Глава 11

— Навіщо він вам? — Ейдан навіть не поворухнувся. Дівчина вирішила ризикнути, довіритися, й сказати правду:
— Насправді я поверталася до своїх покоїв й брошка, яку дала королева своїм претенденткам на зберігання, ожила. Павук, який ще секунду тому був прикрасою, побіг коридором і чкурнув у ці двері. Я маю його спіймати, інакше як я поясню втрату прикраси королеві?
Ейдан підійшов та почав трусити сукнею. Павук впав на долоню Амайї й вона одразу накрила його іншою рукою. Маленькі ніжки лоскотали шкіру.
— Довго я його не втримаю. Він намагається вирватися.
Ейдан взяв маленьку скриньку та на стелаж висипав з неї коштовності. Простягнув Амайї й вона помістила туди павука. Зачинивши скриньку, раділа своїй перемозі. Залишалося лише зрозуміти чому він ожив. Без магії тут явно не обійшлося. Дівчина притиснула скриньку до себе. Ейдан провів рукою вздовж свого волосся:
— Я ще не копирсався у сукнях королеви. Зазвичай дівчата бояться павуків, вважають їх огидними, а ви кинулися його ловити.
– Він же не винен, що таким народився. На жаль не всім дана врода від природи.
Чоловік недовірливо зіщулив очі. Наблизився впритул, поклав руки на стелажі, захоплюючи Амайю у своєрідний полон. Темні очі пропалювали спекотним поглядом, уважно вивчали риси її обличчя. Шкіра дівчини покрилася жаром, а хвилювання скупчилися у грудях. Ейдан важко видихнув:
— Ти так схожа на неї.
— На кого? — дівчина боялася почути відповідь. Невже Ейдан здогадався? Можливо він підозрює, що вона і є Амайя, наречена, яку він шукає, щоб розірвати заручини. Чоловік наче не почув запитання, продовжував допит:
— Що у вас з принцом Альбертом?
— Нічого, він просто запросив мене на променад, — дівчина нервово прикусила губу.
— Альберт нікого ніколи не запрошує просто. Вам подобається його увага?
— Я не могла йому відмовити, — Амайя наче виправдовувалася. Очі чоловіка блиснули злістю.
— Ви виконаєте будь-яке непристойне бажання? Очевидно я завадив вашим поцілункам, — його голос звучав роздратовано.
Амайя дивилася у колись кохані очі. Вони й досі хвилювали серце. Мимоволі згадався смак його губ. Дівчина несвідомо потягнулася вперед:
— Не було ніяких поцілунків. Насправді ви врятували мене. Не хочу його уваги, але принц виявився досить наполегливим. Я зраділа вашій появі, адже ви вберегли мене від неприємної розмови.
— Я знаю Альберта, — голос чоловіка прозвучав дещо хрипло. Його рука опустилася до низу, ковзнула талією та схопила долоню Амайї, яка досі тримала скриньку з павуком, — він не відступиться. Якщо принцу сподобалася дівчина, то він не зупиниться, поки не зробить її своєю.
Така новина ошелешила. Їй зовсім не потрібна його увага. Непристойні натяки, “випадкові” дотики, свідчили про правдивість слів Ейдана. Якщо сьогодні у неї вийшло уникнути його уваги, то наступного разу доведеться застосувати свою магію. Дівчина прикусила губу:
— Але я не хочу.
— Всі дівчата хочуть стати фавориткою принца з надією вийти за нього заміж.
— Я не всі. Мені не потрібна його увага, й сумніваюся, що принц одружиться за власним бажанням. Гадаю він обере собі у дружини ту, на яку вкажуть йому батьки.
Несподівано почувся скрип дверей і вони зачинилися. Цілковита темрява поглинула гардеробну. Дівчина завмерла нерухомо від несподіванки:
— Що сталося?
— Двері зачинилися. Хвилинку, зараз я їх відчиню.
Амайя чула вовтузіння у темряві. Їй залишалося лише уявляти, що робить чоловік. Зрештою, він вилаявся:
— Хтось зачинив двері на ключ. Вони не відчиняються.
У грудях Амайї розгорілася паніка. Хтось бачив її наодинці з Ейданом й навмисно зачинив. Якщо її знайдуть тут з чоловіком, то це явно не додасть їй балів. Дівчина не знала, що робити і як виплутатися з цієї делікатної ситуації. Ейдан продовжував марно смикати за ручку. У гардеробній не було вікон через які можна було б спробувати вибратися. Вона важко зітхнула:
— Це не допоможе. Потрібно щось вигадати.
Чоловік зупинився. У темряві чулося його дихання. Ситуація здавалася безвихідною. Без сторонньої допомоги їм не вибратися. Відчувала долоні Ейдана на своїх руках:
— Не бійтеся, Амеліє. Ви тремтите. Так не можна, заспокойтеся.
Насправді Амайя тремтіла не від страху, а від присутності чоловіка. Його близькість й досі хвилювала серце та розбурхувала непотрібні мрії. Вона смикнулася та позбулася бажаних дотиків:
— Не торкайтеся мене, це непристойно.
— Прошу пробачення, — Ейдан вдавано прокашлявся, — ви мені нагадуєте одну дівчину. Така сама постава, тілобудова, аромат, голос, шкіра, очі, від ваших дотиків, так само як і від її, тіло лоскочуть іскри й це затьмарює розум.