Глава 14

У дівчини спалахнули щоки. На неї сердито дивився Ейдан. Складалося враження, що вона сильно завинила перед ним. Альберт швидко дограв партію й переміг суперника. Амайя зайняла місце навпроти принца. Чоловік простягнув кубики:
— Кидайте перша. Пропускаю леді вперед.
Дівчина важко зітхнула та кинула кубики. З її вмінням грати право першого ходу аж ніяк не допоможе. Вона знову застосувала свою магію:
— Ви програєте.
— Я програю, — Альберт повторив її слова.
Тепер залишалося сподіватися, що це навіювання подіє. Джентльмени, які стояли позаду, сипали жартами, проте Амайя на них не зважала. Вдавала, що впевнена у своїх діях та рухала фішки. Час від часу ловила на собі погляд короля й це не могло не тішити. Виявилося, що тут влаштували міні турнір, тож на одній партії не обійдеться. Завдяки навіюванню, Амайя перемогла. Почувши про її перемогу король насупив брови:
— Ти програв дамі? Альберте, ти ж був найкращим гравцем.
— Цього виявилося недостатньо. Амелія чудово грає, — з вуст принца це звучало наче виправдання.
Дівчина розуміла, що має кинути виклик. Хоч це буде й самовпевнено, проте не вигадала іншого способу привернути увагу короля. Вона гордовито задерла голову:
— Я б і у вас виграла, якби мені випала честь з вами зіграти.
— Якби… — король не поспішав погоджуватися, — проте я граю тільки з найсильнішими гравцями.
— Але я перемогла кращого гравця. Хіба ні?
— Випадковість, — Теодор стиснув плечима. Вперто не хотів визнавати, що його син програв дівчині. Амайя широко всміхнулася:
— Кажуть, один раз — випадковість, два — пощастило, а багато разів закономірність. Скільки разів я маю виграти, щоб мені випала честь зіграти з вами? Чи ви боїтеся програти дамі?
Навколо запанувала тиша. Всім стало цікаво як відреагує король на зухвалість Амелії. Теодор насупив брови:
— Не хочу витрачати час на не цікаву гру.
— Нарди не можуть бути не цікавими, — Амайя не здавалася й продовжувала провокувати володаря. Він розслаблено притулився до спинки лавки:
— Добре, я зіграю з вами одну партію, щоб довести — дамі не місце за нардами. Розкладайте фішки.
Амайя швидко підготувала нарди до гри. Кинула кубики та відчула масний погляд короля на своєму декольте. Нарешті! Вона звабливо прикусила губу й сподівалася, що у неї це вийшло справді звабливо. Переміщуючи фішки, нахилилася вперед, демонструючи королю трохи більше, ніж того вимагала пристойність. Дівчина розуміла, без магії їй не виграти.
Джентльмени напружено спостерігали за грою. Амайя програвала. Їй потрібно було диво, щоб зацікавити короля. Дівчина глянула на Густава. Він знаходився найближче до Теодора і їй спала на думку одна ідея. Вона напружилася та застосувала свою магію. Амайя ніколи не робила це мовчки, без озвучування переконання в яке необхідно було повірити. Сумнівалася, що взагалі у неї щось вийде, але вирішила спробувати. Подумки повторювала навіювання і нарешті Густав похитнувся та впав на дошку з нардами. Фішки посунулися, опинилися на підлозі. Дівчина схопилася за рота та, для правдоподібності, схопилася на ноги:
— Що з вами? Вам зле?
Чоловік підвівся. Здивовано оглядався навколо й схоже сам не розумів чому впав. Він поправив піджак.
— Ні, все добре, просто послизнувся.
— Ти зіпсував нам гру. Тепер доведеться грати спочатку, — король насупив брови та схопив кубики, котрі розлетілися столом.
Грати спочатку Амайя не хотіла. Гарячково вигадувала, як уникнути гри. Плеснула в долоні:
— Зовсім забула! До мене має прийти модистка. Напевно, вона вже чекає. Як незручно вийшло, не сприйміть за зневагу. Ваша Величносте, сподіваюся ви зробите мені честь й ми зіграємо якось іншим разом. З вашого дозволу, я піду.
Король кивнув і Амайя направилася до палацу. Поки володар зайнятий грою у неї з’явилася унікальна можливість поставити артефект підслуховування у його покоях. Дівчина підійшла до апартаментів Його Величності та зупинилася перед охоронцями. Застосувавши магію, навіяла їм:
— Ви пропустите мене до покоїв й навіть не пам’ятатимете, що я тут була.
Вартові слухняно відійшли в бік, дозволяючи дівчині зайти. Покої короля вражали розкішшю. Ліпнина на стінах, дорогі меблі, м’які килими. Амайя залишила артефакти у кабінеті, спальні та вітальні. Задоволена собою, направилася до дверей.
Несподівано вони відчинилися й до покоїв зайшов король та Альберт. Чоловіки втупилися поглядом у дівчину, а вона не знала де себе подіти. Якщо принцові могла навіяти, що її тут немає, то з правителем такий трюк не пройде. Вона розгубилася й поспішно зробила реверанс. Король насупив брови:
— Що ви робите у моїх покоях?

Тепер Амайя точно привернула увагу короля, але не так, як вона очікувала. Упс... Дякую за ваші серденька докниги та підписку на мою сторінку!