Глава 2

Тілом Амайї пробігся крижаний вітер. Та як вона сміє? Ще ніхто не називав її так. Хоча, ще ніхто не бачив її у нічній сорочці наодинці з чоловіком. Ейдан одразу заперечив:
— Звісно ні! Як ви могли таке подумати? Мене ображають ваші звинувачення. Насправді Амелія зачепилася сорочкою за бильця й висіла з балкона. Я допоміг їй вибратися.
Мейделін стояла непорушно. Вона насупилася:
— Над вашими покоями немає балкона.
— Так, бо Амелія звисала зі своїх покоїв, які розташовані поверхом нижче.
— Якщо вона звисала, то логічно, якби вона спустилася вниз, а не лізла вверх, — здавалося Мейделін не вірить жодному слову чоловіка.
— Я підняв її на простирадлі. Ось, — на підтвердження своїх слів, чоловік схопив з підлоги простирадло.
Мейделін одразу глянула на незастелене ліжко. Подушки валялися абияк, пом'ята ковдра, розпущений балдахін… Все вказувало на бурхливі веселощі. Щоки дівчини розпашіли й вона поклала руки в боки:
— Ви мене маєте за ідіотку? Навіть, якщо якимось чином це правда, то чому ця…, — Мейделін запнулася, підбираючи відповідне слово, — …особа розгулює у нічній сорочці? Пристойна леді нізащо не вийде на балкон у такому вигляді. Ви мерзотник і брехун, Ейдане.
Амайя вирішила втрутитися у ситуацію. Зретою, її це теж стосувалося й скандали їй зовсім не потрібні. До того ж не хотілося, щоб кузина страждала. Дівчина відкинула назад світле пасмо волосся, яке вона не встигла розчесати та скласти у зачіску:
— О, ваш наречений не обманює. Я справді впала, а Ейдан мені люб’язно допоміг. А щодо мого зовнішнього вигляду, то у нас так заведено. Я приїхала з далекої провінції. У нас дозволено виходити у нічній сорочці на балкон. Навіть заохочується, адже саме так тканина обвівається й стає свіжою. Для цього достатньо розправити поділ й зачекати кілька хвилин. Навіть більше, ми снідаємо у нічних сорочках. Це ранковий одяг, — щоб Мейделін повірила у ці нісенітниці, Амайя застосувала на ній свою магію навіювання.
Сподівалася, що хоч на кузині її сила подіє. Недарма ж вона навчалася три роки управляти своїм даром. Не хотілося визнавати, що все марно. З пальців випустила невидиму хвилю, яка торкнулася Мейделін. У дівчини враз розширилися зіниці й вона кивнула:
— Звісно, мій Ейдан завжди був джентльменом. Він не може залишити леді у біді, — Мейделін схопила чоловіка за лікоть, усім виглядом демонструючи, що він належить їй, — у вас дуже цікавий метод провітрювання нічної сорочки. Ніколи раніше про нього не чула.
— Спробуйте. Тут немає нічого соромітського, — Амайя, задкуючи, направилася до дверей, — дякую за порятунок. Гарного вам ранку.
Дівчина поспішно зникла за дверима, ховаючись від свого нареченого та кузини. Ще бракувало, щоб Мейделін її впізнала. Три роки тому кузина прагнула вийти заміж за Ейдана і він навіть приїхав заручитися з нею, але через сплеск магії випадково заручився з Амайєю. У них на руці утворилися заручні руни. Цей інцидент тримали в таємниці. Формально, для сторонніх очей, Ейдан став нареченим Мейделін й бажав спекатися руни, яка пов’язувала його з Амайєю. Проте у їхніх серцях спалахнуло кохання і це все змінило. Принаймні так вважала Амайя. Гірка правда змусила її втекти, так і не розірвавши заручини.
Вона досі не могла зрозуміти, як могла закохатися в Ейдана. Брехливого, жорстокого, вродливого та благородного. Зрозумівши, що її думки пострибали не у правильному напрямку, Амайя пішла коридорами. Сподівалася не заблукати у просторих кулуарах та швидко дійти до своїх покоїв. Розгулювати у нічній сорочці палацом, не приносило жодного задоволення. Дівчина пришвидшила кроки й почула чужий тупіт. Хтось наближався до неї, а судячи зі звуків, то могло бути ціле військо чи стадо биків.
Амайя перелякано оглянулася. Їй нікуди тікати. Хіба шмигнути у перші двері й сподіватися, що у тих покоях нікого немає. Вона смикнула за ручку найближчих дверей, проте вони виявилися зачиненими. З розгалуження коридору вийшли чоловіки. Одягнені у парадну форму впевнено крокували вперед. Амайї нічого не залишалося як випрямитися та гордовито продовжити свій шлях. У центрі рухався чоловік з короною на голові.
Дівчина зрозуміла, що зустрілася зі свитою короля й самим королем. Вона зупинилася та, як належить, розкланялася у реверансі. Сподівалася її не помітять. Гіршого знайомства й не вигадаєш. Чоловік, якого їй наказали звабити, побачить її поганому світлі. Звісно, ділити ліжко з королем Амайя не збиралася, це суперечило її принципам. Сподівалася завдяки своєму дару навіювання стати його фавориткою та виконувати завдання ордену в який необачно вступила. Пов’язавши себе магічною клятвою, не могла порушити їхній наказ.
Король зупинився. Прискіпливо глянув на Амайю. Дівчині здавалося, що він бачить крізь сорочку. Їй хотілося хоча б прикритися руками, але натомість вона завмерла у легкому поклоні. Монарх насупив брови:
— Хто привів до мого палацу куртизантку й випустив розгулювати палацом у нічній сорочці? Це неприпустимо!
— При всій повазі, але я не куртизанка, — Амайя випрямилася та як справжня леді, гордовито задерла голову.
Застосувала свій дар на королю та його свиті. Хотілося навіяти їм, щоб вони забули про цю зустріч, але відчула опір. На короля її магія не діяла. Його явно захищав якийсь сильний артефакт, котрий не пропускав її чари та зводив всі плани нанівець.

Подарунок для найшвидших. Промокод на книгу Аврелії Аверлі "Терміново потрібна дитина"  0E2APCZf