Глава 30

Вдивлявся на зап’ясток та досліджував шкіру. Пальцями витирав руку, наче хотів очистити її від бруду. Амайя знала, що він шукає заручний знак. Її серце вилітало з грудей, а страх бути викритою стискав груди. Раділа, що вчора нанесла магічний порошок, який надійно приховав руну. Ейдан не той чоловік, котрому можна довіряти. Одного разу вона довірилася йому, а він вирішив використати це у своїх цілях. Як наслідок — розбите серце та страждання від невиліковного кохання. Чоловік облишив марні спроби та схопився за голову:
— Але як? Я впевнений, що це ти, Амайє. Навіть смак губ однаковий. Я не міг помилитися.
Амайя стиснула вуста. Темні очі дивилися на неї вимогливо, дівчина розчинялася під цупким поглядом. Здавалося ще трохи й вона зізнається у всьому. Вперто мовчала й навіть не рухалася. Ейдан ковзнув рукою по волоссю. Втративши цікавість, різко розвернувся й попрямував коридором.
Він залишив дівчину одну, розгублену, без пояснень. Амайя не знала, що думати. Доторкнулася пальцями до вуст, які досі зберігали смак чоловіка. Надто боляче скуштувати бажаний нектар й одразу його втратити.
Дівчина дійшла до своїх покоїв. Зачинила двері й одразу розридалася. Ейдан її впізнав. Навіть поцілував для того, щоб переконатися у своїх підозрах. Через неї він не може одружитися з Мейделін. Потрібно терміново щось вирішувати з рунами. Вона має стати вільною дівчиною й відпустити того, кого сильно кохала. Все одно він їй не належить. Ніколи не належав. Якби не прикра випадковість, то Ейдан зараз був би сімейною людиною. Погляд зачепився за мазь, яку наносила на укус бджоли й на думку прийшла одна ризикована ідея.
Наступного дня монархи поїхали до сусіднього міста з ночівлею. Амайя залишилася у палаці й мала два вихідні. Вона вирішила діяти. Сіла за стіл й почала писати записку:
“Ейдане! Чекатиму Вас у полудні в храмі Великої Лактавії. Амайя Вортінгтон!”
Дівчина навмисно вказала прізвище та додала посланню офіційності. Боязко вийшовши на коридор, попрямувала до покоїв Ейдана. Сподівалася він зараз снідає у столовій залі і її не побачить. Опинившись на місці, смикнула за дверну ручку. Двері виявилися зачиненими. План зазнав невдачі й необхідно було щось вигадати. Амайя повернулася до своїх покоїв. Вийшла на балкон й помітила, що балконні двері відчинені.
Спустилася до саду. Знайшла невеличкий камінь та сподівалася, що її план спрацює. У своїх покоях прив’язала записку до каменю і вийшла на балкон. Схопилася за бильця. Відхилилася, прицілилася у відчинені двері. У неї був лише один шанс і це посилювало хвилювання. Амайя жбурнула камінь на балкон. Очікувано для неї, вона не влучила. Камінь потрапив у вікно й розбив скло. Друзки валялися на підлозі, а серед них лежав камінь із запискою.
Дівчина забігла до своїх покоїв. Зарилася пальцями у волосся. Все вийшло не так, як вона планувала. Тепер з’ясовуватимуть як камінь потрапив до покоїв й одразу запідозрять її. А вона що? Не знає, не чула, не бачила. Одягнула коричневу амазонку для верхової їзди.
Амайя спустилася до конюшні й попросила підготувати коня для прогулянки. Через кілька хвилин їй вивели коричневого скакуна з багряною гривою. Дівчина осідлала його й відправилася до міста. Надіялася, що Ейдан прочитає послання та приїде, адже зацікавлений у розірванні заручин більше, ніж вона.
Амайя попрямувала до храму. Зупинилася перед високими стінами та стрибнула з коня. Прив'язала його до спеціального стійла, а сама пішла далі вузькою вулицею. Охайні будинки розкинулися по обидва боки від дороги. Дівчина йшла вперед, поки не побачила сарай. Вона зупинилася й оглянулася довкола. Нікого не побачивши, зайшла до сараю.
Швидко зняла з себе амазонку та залишилася у легкій сукні із зав'язками спереду. Це явно не та сукня, яку носять заможні леді, проте для справи, яку вона задумала, цілком підійде. Світле волосся повністю заховала під капелюх. Відкоркувала пляшечку з маззю від укусів та нанесла на обличчя. З фляги налила воду на руки та намочила шкіру. Мазь зпузирилася, деякі пухирі трісли, утворюючи рубці. Амайя сподівалася, що тепер вона більш схожа на себе колишню. Дівчина заховала свої речі за дерев’яну бочку та вийшла із сараю.
Зайшовши до храму, сіла у дальньому кутку. Зосередила погляд на дверях. Терпляче чекала, коли прийде чоловік. Надіялася його побачити, інакше весь цей маскарад вона влаштувала даремно. До храму заходили містяни. Вони молилися перед статуєю богині, проте Ейдана так і не було. Амайї залишалося лише здогадуватися у чому причина. Не знайшов записки, не захотів прийти, затримався у дорозі… Хвилювання посилювалися у серці й дівчина нервово перебирала сукню у руках.
Нарешті до храму зайшов поважний чоловік та почав оглядатися довкола. Амайя одразу впізнала Ейдана. Полум’я обпекло тіло, а груди скувало невидимими мотузками. Дівчина не поспішала до нього підходити. Він пройшов вперед, звернув ліворуч та став біля масивної колони. Амайя важко видихнула. попереду складна розмова, але вона мусила колись відбутися.
Дівчина підвелася та попрямувала до Ейдана. Від хвилювання її серце вистрибувало з грудей. Чоловік помітив її. Уважно окреслив поглядом й стояв непорушно. Дивився на неї так, наче помітив привида. Амайя зупинилася перед ним.
— Привіт, Ейдане!