Глава 16

Теодор явно натякав на себе. Дівчина не знала, як позбутися його уваги й при цьому виконати своє завдання. Якби її сила навіювання працювала, то вона стала б лише офіційною фавориткою й ніколи б не ділила ліжко з цим чоловіком, а він гадав би інакше. Однак його артефакт все ускладнював. Раптом у дівчини виникла ризиковано ідея. Ну, звісно! Їй потрібно знайти той артефакт та викрасти. Судячи усього, король носив його при собі. Позбувшись артефакту, вона зможе навіювати чоловіку. Принаймні дівчина сподівалася на це. Амайя смикнулася та позбулася колючих дотиків. Різко розвернувшись, зосередила невинний погляд на зрілому обличчі чоловіка:

— Але я не вмію хитрувати й не маю зв'язків.

— Тоді час заводити потрібні знайомства. 

Його рука опинилася на корсеті дівчини, притиснула до спинки крісла й уловлювала швидкий стук серця. Непристойна поведінка володаря обурювала, але водночас тішила. Амайя опинилася близько до мети. Помітила на шиї чоловіка кулон, який спадав на сорочку. Фіолетовий ромб на золотистому ланцюжку не личив до ошатного одягу монарха й, мабуть, слугував виключно для магічних цілей. Амайї залишалося спробувати його зняти та сподіватися, що вона не помиляється. Ставати справжньою фавориткою вона не збиралася. Дівчина підвелася й опинилася надто близько до короля. Він зробив крок вбік, притягнув Амайю за талію до себе. 

- Гадаєш я не розумію чому ти тут? Мені відома правда.

- Відома? – дівчина нервово облизала губи. Якщо король й справді дізнався правду, то неодмінно її стратить. Хвилювання скрутилися у тугий вузол на грудях та заважали дихати. Чоловік кивнув:

- Так. Ти настільки бажаєш моєї уваги, що заплатила служниці. Вона привела тебе до моїх покоїв.

Амайя полегшено зітхнула. Краще нехай вважає її розпусною дівицею, ніж дізнається про  шпигунство. Дівчина похитала головою:

— Ні, все було навпаки. Я гадала, що ви мене запросили для гри в нарди.

— Навіщо якісь служниці займатися звідництвом?

Король поставив цілком логічне питання. Амайя грузла у павутині власної брехні й намагалася виплутатися:

— Можливо вона розраховувала, що ви розгніваєтеся й проженете мене? Судячи з усього я прийшла без запрошення. За таке й з палацу можна вигнати. Хтось намагається позбутися мене як конкурентку у фрейліни.

— Й кого ви підозрюєте? Мейделін чи Беатріс?

Дівчина зауважила, що королю відомі імена претенденток. Звісно Мейделін здатна на підступи, а Беатріс Амайя не знала надто добре. Проте вона не збиралася обмовляти жодну з дівчат. Напружену тишу перебив скрип дверей. До покоїв увірвалася розгнівана королева, а позаду неї тупцяв Альберт. Амайю наче облили окропом. Її побачили у непристойних притисканнях чоловіка.  Вона відскочила від нього як від вогню, проте злий погляд королеви свідчив, що головне вже всі помітили й зробили висновки. Тепер їй нізащо не стати фрейліною. Вартові винувато схилили голову. Один з них почав виправдовуватися:

— Пробачте, Ваша Величносте! Ми не змогли затримати королеву.

— Все добре, — Теодор невдоволено гаркнув, — зачиніть двері.

Його наказ миттю виконали. Охоронці заховалися від гніву короля за дверима. Габріелла гордовито пройшла вперед та сіла на диван:

— Ну, і чим ви тут займаєтеся? Амеліє, здається ви змінили пріоритети й бажаєте стати не фрейліною, а фавориткою мого чоловіка.

Її слова колючими голками проштрикнули серце Амайї. Від цієї жінки неможливо щось приховати й здавалося вона бачила всіх наскрізь. Несподівана поява турбувала. Припускала, руку до цього  приклав Альберт. Дівчина одразу похитала головою:

— Нічого подібного, запевняю.  Ми просто граємо в нарди.

— В нарди? — королева вдавано засміялася, — і я маю в це повірити? Те, що ви перебуваєте в покоях наодинці порушує норми пристойності. Палацом поповзуть чутки.

— Не вигадуй, Габріелло! — король насупив брови й нарешті хоч якось відреагував на її прихід, — ти завжди була ревнива. Коли я прийшов, ця дівиця знаходилася у моїх покоях. Я хотів її розговорити й з’ясувати, що вона насправді тут робила, але ти все зіпсувала.

— Чому ж зіпсувала? – королева розвела руками, — розговорити її може і кат.

Згадка про ката невидимим батогом вдарила по спині Амайї. Страх підкрався до серця та змушував його нестримно калатати. Про королівських катів ходили легенди. Застосовуючи магію, вони могли з’ясувати будь-що. Їхні тортури не витримував ніхто, зізнання швидко злітало з вуст. Від них неможливо нічого приховати й якщо дівчина опиниться у їхніх умілих рук, то вони дізнаються про орден, завдання та шпигунство. Після такого її засудять до страти. Амайя нервово ковтнула.

— Ваша Величносте, запевняю, я навіть не припускала стати фавориткою вашого чоловіка. У мене є коханий і я не можу йому зраджувати. Боюся уявити, що буде, якщо плітки дійдуть до нього.

Дівчина сподівалася, що вигадка про коханого остудить запал Габрієлли. Вона невдоволено хмикнула:

— Я маю у це повірити? Ти тут тільки два дні, за цей час не встигла б знайти покровителя. І навіть якщо я повірю у таку брехню, то скажи хто ж це.

Амайя розуміла, що має озвучити ім’я. Справжнє. Інакше, їй не повірять. З придворних вона майже нікого не знала. Ейдана назвати не могла, адже він заручений з її кузиною. Хіба що… погляд дівчини зачепився за Альберта. Це звучало б правдоподібно. Амайя важко видихнула та зважилася на авантюру: