Глава 4

Амайя на мить скривилася. Швидко одягнула на обличчя ввічливу посмішку та розвернулася до Аьберта:
— Звісно.
Дівчина схопила принца за лікоть й вони вирушили коридором. Альберт мовчав, проте щойно вони піднялися на другий поверх, де стало менш людно, чоловік поставив долоню на руку дівчини:
— З нетерпінням чекаю завтрашнього вечора. Мені хочеться дізнатися про вас більше.
— Повірте, ви не дізнаєтеся нічого особливого. Моє життя нудне й не цікаве. Боюся ви змарнуєте цей вечір на мене, — Амайя до останнього сподівалася уникнути небажаної зустрічі завтра. Лякала наполегливість принца.
— На вас я готовий марнувати всі свої вечори.
Вони дійшли до покоїв та зупинилися перед дверима. Амайя вирішила проігнорувати його залицяння. Увага принца руйнувала всі її плани. Вона висмикнула руку з його полону:
— Дякую за вечір, добраніч!
Різко розвернулася та схопилася за ручку дверей. Її пальчики вмить перехопив принц та підніс до вуст. Подарував невагомий поцілунок.
— Ви неймовірна дівчина. Я думатиму про вас.
— Я не гідна ваших думок. Добраніч! — Амайя відчинила двері та прослизнула до покоїв.
Зачинившись у кімнаті, полегшено видихнула. Судячи з усього, вона з тріском провалює завдання. Замість того, щоб зацікавити короля, вона зацікавила принца. Зважаючи на це, монарх навіть не гляне у її бік. Дівчина направилася до дзеркала. Безперечно тепер вона красуня, але колись, принц би навіть не глянув у її бік.
Зі спогадів виринув Ейдан. Сьогодні він здавався особливо привабливим. Підтягнула рукав сукні й на шкірі виднілися ледь помітна заручна руна, яка пов’язувала їх. Дівчина взяла флакончик та насипала сріблястого порошку на руку. Він приховав мітку. Цього маскування вистачало на два дні, а далі потрібно було все повторити. Амайя розуміла, їй необхідно розірвати ці заручини, але навіть не уявляла як це зробити непомітно для Ейдана.
Наступного ранку Амайя зайшла до столової зали. За столом розмістилися фрейліни королеви та претендентки. Майже в усіх дівчат з волосся виглядала ялівцева гілочка. Дівчина здивувалася й сіла біля Мейделін.
— Доброго ранку! А чому майже всі дами з ялівцевими гілочками у волоссі?
Мейделін зміряла її невдоволеним поглядом. У кузини теж красувалася гілочка, щоправда, дещо захована під високою зачіскою:
— Ви ж сказали, що гілочка у волоссі це на щастя. Судячи з усього ви не збрехали. З вами танцював сам принц Альберт! Цілих три рази! Потім ви виходили з ним надвір і він навіть супроводив вас до покоїв. Ми теж хочемо, щоб нам так щастило. А ваші світанкові сукні це щось. Я сьогодні не поспішала переодягатися й вийшла на балкон. Справді дуже добре провіває й не обмежує рухи.
Амайя стиснула губи. Не очікувала, що її брехня так подіє. До зали зайшла королева й всі підвелися. Тільки коли вона сіла, розпочався сніданок. По закінченню правителька оголосила:
— Я їду до храму на свято. Зі мною у місто відправляться тільки претендентки на посаду фрейліни. Хочу побачити як вони зуміють мене розважити. Кожна з вас отримує по прикрасі. Ваше завдання зберігати їх й віддати мені за першою вимогою.

До претенденток підійшов слуга з тацею в руках. На ній лежали три брошки у вигляді сріблястих павуків. Мейделін скривилася від огиди, але все ж взяла павука у руку. Амайя одразу причепила прикрасу собі на груди. Хоч вона і не пасувала до цієї сукні, проте дівчина гадала, що так точно її не загубить.
До храму їхали в кареті разом з королевою. Беатріс, третя претендентка, розважала королеву розмовами. Амайя сиділа поруч з Мейделін, навпроти королеви Габріелли. Вона склала руки у замок:
— Мейделін, мені відомо, що ви три роки заручені з герцогом Ейданом Бартонстоном.
— Так, ваша Величносте! — дівчина помітно розхвилювалася та поправила рукав сукні. Вона наче приховувала заручну руну, якої не було.
— Чому ви чекаєте стільки років? Коли весілля? — королева виказувала цікавість до особистого життя Мейделін. Дівчина помітно розхвилювалася:
— Ейдан відправився на службу до королівського палацу, а я залишилася у провінції. Тепер я сподіваюся стати фрейліною й ми одружимося.
— Але ніщо не заважало вам одружитися раніше. Ви вже три роки могли жити у палаці.
— Ейдан хотів зробити кар’єру. Мабуть, так склалися обставини, але цього року ми точно одружимося, — Мейделін заявила це так впевнено, що Амайя засумнівалася у наявності заручної руни, яку ще вчора приховала за допомогою магічного порошку.
Карета зупинилася біля храму. Лакей відчинив двері й король подав руку Габрієллі. Королева вийшла з карети, а слідом за нею і претендентки. Амайя помітила Ейдана та Альберта. Принц дивився на неї, а на його обличчі сяяла зухвала посмішка. Дівчина сором’язливо відвела погляд. Відчувала, що така прискіплива увага не до добра. Зайшовши до храму, дами розмістися з лівого боку, а чоловіки з правого. Королева сиділа на м'якому кріслі, в той час, як решта стояла. Навпроти два крісла зайняли король та принц.
До храму зайшов жрець й розпочалася меса. Через кілька хвилин королева пирскнула претендентками:

— Тут спекотно. Подайте віяло!
Дівчата заметушилися. Беатріс витягнула своє віяло з кишені та простягнула королеві. Вона невдоволено скривилася:
— Мені обмахуватися цим? Невже ніхто з вас не взяв моє віяло декороване коштовними каміннями?
Претендентки переглянулися між собою. Мейделін прикусила губу:
— Нам ніхто не казав.
— А вам ніхто й не повинен казати. Ви самі маєте знати, що мені потрібно. Ганьба, жодна з вас не заслуговує бути моєю фрейліною. Ваше завдання дбати про мій комфорт. Через вас я повинна терпіти незручності.
Амайя не витримала. Вона зрозуміла, що з такими забаганками бути фрейліною королеви важке завдання. Дівчина витягла своє барвисте віяло з намальованими квітами й розклала перед королевою:
— Пробачте, Ваша Величносте! Я взяла ваша віяло. Це саме те, яке ви хотіли.
Амайя говорила впевнено та застосувала свою силу навіювання. З її пальців вирвалася прозора хвиля та торкнулася Габріелли. Зіниці жінки розширилися й вона кивнула:
— Так, це саме те віяло, яке я хотіла, — королева повторила слова Амайї, — обмахуй мене ним. Не самій же мені це робити.
Дівчина раділа, що цього разу її магія подіяла. Вона обмахувала королеву віялом до кінця меси. Від постійного руху заболіла рука, проте Амайя вперто продовжувала виконувати забаганку королеви. Після закінчення вони вийшли на вулицю. Королева велично вітала натовп, а Амайя стояла позаду.
До палацу дісталися швидко. У просторій вітальні королева пила чай у присутності претенденток. Беатріс жваво обговорювала месу. Амайя й не підозрювала, що сукні можуть стати приводом для пліток. Вона сиділа на стільці поряд з Мейделін та слухала порожні балачки. Раптом, королева прошепотіла:
— Мені зле. Води!
Претендентки почали оглядатися навколо. Графина, пляшки чи хоча б склянки з водою ніде не було. Габріелла заплющила очі та обм’якла на кріслі. Мейделін схопилася за рота. Вибігла на коридор й крикнула служницям:
— Води! Її Величності погано! Покличте цілителя!
Амайя гарячково пробіглася поглядом кімнатою. Не думаючи, схопила вазу та вибрала з них квіти. Різким рухом вилила воду на обличчя королеви. Жінка одразу прийшла до тями. Витерла долонею обличчя та не стримувала невдоволення:
— Ви що собі дозволяєте? Як посміли водою з-під квітів обливати мене? — її очі горіли злістю. Амайя запідозрила підступ. Звідки королева дізналася, що то була вода з вази?