Глава 6

— Так, останнім часом щось мені не щастить.
— Не розкажете, що за пригода зі шнурками? Хоча…, — погляд Ейдана опустився на декольте дівчини, — здогадуюся.
Ейдан змусив дівчину соромитися. Вона винувато опустила голову:
— Мій корсет порвався. Довелося його скріплювати шнурком від взуття принца.
Амайя зробила оберт й Ейдан повинен був пройти вперед. Натомість він кліпнув чоловікові. Той обійшов його та схопив руку іншої партнерки, а Ейдан залишився танцювати з Амаєю. Він злегка всміхнувся:
— Ви взяли шнурок у принца?
— Я ж не знала, що він принц, — з вуст Амайї почулося виправдання, — Альберт сам запропонував допомогу. Ну, майже…
— Вважайте вам пощастило. Заволоділи увагою самого принца.
Дівчина стиснула губи. Краще б заволоділа увагою короля. Боялася навіть уявити, що буде, якщо вона не впорається із завданням. Музика пришвидшилася й Ейдан пройшов вперед. Амайя відчула спустошення. Її серце гучно калатало і ніяк не могло заспокоїтися. Не хотілося визнавати, що за три роки їй не вдалося повністю викорінити почуття до нього. По закінченню танцю, до Амайї повернувся Альберт.
— Не сумували без мене?
— Деякі джентльмени ставали на сукню, а в одного були спітнілі долоні, тож зізнаюся чесно — ваше товариство приємніше.
— Тоді і я зізнаюся. Від деяких леді доносився задушливий аромат парфумів, а деякі невміло загравали, тож і ваше товариство мені приємніше.
Амайя обкрутилася на місці й танець закінчився. Весь вечір її запрошували кавалери й жодний танець вона не стояла осторонь. Це перший бал для Амайї й вона здивувалася своїй популярності. Керуючись її потворністю, тітка завжди залишала дівчину вдома. Стомлена, знесилена й під враженнями, Амайя стояла біля стіни й обмахувалася віялом. Раділа короткій перерві. Її погляд мимоволі тягнувся до Ейдана. Чоловік весь час танцював тільки Мейделін та розбурхував ревнощі у грудях Амайї. Вона переконувала себе — їй байдуже, однак не могла обманути власне серце, котре скручувалося від болю.
— Стомилися? — голос Альберта прозвучав над вухом. Амайя розвернулася й побачила перед собою принца. Він загадково посміхався, а в його очах вигравали хитринки. Дівчина кивнула:
— Трохи. Не звикла танцювати цілий вечір.
— Сподіваюся ви подаруєте мені останній танець? — принц простягнув руку. Амая схопилася за неї й вони закружляли в одному ритмі.
Альберт мовчав, лише час від часу стискав долоню сильніше та порушував пристойність, притуляючи дівчину до себе. Його погляд кілька разів чіплявся за лінію декольте, змушуючи її ніяковіти. Зрештою Амайя не витримала:
— Хочете повернути свій шнурок?
— Я не проти його розв’язати, — Альберт не соромився кидати двозначні натяки. Дівчина прикусила губу й картала себе за нерозважливе питання. Сором'язливо опустила голову:
— Я віддам вам його завтра.
Музика стихла й церемоніймейстер повідомив про закінчення балу та запросив на застілля. Принц нахилився до вуха дівчини:
— Не бажаєте подихати свіжим повітрям?
Амайя не могла йому відмовити. Вони вийшли на вулицю. Прохолодне повітря одразу остудило розпашілі щоки, а зоряне небо нависло над головою. Тримаючись за лікоть принца, дівчина зупинилася біля ялівця й забрала свою долоню від чоловіка. Щоб чимось зайняти руки, з кишені витягла віяло. Альберт не відводив від неї захопливого погляду.
— Вам сподобався бал?
— Так, розкішний прийом.
— Я помітив, що ви мали популярність серед джентльменів. Не пропустили ні одного танцю.
З вуст чоловіка це прозвучало як докір. Амайя припустила, що принц стежив за нею. Вона сором’язливо заховала погляд:
— Було незручно відмовляти.
— Я хвилювався, що не знайдеться вільного танцю для мене.
— Я вас завжди знайдеться. Ніхто не посміє відмовити принцу.
Альберт нахилився надто близько. Схопив віяло, яким обмахувалася дівчина й притримав його у руці. Диханням залоскотав щоки:
— Ви справді не знали, що я принц?
— Ні, я жодного разу не відвідувала столицю, — Амайя, зачарована блакиттю його очей, які нагадували небо, відповіла не роздумуючи.
Чоловік відпустив віяло й ковзнув долонею донизу. Схопив шнурок на корсеті. Грайливо затужив його, ледь торкаючись пальчиками дівочої шкіри. Ошелешена його нахабною поведінкою, Амайя стояла наче вкопана, а у її думках розгоралося обурення. Він хоч і принц, і шнурок наче його, проте не має права так поводитися. Чоловік підвів погляд від декольте на обличчя Амайї:
— Я радий, що ви приїхали. Ви дуже вродлива дівчина. Я ще раз посмію запросити вас на променад. Завтра, після вечері, чекатиму вас у саду.
Ці слова отверезили дівчину. Що вона робить? Має зацікавити короля, а натомість стоїть вночі під ялівцем з його сином. Від усвідомлення цього, відскочила від чоловіка вбік.
— Ваша Високосте! При всій повазі, але я не зможу. Я…, — Амайя почала гарячково обдумувати причини, щоб не піти на променад з принцом. Це мало бути щось серйозне. Прикусивши губу, важко зітхнула, — мені потрібна компаньйонка, а у мене її немає.
— Нам не потрібні свідки. Не хвилюйтеся про репутацію. Зустріч з принцом відбувається без компаньйонки, — Альберт схопив її пальчики.