Глава 7

Джентльмени напружено спостерігали за грою. Амайя програвала. Їй потрібно було диво, щоб зацікавити короля. Дівчина глянула на Густава. Він знаходився найближче до Теодора і їй спала на думку одна ідея. Вона напружилася та застосувала свою магію. Амайя ніколи не робила це мовчки, без озвучування переконання в яке необхідно було повірити. Сумнівалася, що взагалі у неї щось вийде, але вирішила спробувати. Подумки повторювала навіювання і нарешті Густав похитнувся та впав на дошку з нардами. Фішки посунулися, опинилися на підлозі. Дівчина схопилася за рота та, для правдоподібності, схопилася на ноги:
— Що з вами? Вам зле?
Чоловік підвівся. Здивовано оглядався навколо й схоже сам не розумів чому впав. Він поправив піджак.
— Ні, все добре, просто послизнувся.
— Ти зіпсував нам гру. Тепер доведеться грати спочатку, — король насупив брови та схопив кубики, котрі розлетілися столом.
Грати спочатку Амайя не хотіла. Гарячково вигадувала, як уникнути гри. Плеснула в долоні:
— Зовсім забула! До мене має прийти модистка. Напевно, вона вже чекає. Як незручно вийшло, не сприйміть за зневагу. Ваша Величносте, сподіваюся ви зробите мені честь й ми зіграємо якось іншим разом. З вашого дозволу, я піду.
Король кивнув і Амайя направилася до палацу. Поки володар зайнятий грою у неї з’явилася унікальна можливість поставити артефект підслуховування у його покоях. Дівчина підійшла до апартаментів Його Величності та зупинилася перед охоронцями. Застосувавши магію, навіяла їм:
— Ви пропустите мене до покоїв й навіть не пам’ятатимете, що я тут була.
Вартові слухняно відійшли в бік, дозволяючи дівчині зайти. Покої короля вражали розкішшю. Ліпнина на стінах, дорогі меблі, м’які килими. Амайя залишила артефакти у кабінеті, спальні та вітальні. Задоволена собою, направилася до дверей.
Несподівано вони відчинилися й до покоїв зайшов король та Альберт. Чоловіки втупилися поглядом у дівчину, а вона не знала де себе подіти. Якщо принцові могла навіяти, що її тут немає, то з правителем такий трюк не пройде. Вона розгубилася й поспішно зробила реверанс. Король насупив брови:
— Що ви робите у моїх покоях?

Думки, наче сполохані миші, порозбігалися з голови Амайї й вона не могла вигадати правдоподібне пояснення. Щоки обпалило жаром й дівчина не знала, що сказати. Альберт розчаровано похитав головою:
— Все ясно. Вона як і решта дівиць, бажає вашої уваги, — у голосі принца відчувався докір, розчарування та злість. Амайя злякалася й похитала головою:
— Ні, я прийшла сюди на вимогу короля. Служниця сказала, що ви чекаєте на мене, щоб закінчити гру в нарди, — дівчина невинно змахнула віями й сподівалася, що в її брехню повірять. Король насупився ще більше:
— Яка служниця?
— Не знаю, — Амайя стиснула плечима. Щоб її не викрили в брехні, описала пересічну служницю палацу, — у білому чепчику, з фартухом, коричневій сукні та карими очима.
— Під цей опис підходять майже всі, — Альберт пройшов до кімнати та сів на крісло, — якісь особливі прикмети є?
— Немає, — дівчина відповіла не роздумуючи й боялася, що цим видала себе. Король звернувся до вартових:
— Чому ви пропустили сторонню до моїх покоїв?
Амайя розуміла, якщо не втрутиться, то станеться катастрофа. Вона не зможе пояснити як змогла увійти до покоїв, що її не бачили вартові. Задіяла свою магію та застосувала навіювання:
— Служниця сказала їм пропустити мене за вашим наказом.
— Служниця? – невідомо навіщо перепитав король, — відколи це служниця розпоряджається моїми покоями? Хто то була?
— Не знаю, Ваша Величносте, але дівчина здавалася переконливою.
— Негайно її знайти. Цікаво навіщо вона влаштувала цю зустріч. А ви отримаєте суворе покарання.
Амайя винувато опустила голову. Її магія не подіяла, володар явно не повірив у цю історію. Їй стало шкода охоронців, які постраждають через неї. Король дивився на неї дуже підозріло:
— Добре, хоч я не планував, але, якщо ви вже тут, то зіграємо партію в нарди. Альберте, йди погуляй.
Крига скувала нутрощі дівчини. Теодор запропонував це явно не для того, щоб грати. Принц не поспішав покидати королівські апартаменти:
— З вашого дозволу я залишуся. Цікаво стежити за перебігом гри.
— Йди погуляй! — з натиском у голосі та не відводячи масного погляду від дівчини, наказав король Теодор.
Принц стиснув губи й усім виглядом демонстрував невдоволення. Підвівся та вийшов з покоїв. Амайя залишилися наодинці з королем. Вона боялася цього моменту. Припускала, що чоловік й правді захоче зробити її своєю фавориткою. Не знала, як поводиться у такому випадку. Дівчина не могла переступити через себе, зрадити своїм принципам та втратити невинність з одруженим некоханим чоловіком, хоч цього і вимагав від неї орден. Навіювання не діяло на короля й це все ускладнювало. Хвилювання породили тремтіння у тілі.
Помітивши її напруження, чоловік підійшов до столу. Витягнув нарди, розклав їх на столі й почав розміщувати фішки. Складалося враження, що він й справді зібрався грати. Це трохи заспокоїло Амайю. Краще ганебно програти, ніж віддатися королю. Теодор кивнув на крісло навпроти:
— Прошу, сідайте.
Амайя виконала наказ та залишалася напруженою. Король продовжував розкладати фішки.
— Отже, Амеліє. Звідки ви приїхали?
— З Норкшвуда. Сподіваюся стати фрейліною королеви, — дівчина швидко повторила завчену фразу. Чоловік підозріло зіщулився:
— Навіщо це вам?
— Це дуже престижно. Якщо її Величність обере мене, то я буду щаслива.
— Можу посприяти цьому, проте маю впевнитися, що ви заслуговуєте на таку посаду, — король нахилився вперед й у цю мить нагадував свого сина. Альберт теж обіцяв посприяти цьому в обмін на її увагу. Дівчина хмикнула:
— Я безмежно вдячна вам, але нехай буде все чесно.
Король підвівся з місця та наблизився до дівчини. Став позаду неї. Схопив пасмо її світлого волосся до рук, відкинув назад, оголивши частину плеча і ключицю. Амайя завмерла в очікуванні. Страх окутав тіло й не дозволяв поворухнутися. Її серденько сполохано калатало. Теплі пальці короля торкнулися шиї й повільно поповзли донизу:
— Палац — не місце для чесності. Тут виграє хитріший, або той, хто має зв’язки. Вам потрібний покровитель. Той, хто оберігатиме вас та наставлятиме на істинний шлях.