Глава 10

Дівчина розвернулася й попрямувала геть з його очей. Навздогін почувся голос чоловіка:
— Я нікого не змушую. Це її вибір, а от ви не забудьте відвідати покої Його Високості. Адже через його ліжко ви сподіваєтеся стати фрейліною.
Цими словами шматував серце. Дівчина не доводила протилежне, а лише мовчки спускалася сходами. Вдала, що не почула образливих звинувачень. Краще, нехай вважає її розпусною, корисливою дівицею й втратить цікавість, ніж дізнається правду. Стримуючи сльози, Амайя спустилася до своїх покоїв. Не розуміла як могла закохатися у підступного, ницого, брехливого й судячи з усього гулящого чоловіка. Маючи офіційну наречену, він не соромився залицятися до неї. Його натяки, дотики, поведінка, відкривали простір для фантазій. Вирішила за будь-яку ціну розірвати з ним магічні заручини.
Стук у двері відірвав від тужливих роздумів. Амайя боялася, що за нею спустився Ейдан. Дівчина підвелася з ліжка й навіть не уявляла, як реагувати на його докори. Тремтячими руками відчинила двері і… побачила пажа принца. Світловолосий хлопчик злегка вклонився:
— Прошу пробачення, ваша Світлосте, але Його Високість принц Альберт чекає на вас у своїх покоях.
Дівчина стиснула губи. Почувалася куртизанкою. Обурення клекотіло у бунтівному сердечку й перемішувалося з іншими емоціями. Звісно, вона сама своїм навіюванням переконала принца у їхніх романтичних стосунках, тож сердитися має лише на себе. Амайя шморгнула носом і вдавано прокашлялася:
— Перекажіть Його Високості, що я погано почуваюся. Сьогодні під час прогулянки я змокла і, мабуть, захворіла. Не хочу його заразити.
— Звісно, Ваша Світлосте! Видужуйте!
Паж пішов й Амайя видихнула з полегшенням. Не бажала йти до принца та застосовувати магію. Вона ще довго не могла заснути. Їй дошкуляли думки про Ейдана та не давали спокою. Вранці Луція допомагала одягатися й ошелешила новиною:
— Його Величність провів ніч з дівчиною. Вгадайте з ким!
Фаворитка! Серце Амайї схвильовано тріпотіло під грудьми. Хтось зумів зацікавити короля настільки, що він не побоявся гніву дружини. Підозрювала, Габрієлла не терпітиме цього приниження й обов’язково її позбудеться. Але тепер не уявляла, як їй виправдовуватися перед орденом, адже вона не зуміла завоювати його увагу. Амайя злісно стиснула губи:
— Й з ким?
— З Беатріс!
— З Беатріс? — дівчина повторила почуте.
Не вірила, що, на перший погляд, сором’язлива Беатріс обкрутила самого короля. Згадалися її рожеві щічки, зелені очі, руде волосся… вона й справді була красунею, з неї можна писати картини. Амайя підняла брови догори:
— Й королева дозволить своєму чоловіку мати фаворитку?
— Ну, Беатріс ще не стала фавориткою, — Луція взяла гребінець до рук й почала розчісувати волосся Амайї, — вони провели лише спільну ніч. Знайома служниця бачила, як Беатріс покидала вночі королівські покої. Його Величність ще не оголосив її фавориткою. Навіть якщо оголосить, то Габріелла нічого не вдіє, хіба що мстиме дівчині. Вона з королем прожила майже тридцять років і знищила не одну фаворитку.
— А може Беатріс не ділила з ним ліжко?
— Чим вони там займалися по-вашому? — Луція розсміялася, наче почула щось смішне.
— Грали в нарди, — припустила Амайя, згадавши власний досвід.
— Не кажіть дурниць. Можливо скоро Беатріс стане офіційною фавориткою. Побачимо чи зуміє зацікавити короля аж настільки.
За сніданком королева не подала виду, що їй щось відомо про минулу ніч. Спокійна, зосереджена, холоднокровна. Проте обідом її настрій погіршився, але вона мило спілкувалася з Беатріс, наче не знала про її вчорашні пригоди.
Амайя сиділа за столом у саду й чаювала разом з королевою та іншими фрейлінами. Довгий стіл накрили білою скатертиною, розмістили серед газону. Кожна фрейліна сиділа на стільці, а королева, наче для того, щоб підкреслити свій статус – на кріслі. Тістечка до чаю виявилися смачними, а розмови гучними. Складалося враження, що фрейліни змагаються між собою, хто більше вразить королеву черговою пліткою.
Дівчина зробила ковток чаю й відчула гострий біль у нозі. Тонка голка проштрикнула стопу та обпалила пекельним полум’ям. Від несподіванки Амайя скрикнула. Зойком, привернула загальну увагу. Міцно стиснула губи. Біль посилювався з кожною секундою та здавався нестерпним. Дівчина не витримала. Повернулася, підкотила поділ сукні. На мереживній панчосі біля туфлі помітила бджолу. Вона джижчала та розмахувала крильцями.

Амайю одразу кинуло в жар. У неї на бджоли алергія. Останнього разу її кусали кілька років тому у маєтку дядька. Тоді у неї швидко піднялася температура тіла, місце укусу набрякло. Довелося викликати цілителя. Дівчина сподівалася, що цього разу все обійдеться. Зрештою, така маленька комаха не може наробити біди.
— Амеліє, з вами все добре? — королева помітила її метушню. Амайя схилилася та намагалася вибрати жало з ноги:
— Мене вкусила бджола.
— Яка прикрість! — Мейделін плеснула в долоні, але з її виразу обличчя Амайя зрозуміла, що насправді кузина зовсім не співчуває їй.
Амайя позбулася жала. Зняла туфлю та приспустила панчоху. Місце укусу свербіло, воно почервоніло та набрякло. Дівчина зрозуміла, що нічого не обійдеться й згодом її нога стане схожою на кулю. Вона одягнула взуття та підвелася:
— З вашого дозволу я піду до цілительської.
— Через укус бджоли? Не перебільшуйте! – королева байдуже змахнула рукою.
— У мене алергія на бджолів. Потрібна мазь, інакше я розпухну.
— Вам не пощастило, — Мейден говорила потішаючись, — у моєї кузини теж алергія на бджіл. При укусі вона розпухала й ставала схожою на ропуху.
— Отже, ви знаєте, що я не обманюю. Я йду до цілителя, поки можу ходити.
Королева кивнула й Амайя зробила поспішний реверанс. Направилася до палацу й сподівалася, що їй допоможуть. Цілительський корпус знаходився у лівому крилі. З кожним кроком нога боліла все більше. Місце укусу терлося об взуття й це ускладнювало ходу. Вона опустила голову й подумки рахувала секунди, намагаючись відволіктися від болю. Поруч почула знайомий голос:
— Амеліє, що сталося? Ви шкутильгаєте?
— Добрий день, герцогу Бартенсон! — дівчина навмисно говорила офіційно й підкреслила його статус. Образа й досі шкребла груди, — мене вкусила бджола за ногу й біль ускладнює ходу.
— Скоро мине. Ви вибрали жало?
— Звісно, не переймайтеся, дівчина гордо вирушила далі, проте Ейдан схопив її за лікоть та змусив зупинитися:
— Амелія, я прошу вибачення. Вчора я поводився не найкращим чином і наговорив зайвого.
Дівчина не поспішала вірити у його щирість. Добре пам’ятала про його підступ у маєтку дядька й пообіцяла собі, що не дозволить себе обманути.
— І ви більше не вважаєте мене корисливою дівицею, яка водиться з принцом тільки заради того, щоб стати фрейліною?
— Гадаю, у вас є причини з ним водитися. Можливо, навіть, симпатія.
Ейдан ошелешив своїми словами. Складалося враження, наче він вірить у те, що говорить й справді шкодує за сказані отруйні слова. Амайя намагалася не показувати хвилювання й стримано кивнула:
— Рада, що ви це зрозуміли. А тепер вибачте, мені потрібно до цілителя, — дівчина смикнулася, проте Ейдан не відпустив. Підозріло зіщулив очі:
— Цілителя?
— Так, через укус бджоли, я вам говорила. У мене алергія й через кілька хвилин моя нога розбухне.
— Алергія? — вражено повторив Ейдан. Його зіниці розширилися. Тихо, наче говорить тільки для себе, озвучив свої думки, — у неї теж була алергія на бджіл.
Венами Амайї потекла гаряча лава. Не припускала, що Ейдан пам'ятає такі деталі. Дівчина висмикнула руку й пішла коридором:
— Алергія на бджіл буває у багатьох людей.
— Я вас проведу, — чоловік наздогнав та виставив лікоть. Проте Амайя навіть не доторкнулася до нього:
— Не варто. Про це може дізнатися ваша наречена. Таке їй точно не сподобається.
— Це будуть мої проблеми. Крім того, нічого непристойного ми не робимо. Ви шкутильгаєте, а я допомагаю вам дістатися до цілительської.
— Не потрібно мене супроводжувати, — Амайя вперто йшла вперед. Ейдан наче не чув її рішення, рухався слідом.
— Я наполягаю. Можливо вам знадобиться допомога, хоча б для того, щоб…, — чоловік на мить замовк і задумався, — щоб відкрити двері.
— Я здатна зробити це сама! — дівчина гордовито задерла голову та доторкнулася пальчиками до ручки масивних дверей з вирізьбленою змією, котра обвилася навколо чаші. Амайя потягнула на себе важкі двері й відсунула лише на кілька сантиметрів. З вуст чоловіка почувся смішок:
— І все ж я допоможу.
Ейдан відчинив двері й Амайя пройшла всередину. Запах духмяних трав залоскотав носа. На стелажах стояли різнобарвні баночки, а за столом сидів сивоволосий чоловік та щось перетирав у ступі. Побачивши гостів, відразу підвівся:
— Вітаю, Ваша Світлосте! Щось сталося? — цілитель дивився на Ейдана й ігнорував присутність дами. Герцог кивнув:
— Так, цілителю Нельсоне. Фаворитку принца вкусила бджола, а у неї на них алергія.
— Покажіть місце укусу, — Нельсон одразу перевів погляд на дівчину. Очевидно факт, що вона фаворитка принца, додав їй важливості. Амайя перелякано похитала головою:
— Але він у делікатному місці, це буде непристойно. Нехай герцог вийде.
— Оу…, — в очах Ейдана спалахнули іскри цікавості, — у такому випадку я змушений залишитися. Непристойно, якщо ви будете наодинці з цілителем.