Глава 19

Від почутого дівчину кинуло в жар:
— Ти була його фавориткою?
— Звісно ні, — Луція сором’язливо заховала погляд, — служниці не стають фаворитками. Це сталося два роки тому. Після вечері принц наказав мені прийти до його покоїв. Він був напідпитку. Грубо схопив мене і… — Луція замовкла, згадуючи щось неприємне, оскільки її обличчя скривилося у гримасі болю, — гадаю мені не потрібно озвучувати, що було далі. Ви й самі здогадалися. Після тієї ночі Альберт навіть не глянув на мене. Змінював дівчат як рукавиці й продовжує це робити. Не будуйте примарних ілюзій щодо нього.
Така правда ошелешила. Звісно, вона підозрювала Альберта у розгульному житті, але їй стало шкода Луцію. Це жахливо, пережити таке. Злість закрутися у тугий клубок та пропалювала груди. Негідник. Це ж яким нелюдом потрібно бути, щоб примушувати дівчину до любощів. Амайя стиснула губи й з усіх сил намагалася не показувати справжніх емоцій.
— Дякую за турботу, але я, як і ти, не мала вибору. Я чудово розумію, що не стану його дружиною.
Луція пішла, а Амайя ще довго думала про ситуацію, яка склалася. Наступного дня Альберт запросив її на прогулянку верхи. Задля збереження хоч якихось пристойностей, з ними поїдуть Ейдан та Мейделін. Дівчина одягла амазонку для верхової їзди й не могла зрозуміти чому доля вперто зводить її з Ейданом. Їй важко у його присутності, а ще важче дивитися на його щастя з Мейделін. Одразу згадувалася давня образа, яка перепліталася зі злістю й осідає важким тягарем на грудях. Луція простягнула їй капелюшка з барвистим пір’ям. Дівчина скривилася. Не хотілося бути схожою на фазана. Нашвидкуруч обсмикнула пір’я й одягнула капелюшок лише з червоною стрічкою.
Біля конюшні на неї чекали Ейдан, Мейделін та Альберт. Амайя зробила реверанс:
— Доброго ранку!
— Ви змусили нас чекати, — принц не стримався від голки докору в її бік. Схопив руку дівчини та підніс до вуст. Легкий поцілунок викликав огиду. Одразу згадалися слова Луції. Амайя витиснула з себе скупу посмішку:
— Пробачте, я не навмисно.
— Вам пробачу будь-що.
Амайя мовчки фиркнула. Якби дізнався про її шпигунство, то точно не пробачив би. До неї наблизився Ейдан та поцілував руку:
— Доброго ранку, Амеліє!
— І вам!
— Уже всі на місці. Можемо починати прогулянку! — владно розпорядився Альберт. Його наче дратувала увага чоловіка до його фаворитки.
Амайї дістався молодий жеребець коричневої масті з добре вичесаною вогняною гривою. Принц допоміг забратися в сідло й кінь, не поспішаючи, рушив вперед. Біля неї їхав Альберт, а Ейдан та Мейделін рухалися дещо позаду. Їх супроводжували охоронці. Принц розважав розмовами, проте Амайя відчувала на своїй спину чийсь спекотний погляд. Вона не знала, кому він належав: Мейделін чи Ейдану. Вони їхали полем, над яким розкинулося похмуре небо. Темна хмара зависла над головами й додавала сірості у цей день. Принц лукаво всміхнувся:
— Позмагаємося, хто перший дістанеться лісу?
Не чекаючи відповіді, пришвидшив коня. Амайї нічого не залишалося, як кинутися слідом за ним. Його кінь отримав фору й біг попереду. Дівчина вдарила тварину й вона пришвидшилася, проте, цього виявилося замало, щоб перемогти. Принц дістався до лісу перший. Стрибнув на землю і явно втішався своєю перемогою:
— Не засмучуйтеся, Амеліє! Вам просто не пощастило із суперником, — він простягнув руку й дівчина вклала свої пальчики. Опинившись на землі, різко висмикнула руку:
— Вітаю з перемогою!
Нечесною! Хотілося додати Амайї, проте тактовно змовчала. Ейдан та Мейделін теж спішилися. Вони залишили коней на узліссі, а самі прогулювалися лісом. Спів птахів, шурхіт листя під ногами та аромат лісу дарували умиротворення. Чоловіки жваво вели бесіду про політику, можливі походи й здавалося зовсім забули про дівчат. Дрібні краплі почали падати з неба. Альберт невдоволено скривився:
— Здається, нам потрібно повертатися.
— Не встигнемо, — Ейдан втупився поглядом у похмуре небо, — дощ посилюється. При всій повазі, гадаю краще залишитися у лісі. Можливо нам пощастить й він буде невеликий. Дерева хоч трохи заховають нас, а у полі ми будемо абсолютно незахищені.
— Тоді сховаємося під цим деревом, — принц підійшов до бука та притулився спиною до стовбура.
Амайя стала біля чоловіка, проте зберігала дистанцію. Не хотілося, щоб він поводився непристойно чи торкався її руки. Мейделін поправила плащ та насунула капюшон:
— Добре, що я одягнулася відповідно. Ті темні хмари на небі насторожували і я припустила про можливість випадання дощу.
— На відміну від Амелії, — Ейдан дивився на Амайю й здавався задуманим, — графине, ви промокли. На вашій сукні видніються мокрі плями.
— Не страшно, це лише вода, висохне.
Зіниці Ейдана розширилися. Він чіплявся поглядом у риси обличчя дівчини та підозріло зіщулив очі. Від такої уваги шкіра дівчини вкрилася полум’ям. Герцог схопився за ґудзик сюртука:
— Я знав дівчину, яка висловлювалася так само.

Дорогі читачі!

Рада повідомити Вам, що від сьогодні глави виходитимуть щодня о 09:00 крім середи. Захопливого читання!