5

До вихідних я так і не зміг вгамувати хвилювання спогадів про Наталчин поцілунок. Згадка про нього не давала мені спокою ні вдень, ні тим паче вночі, наповнюючи душу солодким щемом, а серце збудженим трепетом. Та в суботу з коледжу приїхав син і ми весь день готувалися до його нежданого «сватання». Сходили в крамницю, купили собі пристойний одяг й подарунки та квіти для майбутніх родичів.

За час цих приготувань Віталик розповів мені трішки про свою обраницю та її сім’ю. Виявилося, що там своїх проблем теж вистачало. Батько дівчини, як це частенько тепер трапляється, виявився безвідповідальним чоловіком. Він багато пиячив, гуляв з іншими жінками, накидався на дружину з кулаками. Не витерпівши знущань чоловіка мама Оксани вигнала його з дому і виховувала доньку самотужки. 

– А ти хоч бачив свою майбутню тещу? – іронічно під’юдив я сина.

– Так. Ми один раз зустрічалися. Вона мила, симпатична й добра жінка. Думаю вона тобі сподобається.

В неділю, по обіді, я з сином нарешті вибралися свататися. З кожним кроком дороги дивне занепокоєння все більше й більше охоплювало мене. Це було не нормальне, зрозуміле хвилювання батька, котрий йде вирішувати подальше майбутнє своєї дитини, а щось інше, щось таке, що не піддавалося звичному усвідомленню. Наче інтуїція попереджувала мене про недалекі життєві потрясіння, які мені знову приготовила підступна доля.  

Коли ж ми дійшли до знайомої п’ятиповерхівки де мешкала Наталка, і ввійшли в під’їзд біля якого я прощався з жінкою, цей неспокій переріс у тверду впевненість. Тому коли син зупинився біля дверей вкритих пошарпаним дерматином я вже був готовий до всяких несподіванок. І вони не забарилася. Двері відкрилися і юне дівча, з дуже пам’ятними рисами обличчями, щасливо поцвірінькало:

– Доброго дня! Заходіть будь ласка.

Ми ввійшли в коридор який знову ж видався мені підозріло знайомим і пройшли на невеличку вітальню. Тут все відразу стало на свої місця. Незабутній порепаний диван, дбайливо застелений благенькою ковдрою і вицвілим від часу покривалом. Чудернацькі занавіски на вікнах, метроном не цикання годинника на стіні.

Я уже тут був.

Зовсім нещодавно, і в доволі ганебному вигляді.

Відходив від наслідків пиятики, у яку так необачно потрапив разом зі своїм приятелем Вадимом.

– Познайомтеся, – вирвав мене з лабет сорому й неприємних спогадів, голос мого сина. – Це мій батько Андрій. А це, тату, мама моєї дівчини – Наталя Володимирівна.

Наступні кілька миттєвостей ми очманіло дивилися у вічі одне одному, не в силі сказати і слова. Це було неймовірно. Натка, з якою я на днях ходив в кіно й на каву, з якою нещодавно відзначав уродини, у якої так ганебно відходив від алкогольного сп’яніння – виявилася майбутньою тещею мого рідного сина. Кращого знущання для мене, від долі, вже й годі було й придумати.

Мабуть подібне сум’яття й розгардіяш, в думках та почуттях, творився і в душі у Наталки. Жінка безсило кліпала своїми очками, і з її мовчазної розгубленості, я міг збагнути лише одну річ: все що у нас було має залишатися в таємниці від наших дітей. А ще, я як чоловік, якось маю вийти з того ступору, та не викликаючи підозри молодих продовжити наше сватання.

– Дуже приємно, – скрипучим голосом ледь зумів видавити з себе я. – Гарно виглядаєте.

– Дякую, – таким самим неприродним голосом промовила жінка. – Дозвольте запросити вас до святкового столу.

– З радістю, – і я як справжній джентльмен взяв й поцілував руку Натки, відчуваючи незабутній аромат її тіла.

У сина від цього мого вчинку очі на лоба полізли, а його обраниця зніяковіло всміхнулася, мабуть теж немало очманівши. Та мені все це було байдуже. Я просто, незворушним слоном, почвалав за жінкою, ледь зумівши почути її тихеньке шепотіння: «Мовчи. Не варто дітям знати по нас. Ми не знайомі. Потім розберемося, що й до чого». Оскільки, нічого більш путнього, запропонувати я не зміг, довелося пристати на ту лінію поведінки, перед дітьми, яку запропонувала Натка.

Сватання пройшло в тихій та спокійній атмосфері. Про доцільність самого весілля, зважаючи на ситуацію що склалася, питати ніхто й гадки не мав. Молоді вирішили, що сама урочистість буде скромною і малолюдною. Після весілля син мав перебратися жити до своєї дружини, оскільки у них квартира була більшою. Та це лише на той час поки вони навчалися в коледжі. В майбутньому моя благовірна-чужоземка обіцяла вислати синові гроші на власне житло.

Коли все було обговорено і підкріплено смачнючим частування з численними здравицями, син зі своєю майбутньою половинкою зібралися на прогулянку нашим містечком. Я ж під приводом, що треба ще прояснити дріб’язкові деталі, залишився. Коли за молодятами закрилися двері обережно поцікавився в Наталі:

– І що ж нам тепер робити?

– Ти про що? – здивувалася жінка.

– Як ми тепер? – я почав відчувати себе дурнем.

– А що ми? Ми тепер свати з тобою.

– Я просто про те, що не хотілось би, щоб наші діти знали, про те, що я тут у тебе ночував п’яний мов чіп.

– Не взнають, – коротко кинула Наталя, хоча, зізнаюся, я чекав від неї зовсім інших слів.

До весілля ми з нею більше не бачилися. Я старався на попадатися на очі Натки. Останній наш діалог боляче вразив мене. Мені чомусь здавалося, що ті відносини які у нас зародилися, щось мали значити для неї. Однак жінка показала, що це не так, а своїм подальшим униканням, мене, лише підтвердила цей прикрий здогад.