестри. Тітка підвелася з крісла:
— Чого дуєшся? На правду не ображаються. Це все заради тебе. Не хочу, щоб Бартонсони тебе ображали та кидали глузливі жарти у твій бік. Я дбаю про тебе і знаю як буде краще. Йди!
Амайя підвелася та попрямувала до виходу. Гіркота образи перчила груди. Дівчина з усіх сил стримувала сльози. Можливо Оделія й має рацію. Не варто своїм потворством псувати нікому вечір. Але дуже хотілося подивитися на заручини з дотриманням усіх ритуалів та традицій, адже вона ніколи цього не бачила.
Дівчина не поспішала підійматися на другий поверх. Шмигнула на кухню й запах їжі розбурхав апетит. Схопила пиріжок та відкусила шматочок. З холу доносилися голоси, котрі свідчили про прихід гостей. Лакеї несли саквояжі до гостьових покоїв, служниці розносили тарілки з їжею, а кухарка діставала з печі казан. Схоже всі хоч краєм ока побачать заручини. Всі, крім неї. З розпачу дівчина стиснула пиріжок у руці й з нього вилізло варення.
Амайя вийшла у коридор та стала біля дверей. Цікавість взяла верх. Дівчина нахилилася біля замка й вдивлялася у дверну шпаринку. Чула слова люб’язності якими розкидався герцог Барстон, бачила високу зачіску герцогині та нареченого. Надто молодий, можливо навіть менший за неї. Чомусь, вона уявляла його трішки старшим. Не чекала, що наречений Мейделін виявиться юнаком. Амайя скинулася від чоловічого голосу позаду:
— Підглядаєте за власними заручинами, Мейделін?
Дівчина різко випрямилася, розвернулася та вдарилася грудьми у незнайомця. Похитнулася й ледь не впала, проте чоловік встиг затримати її за плечі. На його білій сорочці виднілися масні сліди від пиріжка, а варення розповзлося яскравою червоною плямою на тканині. На своєму обличчі Амайя спіймала його здивований погляд. Він ковзав шрамами та відверто розглядав її. Вона смикнулася, зробила крок назад. Чоловік перелякано зіщулив очі:
— Мейделін це ви? Що з вами трапилося?