Глава 12

— Ти не боїшся гніву королеви? Тоді вона точно не зробить тебе фрейліною.
— А мені не потрібно, — Беатріс стиснула плечима, — ти станеш фрейліною, а я буду фавориткою.
Амайя відчула, як послаблюються магічні нитки. Випустила з рук додаткову порцію магії й шваркнула нею короля:
— Зробите Беатріс своєю офіційною фавориткою. А тепер — спіть!
Король впав на ліжко та голосно захропів. До нього підійшла Беатріс та почала одягати захисний артефакт:
— Нарешті! Прикро, що ти сама не здогадалася озвучити про фаворитку.
— Але ти могла його попросити про це.
Беатріс зачепила прикрасу на шиї короля та випрямилася:
— Я вмію спокушати, але не змушувати виконувати мої примхи. На жаль, король ще не надто прислухається до моїх бажань, але сподіваюся з часом це зміниться. Особливо, коли прокинеться у моїх обіймах. Я дещо вигадала на ранок. Кажуть, він спить до ранку тільки з королевою, а усіх фавориток відсилає серед ночі до їхніх покоїв. Я стану першою, кого він залишив.
Амайя зрозуміла, що під ангельською личиною ховається справжня інтриганка. Беатріс добре продумала свої дії й має на меті підкрастися до серця короля. Дівчина направилася до дверей:
— Я піду. Добраніч!
— Ага, і тобі! — Беатріс на неї навіть не дивилася. Розв’язала халат й він впав на підлогу. Абсолютно оголена чкурнула під ковдру до короля.
Наче ошпарена, Амайя вийшла з покоїв. Вартові здивовано глянули на неї й дівчина знову застосувала магію:
— Ви мене тут не бачили та забудете про мій візит.
Амайя поспішила до своїх покоїв. Хотілося якнайшвидше дістатися апартаментів. У кінці коридору помітила темну постать. Хтось шмигнув у бічний прохід й наче навмисно уникає дівчини. Амайя не сумнівалася, її побачили. Сподівалася, цей хтось не здогадається з чиїх покоїв вийшла серед ночі поважна герцогиня. Нові плітки їй ні до чого. Серденько калатало немов навіжене й заспокоїлося лише тоді, коли дівчина зачинилася у своїх покоях.
Вранці набряк на нозі зійшов й дівчина почувалася краще. Луція розчісувала її волосся і як завжди розповідала нові плітки.
— Сьогодні вранці з покоїв короля вийшла Беатріс.
— І що? Ми ж знали, що вони разом проводять ночі, — Амайя байдуже стиснула плечима.
— Так, але досі ніхто не залишився у нього до ранку. Тільки королева могла собі дозволити таке. Схоже, у них серйозніше, ніж ми гадали. А ще…, — Луція на мить зам’ялася. Складалося враження, що їй не терпиться розповідати далі, але дівчина чомусь зволікала. Амайя не витримала і перша порушила тишу:
— Що ще?
— Кажуть, що бачили як минулої ночі ви виходили з покоїв короля, — Луція полегшено видихнула, наче нарешті озвучила те, що її мучило.
Амайя стиснула губи. Сталося те, чого вона боялася. Хтось побачив її і розпускає плітки. Сподівалася цей хтось не бачив, як вона застосовувала своє навіювання. Дівчина боялася гніву королеви. Амайя вдавано розсміялася:
— Що за маячня? Це неправда.
— Ну…, — Луція протягнула вигук й навіть припинила розчісування. Діловито поклала руки в боки, — зважаючи на те, що ви не переодягалися у нічну сорочку, я цілком повірила цій чутці.
Амайя опинилася за крок до викриття. Звісно, вона не зобов’язана виправдовуватися перед служницею, але своїм мовчанням чи відмовками лише підтвердить плітки. Потрібно було негайно щось вигадати. Дівчина сором’язливо опустила голову:
— Я не могла відвідувати покої короля, адже вночі була з принцом.
Луція зблідла. Мабуть, її схвилювали неприємні спогади про Альберта. До побіління в кісточках, вона стиснула гребінець.
— І вчора ви не бажали казати це мені?
— Я знаю, тобі боляче говорити про принца після його вчинку стосовно тебе.
— Не хвилюйтеся, це у минулому, — служниця продовжила розчісування.
За сніданком королева здавалася засмученою. Амайя припускала, що до неї дійшли чутки. Після трапези фрейліни пішли до малої зали та розсілися на диванчиках. Королева розмістилася у широкому кріслі й урочисто оголосила:
— Я прийняла рішення. Я обрала собі фрейліну, проте не хвилюйтеся, ті дівчата, які не стали частиною моєї свити успішно вийдуть заміж. Отже, Мейделін, — королева глянула на дівчину й зробила драматичну паузу.
Серце Амайї вилітало з грудей. Невже кузина стане фрейліною, а її змусять вийти заміж? Але вона не може, адже магічно заручена з Ейданом, за кого й має вийти Мейделін. Все здавалося надто заплутаним. Королева злегка всміхнулася:
— Як відомо, ви заручені з герцогом Ейданом Бартонсоном. Ви не станете моєю фрейліною, але вийдете за нього заміж і житимете при дворі. Беатріс, — королева перевела погляд сповнений ненавистю на дівчину. Безперечно вона знала про її зв’язок з монархом, — ви теж не будете моєю фрейліною, але я подбала про ваше майбутнє. Ви вийдете заміж за графа Крістофера Гофмана. Я з ним розмовляла. Він погодився на цей шлюб. Після одруження ви переїдете жити до його графства. Обидва весілля відбудуться через місяць. Отже, готуйтеся до святкування. Амайє, вітаю! Від сьогодні ви моя офіційна фрейліна. Я підписала відповідний наказ.

Амайя сиділа непорушно й усвідомлювала почуте. Вона фрейліна! А королева… Мудра жінка. Заручивши Беатріс, позбулася коханки чоловіка. Дівчина захоплювалася своєю правителькою й водночас боялася її. Мейделін мрійливо посміхалась, а Беатріс навпаки помітно засмутилася. Амайя стримано кивнула:
— Дякую, Ваша Величносте!
— Тепер ви більше часу проводитимете зі мною. Сподіваюся ви мене не розчаруєте, — королева гордовито задерла голову. Амайя склала руки на животі:
— Я докладу всіх зусиль, щоб ви не пошкодували про своє рішення.
— Добре. Зараз зробимо перерву й зустрінемося через годину у бібліотеці. Відбудуться поетичні читання.
Королева підвелася й цим змусила підвестися й решту. Смакуючи свою перемогу, вона гордо вийшла із залу. Амайя повернулася до своїх покоїв. Отже, Ейдан через місяць має одружитися, але через неї не може цього робити. Вона розуміла, час діяти та якось розірвати ці заручини, які пов’язують їх. Кузина чекала на це весілля три роки й безперечно Мейделін заслуговує на щастя.
Зайшовши до своїх покоїв, помітила записку на столі. Сподівалася це не любовне послання від принца. Взяла її до рук та поглядом пробіглася по рядках: “Амеліє! Ви дозволяєте собі надто багато. Вам варто припинити стосунки з принцом, інакше ви сильно пошкодуєте. Можете ненароком впасти з балкона, чи захворіти на смертельну недугу або взагалі з’їсти отруєну їжу. Щоб уникнути такої долі не спілкуйтеся з принцом”.
Від прочитаного страх скував тіло, вп’явшись крижаними голками у шкіру. Хтось погрожував їй. Дівчина випустила записку з рук і вона впала на підлогу. Амайя важким каменем опустилася на крісло. Глибоко дихала та намагалася заспокоїтися. Кому може не подобатися, що вона стала фавориткою принца? Королю? Королеві? Ейдану? О, дурниці! До чого тут Ейдан? Дівчина плуталася у думках й не могла ясно мислити. Підійшла до столу й випила склянку води. Підійняла записку з підлоги та уважно роздивлялася. Поки вона снідала, хтось проник у покої. Амайя заховала записку у скриньку. Сподівалася згодом з’ясує, кому належать ці погрози. Орден хоче, щоб вона залишалася фавориткою принца, а отже, не могла навіяти Альберту протилежне. Почувалася мишею загнаною у пастку.
Через годину Амайя сиділа у бібліотеці й готувалася слухати поетичні читання. Точніше, слухати не обов’язково, головне присутність. Королева зайшла до кімнати й своєю появою змусила всіх підвестися. Вона сіла на диван та потягнулася до чашки з чаєм:
— Отже, вірші якого поета слухаємо сьогодні?
— Мандеріста. Він чудово пише про любов, — прозвітувала Шарана, фрейліна, яка завжди читала вірші для королеви. Правительці подобався її тембр голосу та манера читання. Фрейліни зайняли свої місця. Габріелла скривилася:
— Не хочу Мандеріста, він нудний. Давай когось іншого.
— Може Клавдія Шелеста? — Шарана розгублено перебирала книги на столі. Королева кивнула:
— Добре.
— Ваша Величносте! — одна з фрейлін звернулася до королеви. Жінка перевела на неї погляд:
— Слухаю, Матильдо.
— Не знаю чи Ви чули, але сьогодні король оголосив Беатріс своєю офіційною фавориткою.
З рук королеви впала чашка, розбилася на дві частини й гарячий чай потік підлогою. Королева зовсім не зважала на це. Злісно стиснула губи. За мить повернула собі беземоційність і її обличчя знову стало кам’яним. Вона дивилася в одну точку. Складалося враження, наче правителька нічого не бачить перед собою:
— Не чула, Матильдо. Добре, що ти повідомила. Впевнена це фаворитство не надовго. Ця профурсетка швидко набридне Його Величності. Жодна з його фавориток надовго не затримувалася. Шарано, починай читання.
Габрієлла намагалася зберігати спокій та демонструвати байдужість. Амайя бачила, як важко їй це дається. Попри показову холодність, всередині королеви бушувала буря. Вона навіть не слухала вірші й думала про щось своє. Після закінчення читань, королева піднялася до своїх покоїв. Її супроводжували лише вибрані фрейліни, ті, яким вона довіряла. Серед них опинилася й Амайя, але через іншу причину. Вона, як новенька, повинна вчитися всім тонкощам і її супровід є обов'язковим. Зайшовши до покоїв, королева жбурнула на підлогу віяло, яким обмахувалася до цього:
— Як він посмів? Мало того, що за моєю спиною втішається з якоюсь куртизанкою, та ще й зробив її своєю офіційною фавориткою.
— Це ненадовго, Ваша Величносте!
— Ви ж знаєте, що насправді король кохає вас!
— Ви набагато вродливіша за неї. Беатріс взагалі потвора.
Фрейліни навперебій втішали свою королеву. Вона лягла на диван та розправила ноги:
— Зробіть масаж ніг і голови. У мене знову мігрень, — фрейліни кинулися виконувати наказ. Вони зняли взуття з володарки та почали масажувати стопи. Шарана робила масаж голови. Королева важко зітхнула:
— Я сама зробила її фавориткою. Надто поспішила. Теодор зрозумів, що я навмисно заручила її з графом і діяв, щоб дошкулити мені. Щоб позбутися Беатріс, я змушена була обрати Амелію своєю фрейліною, — Амайя отримала невидимий ляпас. Її обрали не за заслуги, а тільки для того, щоб віддалити Беатріс від короля. Правителька продовжувала, — Мейделін заручена, тож її весіллю ніхто не здивувався. Для тієї профурсетки я обрала гідного кандидата.
— Він старший за неї на п’ятнадцять років, — зауважила одна з фрейлін.
— Той що? Граф не старий, вдівець з сімома дітьми. Дітям потрібна мати. Не думаю, що ту розпусну дівицю взяв би заміж благородний джентльмен. Я зробила велику милість їм обом, — складалося враження, що королева вірить своїм словам. Вона зосередила погляд на Амайї:
— Амеліє, ти чого застигла нерухомо? Подай води.