Глава 25

Амайя зайшла до покоїв та зачинила двері. Дошкуляв біль у нозі й дівчина сіла на ліжко. Роззувшись, глянула на набряклу ногу. Здавалося, вона збільшується щохвилини. Дівчина відчувала слабкість, ломоту у тілі та головний біль. Вона тремтіла й задзеленькотіла у дзвіночок. Досить швидко прийшла Луція. Амайя випила настоянку, зняла сукню та лягла на ліжко. Замоталася ковдрою й розуміла — цього разу не обійшлося. Температура підіймалася, а нога набрякала ще більше. Здавалося, ліки цілителя не діють. Луція обтирала тіло водою й дісталася щиколотки. Вода бризнула на мазь, яка перетворилася у прозору тоненьку плівку. Амайя згадала настанови цілителя:
— Нельсон казав не мочити місце укусу. Воно оброблене маззю.
— Ой, — Луція плеснула в долоні, — ваша нога вкрилася рубцями.
Амайя глянула на ногу. Зморшкувата порубцьована шкіра нагадала їй власне обличчя три роки тому. Від побаченого дівчина здригнулася. Підкотила нижню сорочку та простягнула руку:
– Дай сухий рушник.
Луція миттю виконала наказ. Амайя обережно витирала ногу. Кожен дотик обпікав та здавався болючим. Дівчина витерла мазь й шкіра набула попереднього вигляду. Почувся стук у двері. Амайя злякалася та накрилася ковдрою. Не чекаючи дозволу, до покоїв увірвався Альберт:
— Ох, моя люба! Мені сказали ви захворіли, — чоловік підійшов до ліжка та зупинився біля ніг дівчини. Вона кивнула:
— Так, мене вкусила бджола, а я маю алергію
— Дуже шкода. То сьогодні ти знову не прийдеш до мене?
Амайю обурило таке запитання. Склалося враження, що принца нічого не цікавить нічого крім свого дозвілля. Дівчина похитала головою:
— На жаль ні. У мене підвищилася температура й спухла нога.
В очах Алберта вирувала тривога. Він зробив крок назад та скривився:
— Це пов’язано з хворобливістю вчора? Ти казала, що можеш мене заразити.
Егоїзм принца вражав. Амайя вирішила використати це для власної користі:
— Так, я хворію ще від вчора, — дівчина вдавано кахикнула, — мабуть, простуда.
— Тоді я піду. Видужуй! Коли видужаєш, то ми обов’язково надолужимо втрачене, — принц покрокував назад й зник за дверима.
Ввечері Амайя отримала від нього подарунок. Золотий браслет з коштовними каміннями. Луція не стрималася від коментаря із заздрісними нотками у голосі:
— Знову подарунок? Мабуть, ви чимось зачепили його серце.
Зачепила. Магією. Звісно зізнаватися у такому Амайя не збиралася. Наступного дня їй полегшало. Мазь й справді діяла. Набряк ще не зійшов, проте й не збільшувався, а температура тіла впала. Дівчині допомогли одягнутися й вона вийшла на спільний сніданок. Королева не оминула її увагою:
- Як ваша нога?
- Дякую, вже краще. Цілитель допоміг.
Після сніданку, дівчина повернулася до своїх покоїв. Амайя побачила на балконі сріблястого голуба. Він заглядав у вікно й дівчина знала — це не простий голуб. Вона відчинила балконні двері й птах залетів до покоїв. Сів на квітчасту ширму і терпляче на щось очікував. Амайя підійшла до нього та забрала з лапки прикріплений папірець. Птах миттю перетворився на сріблясту брошку. Дівчина відкрила послання від ордена. Поглядом пробігшись рядками, ахнула. Важким каменем опустилася на ліжко.
Сьогодні на неї чекали завдання. І не просто завдання, а завдання з королем! Виявляється у палаці у неї є спільник. Вночі він зніме з короля артефакт і Амайя зможе застосувати навіювання. Вона чітко знала у чому має переконати короля, проте не здогадувалася, хто саме їй допомагатиме. Опівночі вона повинна прийти до покоїв монарха та слідувати інструкціям. Така перспектива лякала. Не знала як пояснити свою присутність у королівських покоях, якщо її викриють. Знищуючи сліди, підійшла до каміна та підпалила записку.
Боязко чекала настання ночі. За вечерею знову помітила на собі зацікавлений погляд Альберта. По закінченні вечері він наздогнав її у коридорі:
— Амайє, бачу вам вже краще.
— Так, трішки. Проте нога й досі болить, а температура підвищена. Я боюся, що досі можу бути заразною. Краще не підходьте, щоб не захворіти. До речі, дякую за подарунок!
— Він вам личитиме, — принц схопив її долоньку, — Амеліє, я скучив.
Чоловік зарився носом у її шию. Жадібно вдихнув аромат дівчини, лякаючи її своїм натиском. Затамувавши подих, вона стояла непорушно. Рука принца опустилася на талію й він притиснув Амайю до себе:
— Ходімо до моїх покоїв. Є цікава розмова.