Глава 10

Принц відкрито натякав, що у разі непокори, зруйнує її майбутнє при дворі. Дівчину таке не злякало. Вона гордовито задерла голову:
— Впевнена, ви благородний джентльмен й не зводитимете наклепу. А щодо мене, то я завжди намагаюся поводитися правильно, щоб потім не було соромно.
Принц пересів до Амайї та нахабно обійняв її за талію:
— Амелія, ви надзвичайна дівчина. Я ще не зустрічав таких як ви. Ви мені подобаєтеся, а якщо дівчина мені подобається, то я з нею дуже щедрий. Найдорожчі прикраси стануть вашими. Все, що забажаєте: сукні, золото, діаманти. Вам я готовий подарувати будь-що, навіть своє серце.
Дівчина спробувала вирвалися з міцних обіймів принца. Проте Альберт ні на мить не послабив сталеву хватку. Амайю обурювала його брехня. Вона схопила його долоні, котрі наче приклеїлися до її талії:
— Надто гучна заява, адже ми знайомі лише два дні.
— Ви мене зацікавили. З першого погляду я мрію про поцілунок з вами, — чоловік потягнувся до Амайї.
Вона боязко опустила голову, відхилилася й намагалася уникнути небажаного поцілунку. На щоці відчула подих Альберта. Його губи шукали її вуста, які дівчина стиснула з усіх сил. Здавалося її ніщо не врятує й у момент відчую почувся чоловічий голос:
— Тут хтось є?
Серце Амайї билося із шаленою швидкістю. Ейдан! Це голос Ейдана. Найменше хотілося, щоб він побачив її з принцом та ще й за таких пікантних умов. Альберт відпустив дівчину й сердито гаркнув:
— Це я, Ейдане, і я не сам. Буду вдячний, якщо залишиш нас наодинці.
— Звісно, Ваша Високосте! Прошу пробачити мені, не знав, що в альтанці хтось є, просто проходив повз, — вмить голос Ейдана став стурбованим, — Амеліє? Це ви?
Щоки дівчини вкрилися жаром.
— Ні, це не я. Ви помилилися.
— Тепер я точно знаю, що це ви, — Ейдан говорив впевнено.
Амайя сердилася на себе. Так необачно обмовилася. Не хотілося, щоб завтра непристойні плітки ширилися палацом. Хоча, насправді не бажала, аби Ейдан вважав її розпусною дівицею. Вона протиснулася через принца та вийшла з альтанки. Герцог стиснув руки в кулаки й здавався дуже розлюченим. Дівчина схопила тканину сукні й виплескала на ній своє хвилювання:
— Я вже збиралася йти. Добраніч, Ваша Високосте! І вам, герцогу, солодких снів!
Дівчина боялася почути заперечення й швидкими кроками направилася до палацу. Тікала, наче з потопаючого корабля. Пройшлася садом та чкурнула у відчинені двері. Чоловіки залишилися позаду. Вона не чула їхньої розмови, проте з альтанки доносилися голоси.
Амайя йшла коридором і відчула лоскіт у грудях. Щось повзало по шкірі, торкаючись маленькими лапками. З переляку дівчина відтягнула тканину сукні й побачила павука. Срібного. Брошка, яку дала королева ожила й тепер павук швидко підіймався вверх. Дістався ключиці й перемістився на сукню. Сповз донизу та побіг коридором. Оговтавшись, Амайя рушила за ним. Спіймати, сховати, дослідити. Павук шуснув у відчинені двері. Дівчина кинулася за ним. Це виявилася гардеробна королеви. На вішаках висіли численні сукні, у скриньках зберігалися прикраси, а на поличках стояло взуття. Павук поліз до скриньок й грізний голос прогримів над головою:
— Що ви тут робите? Вирішили обікрасти королеву?
Амайя різко розвернулася. Ейдан стояв на порозі та свердлив її гнівним поглядом. Дівчина почала виправдовуватися:
— Звісно ні! Як ви могли таке подумати? Королева наказала мені принести прикрасу, сріблясту брошку у вигляді павука.
— Для цього у неї є камеристки.
— Я не смію обговорювати накази королеви. Чомусь, вона доручила це мені.
Ейдан зайшов всередину. Кожний крок породжував страх у грудях та змушував серце сильніше калатати. З його присутністю тісна темна комірчина здавалася задушливою. Інтуїтивно Амайя відходила назад, поки не зіштовхнулася спиною зі стелажами. Чоловік підійшов впритул та нахилився надто близько до неї. В його очах вирувала буря, блискавкою спалахувала злість. Дівчина не розуміла чому її присутність у гардеробній королеви викликала гнів у Ейдана. Подих чоловіка обпалив щоки:
— Посеред ночі? Я не вірю жодному вашому слову. Прикрасами займається камеристка, котра знає у яких з цих скриньок знаходиться потрібна. До того ж впевнений, що ця невідкладна справа почекала б до ранку.
Очевидно, королева вже спала й дівчина це розуміла. Здавалося її побріхенькам прийшов кінець. Помітила сріблястого павука на одній зі скриньок. Одразу кинулася до нього. Тварина перестрибнула на іншу скриньку й перелізла на сукню, котра висіла на вішаку. Амайя спробувала його спіймати, проте спритна тварина залізла у рукав. Дівчина підставила руку до рукава й сподівалася, що павук вистрибне.
— Допоможіть мені спіймати павука. Він заліз у сукню.