— Благаю, не треба! Я не хочу заміж.
Амайя вмивалася гіркими сльозами, проте на її прохання ніхто не зважав. Завжди сувора тітка Оделія поклала руки в боки:
— Бач, що вигадала. Та ти маєш бути вдячною барону Нортану, адже він погодився взяти тебе за дружину. З твоєю зовнішністю неможливо вийти заміж і тобі дуже пощастило.
— Барону Нортану давно за шістдесят і він майже не ходить. Йому потрібна служниця, а не дружина, — Амайя одягнула капелюха з червоною стрічкою й сподівалася, що тітка передумає, але її надії згасали з кожною секундою. Оделія поправила пишний поділ сукні дівчини:
— Служниць він і так має. У нього хворі ноги, у тебе — потворне обличчя. Все чесно. Йди й не вигадуй. Не годувати ж нам тебе до віку. Роберт тебе відвезе.
Амайя важко зітхнула. Неохоче вийшла на вулицю та сіла у карету. Екіпаж вирушив вперед й дівчина не стримувала сліз. Складалося враження, що цим заміжжям її хочуть позбутися. Її обличчя вкривала павутинка з опіків з довгастими шрамами. Вона отримала їх у дитинстві при страшній пожежі, де загинули її батьки. Дівчинку дивом вдалося врятувати. Дядько Франклін взяв дитину до себе на виховання й ось тепер вирішив видати заміж.
Дівчина закотила рукав сукні й глянула на заручний родовий знак, котрий щойно наніс жрець. На шкірі красувалися темні лінії й утворювали собою завихрене коло. Дівчина хмикнула. Навіть її заручини відбуваються неправильно. Зазвичай наречений їде до нареченої. У присутності родичів вкладає частинку своєї магії у зручний знак. Це саме робить наречена. Через кілька тижнів їхні знаки змінюються й стають однаковими. Це означає, що магія сумісна та сплелася єдиними потоками. Тільки після цього наречені можуть одружуватися.
Те, що вона їде сама до нареченого та ще й без супроводу, вважала принизливим. Сьогодні всі готуються до заручин її двоюрідної сестри Мейделін. Щоб не викликати жерця двічі, тітка Оделія сказала намалювати знак ще й Амайї. Старий Нортон кілька днів чекав на неї й ніякі вмовляння не змусили Вортінгтонів передумати та не віддавати племінницю заміж.
Амайя витерла сльози. Твердо вирішила, що заміж не вийде. Краще жити в лісі з вовками, ніж з Нортоном та виносити його нічні горщики. Вона — графиня за титулом і така робота їй не личить. Дівчина вирішила втекти. Поїде до іншого міста, точніше піде пішки або попроситься до когось у віз, адже їй не дали жодної монети, а весь спадок згорів разом з батьками. Залишилися лише землі, про які дядько навіть не згадує.
Карета проїжджала повз ринок й дівчина вирішила спробувати втілити свій план у життя. Вона постукала у стінку:
— Роберте, зупини, будь ласка. Я хочу придбати намисто, щоб постати перед бароном у належному вигляді.
Кучер зупинив карету та відчинив двері. Амайя вийшла на площу й потягнула капелюха донизу. Сподівалася таким чином хоч трохи приховати пошрамоване обличчя. Шарф натягнула до очей та дістала барвисте віяло. Швидкими кроками віддалялася від карети.
Перед невеличкою крамничкою скупчився натовп. Сварилися дві галасливі жіночки й важко було протиснутися вперед. Бажана свобода здавалася надто близько, залишилося лише прошмигнути у вуличку, вийти до річки та сісти у човен. Якщо Роберт наздоганятиме, то вона вже буде на іншому березі міста. Розштовхуючи натовп ліктями, опустила голову:
— Вибачте, будь ласка, пропустіть.
– Ах, ти мокра курка! — кричала одна зі сварливих жіночок на іншу учасницю скандалу. Її опонентка теж не лізла за гострим слівцем до кишені:
— Сама така! Будеш багато говорити, я тобі пір’я пообскубую.
— Тільки торкнись, я руки поламаю, — жіночка виставила палець вперед.
Проте це не зупинило конфлікт. Жінки вчепилися одна в одну, мов хижі звірі. Навколо зчинився галас. Амайю затиснули з усіх сторін й дівчина намагалася вибратися. Вона штовхалася та поступово просувалася.
— Мішечок! Хтось викрав мій мішечок з монетами, — почулося з юрби.
У загальній метушні дівчина рухалася до річки. Боляче зіштовхнулася рукою з якимось джентльменом. Від удару почала пекти рука й здавалося її обпалюють вогнем. Проте Амайя зовсім на те не зважала, лише прискорила кроки. Вибралася з натовпу та шмигнула у вузьку вуличку. Бігла вперед, тримаючись за руку. Печія зменшувалася, проте все ще дошкуляла. Мабуть, вкусила якась комаха.
Відхекуючись, дівчина зупинилася на березі. Підкотила рукав й отетеріла від здивування. Заручний знак вигравав різними барвами та обпікав кропивою. Всередині нього яскравими потоками вертілася магія, закрутилася у спіраль й увібралася у руку. Печія припинилася, шкіра набула звичного вигляду. Лише контури знаку повільно рухалися. Чиясь магія проникла у неї. Амайя схопилася за рота. Вона випадково заручилася з незнайомцем, якого навряд чи знайде.
Дорогі читачі!
Ця історія про незвичайну дівчину. Додавайте книгу до бібліотеки та натискайте на сердечко. Буду вдячна за підтримку.
З любов'ю, Кристина Асецька!