Глава 5

Принц відкрито натякав, що у разі непокори, зруйнує її майбутнє при дворі. Дівчину таке не злякало. Вона гордовито задерла голову:
— Впевнена, ви благородний джентльмен й не зводитимете наклепу. А щодо мене, то я завжди намагаюся поводитися правильно, щоб потім не було соромно.
Принц пересів до Амайї та нахабно обійняв її за талію:
— Амелія, ви надзвичайна дівчина. Я ще не зустрічав таких як ви. Ви мені подобаєтеся, а якщо дівчина мені подобається, то я з нею дуже щедрий. Найдорожчі прикраси стануть вашими. Все, що забажаєте: сукні, золото, діаманти. Вам я готовий подарувати будь-що, навіть своє серце.
Дівчина спробувала вирвалися з міцних обіймів принца. Проте Альберт ні на мить не послабив сталеву хватку. Амайю обурювала його брехня. Вона схопила його долоні, котрі наче приклеїлися до її талії:
— Надто гучна заява, адже ми знайомі лише два дні.
— Ви мене зацікавили. З першого погляду я мрію про поцілунок з вами, — чоловік потягнувся до Амайї.
Вона боязко опустила голову, відхилилася й намагалася уникнути небажаного поцілунку. На щоці відчула подих Альберта. Його губи шукали її вуста, які дівчина стиснула з усіх сил. Здавалося її ніщо не врятує й у момент відчую почувся чоловічий голос:
— Тут хтось є?
Серце Амайї билося із шаленою швидкістю. Ейдан! Це голос Ейдана. Найменше хотілося, щоб він побачив її з принцом та ще й за таких пікантних умов. Альберт відпустив дівчину й сердито гаркнув:
— Це я, Ейдане, і я не сам. Буду вдячний, якщо залишиш нас наодинці.
— Звісно, Ваша Високосте! Прошу пробачити мені, не знав, що в альтанці хтось є, просто проходив повз, — вмить голос Ейдана став стурбованим, — Амеліє? Це ви?
Щоки дівчини вкрилися жаром.
— Ні, це не я. Ви помилилися.
— Тепер я точно знаю, що це ви, — Ейдан говорив впевнено.
Амайя сердилася на себе. Так необачно обмовилася. Не хотілося, щоб завтра непристойні плітки ширилися палацом. Хоча, насправді не бажала, аби Ейдан вважав її розпусною дівицею. Вона протиснулася через принца та вийшла з альтанки. Герцог стиснув руки в кулаки й здавався дуже розлюченим. Дівчина схопила тканину сукні й виплескала на ній своє хвилювання:
— Я вже збиралася йти. Добраніч, Ваша Високосте! І вам, герцогу, солодких снів!
Дівчина боялася почути заперечення й швидкими кроками направилася до палацу. Тікала, наче з потопаючого корабля. Пройшлася садом та чкурнула у відчинені двері. Чоловіки залишилися позаду. Вона не чула їхньої розмови, проте з альтанки доносилися голоси.
Амайя йшла коридором і відчула лоскіт у грудях. Щось повзало по шкірі, торкаючись маленькими лапками. З переляку дівчина відтягнула тканину сукні й побачила павука. Срібного. Брошка, яку дала королева ожила й тепер павук швидко підіймався вверх. Дістався ключиці й перемістився на сукню. Сповз донизу та побіг коридором. Оговтавшись, Амайя рушила за ним. Спіймати, сховати, дослідити. Павук шуснув у відчинені двері. Дівчина кинулася за ним. Це виявилася гардеробна королеви. На вішаках висіли численні сукні, у скриньках зберігалися прикраси, а на поличках стояло взуття. Павук поліз до скриньок й грізний голос прогримів над головою:
— Що ви тут робите? Вирішили обікрасти королеву?
Амайя різко розвернулася. Ейдан стояв на порозі та свердлив її гнівним поглядом. Дівчина почала виправдовуватися:
— Звісно ні! Як ви могли таке подумати? Королева наказала мені принести прикрасу, сріблясту брошку у вигляді павука.
— Для цього у неї є камеристки.
— Я не смію обговорювати накази королеви. Чомусь, вона доручила це мені.
Ейдан зайшов всередину. Кожний крок породжував страх у грудях та змушував серце сильніше калатати. З його присутністю тісна темна комірчина здавалася задушливою. Інтуїтивно Амайя відходила назад, поки не зіштовхнулася спиною зі стелажами. Чоловік підійшов впритул та нахилився надто близько до неї. В його очах вирувала буря, блискавкою спалахувала злість. Дівчина не розуміла чому її присутність у гардеробній королеви викликала гнів у Ейдана. Подих чоловіка обпалив щоки:
— Посеред ночі? Я не вірю жодному вашому слову. Прикрасами займається камеристка, котра знає у яких з цих скриньок знаходиться потрібна. До того ж впевнений, що ця невідкладна справа почекала б до ранку.
Очевидно, королева вже спала й дівчина це розуміла. Здавалося її побріхенькам прийшов кінець. Помітила сріблястого павука на одній зі скриньок. Одразу кинулася до нього. Тварина перестрибнула на іншу скриньку й перелізла на сукню, котра висіла на вішаку. Амайя спробувала його спіймати, проте спритна тварина залізла у рукав. Дівчина підставила руку до рукава й сподівалася, що павук вистрибне.
— Допоможіть мені спіймати павука. Він заліз у сукню.

— Навіщо він вам? — Ейдан навіть не поворухнувся. Дівчина вирішила ризикнути, довіритися, й сказати правду:
— Насправді я поверталася до своїх покоїв й брошка, яку дала королева своїм претенденткам на зберігання, ожила. Павук, який ще секунду тому був прикрасою, побіг коридором і чкурнув у ці двері. Я маю його спіймати, інакше як я поясню втрату прикраси королеві?
Ейдан підійшов та почав трусити сукнею. Павук впав на долоню Амайї й вона одразу накрила його іншою рукою. Маленькі ніжки лоскотали шкіру.
— Довго я його не втримаю. Він намагається вирватися.
Ейдан взяв маленьку скриньку та на стелаж висипав з неї коштовності. Простягнув Амайї й вона помістила туди павука. Зачинивши скриньку, раділа своїй перемозі. Залишалося лише зрозуміти чому він ожив. Без магії тут явно не обійшлося. Дівчина притиснула скриньку до себе. Ейдан провів рукою вздовж свого волосся:
— Я ще не копирсався у сукнях королеви. Зазвичай дівчата бояться павуків, вважають їх огидними, а ви кинулися його ловити.
– Він же не винен, що таким народився. На жаль не всім дана врода від природи.
Чоловік недовірливо зіщулив очі. Наблизився впритул, поклав руки на стелажі, захоплюючи Амайю у своєрідний полон. Темні очі пропалювали спекотним поглядом, уважно вивчали риси її обличчя. Шкіра дівчини покрилася жаром, а хвилювання скупчилися у грудях. Ейдан важко видихнув:
— Ти так схожа на неї.
— На кого? — дівчина боялася почути відповідь. Невже Ейдан здогадався? Можливо він підозрює, що вона і є Амайя, наречена, яку він шукає, щоб розірвати заручини. Чоловік наче не почув запитання, продовжував допит:
— Що у вас з принцом Альбертом?
— Нічого, він просто запросив мене на променад, — дівчина нервово прикусила губу.
— Альберт нікого ніколи не запрошує просто. Вам подобається його увага?
— Я не могла йому відмовити, — Амайя наче виправдовувалася. Очі чоловіка блиснули злістю.
— Ви виконаєте будь-яке непристойне бажання? Очевидно я завадив вашим поцілункам, — його голос звучав роздратовано.
Амайя дивилася у колись кохані очі. Вони й досі хвилювали серце. Мимоволі згадався смак його губ. Дівчина несвідомо потягнулася вперед:
— Не було ніяких поцілунків. Насправді ви врятували мене. Не хочу його уваги, але принц виявився досить наполегливим. Я зраділа вашій появі, адже ви вберегли мене від неприємної розмови.
— Я знаю Альберта, — голос чоловіка прозвучав дещо хрипло. Його рука опустилася до низу, ковзнула талією та схопила долоню Амайї, яка досі тримала скриньку з павуком, — він не відступиться. Якщо принцу сподобалася дівчина, то він не зупиниться, поки не зробить її своєю.
Така новина ошелешила. Їй зовсім не потрібна його увага. Непристойні натяки, “випадкові” дотики, свідчили про правдивість слів Ейдана. Якщо сьогодні у неї вийшло уникнути його уваги, то наступного разу доведеться застосувати свою магію. Дівчина прикусила губу:
— Але я не хочу.
— Всі дівчата хочуть стати фавориткою принца з надією вийти за нього заміж.
— Я не всі. Мені не потрібна його увага, й сумніваюся, що принц одружиться за власним бажанням. Гадаю він обере собі у дружини ту, на яку вкажуть йому батьки.
Несподівано почувся скрип дверей і вони зачинилися. Цілковита темрява поглинула гардеробну. Дівчина завмерла нерухомо від несподіванки:
— Що сталося?
— Двері зачинилися. Хвилинку, зараз я їх відчиню.
Амайя чула вовтузіння у темряві. Їй залишалося лише уявляти, що робить чоловік. Зрештою, він вилаявся:
— Хтось зачинив двері на ключ. Вони не відчиняються.
У грудях Амайї розгорілася паніка. Хтось бачив її наодинці з Ейданом й навмисно зачинив. Якщо її знайдуть тут з чоловіком, то це явно не додасть їй балів. Дівчина не знала, що робити і як виплутатися з цієї делікатної ситуації. Ейдан продовжував марно смикати за ручку. У гардеробній не було вікон через які можна було б спробувати вибратися. Вона важко зітхнула:
— Це не допоможе. Потрібно щось вигадати.
Чоловік зупинився. У темряві чулося його дихання. Ситуація здавалася безвихідною. Без сторонньої допомоги їм не вибратися. Відчувала долоні Ейдана на своїх руках:
— Не бійтеся, Амеліє. Ви тремтите. Так не можна, заспокойтеся.
Насправді Амайя тремтіла не від страху, а від присутності чоловіка. Його близькість й досі хвилювала серце та розбурхувала непотрібні мрії. Вона смикнулася та позбулася бажаних дотиків:
— Не торкайтеся мене, це непристойно.
— Прошу пробачення, — Ейдан вдавано прокашлявся, — ви мені нагадуєте одну дівчину. Така сама постава, тілобудова, аромат, голос, шкіра, очі, від ваших дотиків, так само як і від її, тіло лоскочуть іскри й це затьмарює розум.