Глава 13

Дівчина підійшла до столу та налила у склянку воду. Простягнула її королеві й вона зробила кілька ковтків:
— Надто тепла, забери.
Амайя поклала склянку на стіл. Фрейліни виконували всі забаганки королеви, розраджували розмовами та обливали Беатріс брудом. Паж запросив до вечері й Амайя зраділа цьому. Виявилося бути фрейліною не просто. Вони спустилися до столової зали, де грала музика. Дівчина помітила Мейделін. Кузина сиділа не як завжди біля королеви, а біля свити принца поруч з Ейданом. Вона світилася від щастя й наче зовсім не переймалася, що не стане фрейліною. Проте Ейдан здавався похмурим та нагадував грозову хмару.
Дівчина здогадувалася про причини його смутку. Через заручну руну, він не міг одружитися з Мейделін. Амайя стиснула губи. Потрібно щось вигадати й розірвати заручини з Ейданом не виказавши себе. Час відпустити колишнього коханого й дозволити йому стати щасливим. Дівчина переконувала себе, що він і справді колишній коханий, але серденько зрадницьки калатало під грудьми.
Після вечері Амайя поспішала до своїх покоїв. Її наздогнав Альберт. Схопив за долоню й наче боявся що дівчина втече. Змусив зупинитися та нахилився до її вушка:
— Як здоров’я? Бачу, тобі полегшало.
— Так, вже краще, дякую! — Амайя не стала заперечувати очевидного. Принц помітно повеселішав:
— Чудово! Я скучив. Ходімо до моїх покоїв, є важлива розмова.
Дівчина покірно йшла поруч з принцом. Зрештою, вона не могла тікати від нього вічно. Як тільки зачинилися двері апартаментів Альберта, він одразу полонив її у своїх обіймах. Хмільний подих залоскотав обличчя. Чоловік грубими рухами досліджував тіло дівчини та вп’явся жорстким поцілунком у губи. Його натиск лякав. Амайя спробувала відхилитися, проте чоловічі губи міцніше скували її вуста. Після кількох секунд катувань, Альберт відхилився.
— Нарешті ти прийшла і ми одні, — блакитні очі принца блиснули радістю. Амайя розуміла до чого все йде та випустила магію зі своїх пальців:
— Відпусти мене.
Чоловік одразу виконав наказ. Амайя випрямилася. Якщо орден бажає, щоб вона залишалася офіційною фавориткою принца, то доведеться весь час дурити голову Альберту магією. Дівчина продовжувала навіювання:
— Тобі здається, що сьогодні між нами була ніч кохання, якою ти дуже задоволений. Я залишатимуся твоєю фавориткою. А зараз йди до ліжка та лягай спати.
Дивлячись скляними очима, Альберт підійшов до ліжка та ліг на нього. Майже одразу захропів. Амайя почухала потилицю. Наступного разу потрібно буде чіткіше формувати навіювання. Принц навіть не роздягнувся. Вона підійшла до чоловіка та зняла з нього взуття. Розстібнула ґудзики камзола та звільнила принца від нього. Роздягати Альберта далі, дівчина не наважилася. Залишила його у сорочці та штанах й вийшла з покоїв. Раділа, що їй не доведеться ставати його справжньою фавориткою. Принц добре піддається навіюванню. Доведеться весь час підтримувати ілюзію їхніх стосунків.
Амайя йшла вперед. З бічного коридору її схопила чиясь рука та потягнула до стіни. Венами пробігся страх. Дівчина заметушилася й у напівтемряві коридору впізнала Ейдана. Чоловік навалився на неї та притиснув до стіни. Його очі. Подих. Вуста. Надто близько. Здавалося між ними не залишилося шпаринки, яка б відділяла їх. Невидимий вогонь обпікав серце, живіт, душу. Потай Амайя насолоджувалася цією близькістю та боялася втратити над собою контроль. Гріховні бажання спалахнули у серці дівчини. Цілувати. Обіймати. Вивчати його тіло. Ледь торкаючись вустами дівочих щік, Ейдан хрипло прошепотів:
— Що ти робила у покоях Альберта?
— Те, що і має робити фаворитка, — Амайя відповіла не роздумуючи, щоб чоловік не запідозрив її у брехні.
— Не вірю. Ти надто швидко вийшла.
— У принца був важкий день, — хвилювання посилилися і жар рознісся тілом дівчини.
Ейдан дивився їй в очі та не поспішав відпускати.
— Вчора бачили, як ти вночі виходила з покоїв короля. Яку гру ти ведеш?
— Не думала, що ви вірите брудним пліткам, — Амайя гордовито задерла голову. Не хотілося показувати страх та нагадувати полохливе зайченя. Ейдан підняв брови догори:
— А ти скажи правду.
— Вчора я не була у королівських покоях й взагалі, хто дав право вам допитувати мене? Ви не кат, а я не засуджена до смерті. Відпустіть й поводьтеся гідно.
— Не можу. Ти надто схожа на неї. Я дивлюся на тебе, а бачу її, — голос чоловіка виказував тужливі нотки.
Впізнав! Серце Амайї тріпотіло наче метелик. Схвильована дівчина мимоволі прикусила губу:
— Кого?
— Мою кохану, яка зникла три роки тому. Ти так само пахнеш, твої дотики так само приємно обпікають шкіру. До тебе хочеться торкатися, обіймати й…, — погляд чоловік впав на вуста дівчини. Він замовк, а Амайя застигла непорушно в очікуванні продовження. Через кілька секунд Ейдан прошепотів, — цілувати.
Чоловік різко нахилився й своїми губами захопив у солодкий полон її вуста. Цілував обережно, досліджуючи та смакуючи кожну клітинку спраглих губ. Амайя не змогла опиратися такому натиску. Піддалася бажанням, які давно переслідували її та цілувала у відповідь. Поклала долоні на широкі плечі. Пальчики спустилися донизу й окреслили спину. Всі роки їй не вистачало цього чоловіка. Ейдан! Коханий, бажаний та… наречений її кузини. Цей факт миттю протверезив дівчину. Вона відштовхнула чоловіка від себе. Важко дихаючи, обурилася:
— Як ви смієте? Ви заручений чоловік.
— Тепер я впевнений, що цілував свою наречену, — Ейдан схопив руку дівчини й закотив рукав.

Вдивлявся на зап’ясток та досліджував шкіру. Пальцями витирав руку, наче хотів очистити її від бруду. Амайя знала, що він шукає заручний знак. Її серце вилітало з грудей, а страх бути викритою стискав груди. Раділа, що вчора нанесла магічний порошок, який надійно приховав руну. Ейдан не той чоловік, котрому можна довіряти. Одного разу вона довірилася йому, а він вирішив використати це у своїх цілях. Як наслідок — розбите серце та страждання від невиліковного кохання. Чоловік облишив марні спроби та схопився за голову:
— Але як? Я впевнений, що це ти, Амайє. Навіть смак губ однаковий. Я не міг помилитися.
Амайя стиснула вуста. Темні очі дивилися на неї вимогливо, дівчина розчинялася під цупким поглядом. Здавалося ще трохи й вона зізнається у всьому. Вперто мовчала й навіть не рухалася. Ейдан ковзнув рукою по волоссю. Втративши цікавість, різко розвернувся й попрямував коридором.
Він залишив дівчину одну, розгублену, без пояснень. Амайя не знала, що думати. Доторкнулася пальцями до вуст, які досі зберігали смак чоловіка. Надто боляче скуштувати бажаний нектар й одразу його втратити.
Дівчина дійшла до своїх покоїв. Зачинила двері й одразу розридалася. Ейдан її впізнав. Навіть поцілував для того, щоб переконатися у своїх підозрах. Через неї він не може одружитися з Мейделін. Потрібно терміново щось вирішувати з рунами. Вона має стати вільною дівчиною й відпустити того, кого сильно кохала. Все одно він їй не належить. Ніколи не належав. Якби не прикра випадковість, то Ейдан зараз був би сімейною людиною. Погляд зачепився за мазь, яку наносила на укус бджоли й на думку прийшла одна ризикована ідея.
Наступного дня монархи поїхали до сусіднього міста з ночівлею. Амайя залишилася у палаці й мала два вихідні. Вона вирішила діяти. Сіла за стіл й почала писати записку:
“Ейдане! Чекатиму Вас у полудні в храмі Великої Лактавії. Амайя Вортінгтон!”
Дівчина навмисно вказала прізвище та додала посланню офіційності. Боязко вийшовши на коридор, попрямувала до покоїв Ейдана. Сподівалася він зараз снідає у столовій залі і її не побачить. Опинившись на місці, смикнула за дверну ручку. Двері виявилися зачиненими. План зазнав невдачі й необхідно було щось вигадати. Амайя повернулася до своїх покоїв. Вийшла на балкон й помітила, що балконні двері відчинені.
Спустилася до саду. Знайшла невеличкий камінь та сподівалася, що її план спрацює. У своїх покоях прив’язала записку до каменю і вийшла на балкон. Схопилася за бильця. Відхилилася, прицілилася у відчинені двері. У неї був лише один шанс і це посилювало хвилювання. Амайя жбурнула камінь на балкон. Очікувано для неї, вона не влучила. Камінь потрапив у вікно й розбив скло. Друзки валялися на підлозі, а серед них лежав камінь із запискою.
Дівчина забігла до своїх покоїв. Зарилася пальцями у волосся. Все вийшло не так, як вона планувала. Тепер з’ясовуватимуть як камінь потрапив до покоїв й одразу запідозрять її. А вона що? Не знає, не чула, не бачила. Одягнула коричневу амазонку для верхової їзди.
Амайя спустилася до конюшні й попросила підготувати коня для прогулянки. Через кілька хвилин їй вивели коричневого скакуна з багряною гривою. Дівчина осідлала його й відправилася до міста. Надіялася, що Ейдан прочитає послання та приїде, адже зацікавлений у розірванні заручин більше, ніж вона.
Амайя попрямувала до храму. Зупинилася перед високими стінами та стрибнула з коня. Прив'язала його до спеціального стійла, а сама пішла далі вузькою вулицею. Охайні будинки розкинулися по обидва боки від дороги. Дівчина йшла вперед, поки не побачила сарай. Вона зупинилася й оглянулася довкола. Нікого не побачивши, зайшла до сараю.
Швидко зняла з себе амазонку та залишилася у легкій сукні із зав'язками спереду. Це явно не та сукня, яку носять заможні леді, проте для справи, яку вона задумала, цілком підійде. Світле волосся повністю заховала під капелюх. Відкоркувала пляшечку з маззю від укусів та нанесла на обличчя. З фляги налила воду на руки та намочила шкіру. Мазь зпузирилася, деякі пухирі трісли, утворюючи рубці. Амайя сподівалася, що тепер вона більш схожа на себе колишню. Дівчина заховала свої речі за дерев’яну бочку та вийшла із сараю.
Зайшовши до храму, сіла у дальньому кутку. Зосередила погляд на дверях. Терпляче чекала, коли прийде чоловік. Надіялася його побачити, інакше весь цей маскарад вона влаштувала даремно. До храму заходили містяни. Вони молилися перед статуєю богині, проте Ейдана так і не було. Амайї залишалося лише здогадуватися у чому причина. Не знайшов записки, не захотів прийти, затримався у дорозі… Хвилювання посилювалися у серці й дівчина нервово перебирала сукню у руках.
Нарешті до храму зайшов поважний чоловік та почав оглядатися довкола. Амайя одразу впізнала Ейдана. Полум’я обпекло тіло, а груди скувало невидимими мотузками. Дівчина не поспішала до нього підходити. Він пройшов вперед, звернув ліворуч та став біля масивної колони. Амайя важко видихнула. попереду складна розмова, але вона мусила колись відбутися.
Дівчина підвелася та попрямувала до Ейдана. Від хвилювання її серце вистрибувало з грудей. Чоловік помітив її. Уважно окреслив поглядом й стояв непорушно. Дивився на неї так, наче помітив привида. Амайя зупинилася перед ним.
— Привіт, Ейдане!