3

В прекрасному настрої я піднявся в квартиру не підозрюючи який сюрприз на мене чекає. Син очікував мене вдома, що мене неабияк насторожило. Зазвичай в такій час він був на молодіжній дискотеці, або черговій вечірці. А тут сидів втупившись в екран телевізора й механічно клацав пультом, перемикаючи з каналу на канал.

– Привіт синку! Ти сьогодні вдома?

Віталик оцінюючи глянув на мене й по деякій паузі відповів:

– Я ж казав що нам треба поговорити на дуже важливу тему.

Від тону, яким було сказано ці слова, у мене тривожно тьохнуло серце передчуваючи, якщо не велику біду, то точно якісь чималенькі клопоти та проблеми. Так воно врешті-решт і  було.

– Тоді поговоримо, – тихо відповів я зручно вмощуючись біля син. Той вимкнув телевізор і ще помовчавши якусь хвилину ошелешив мене:

– Я одружуюсь.

Запала мертва тиша. Я ніяк не міг усвідомити почуте, Віталик же напевне чекав моєї реакції. А я не знав, що йому сказати, навіть коли збагнув, що син не жартує, а говорить цілком серйозно. Звісно я знав, що така розмова має колись відбутися, та не думав що це трапиться так скоро. Йому ж лише нещодавно виповнилося дев’ятнадцять. Куди поспішати в такому молодому віці?

– А чому саме зараз? – поспитався я, перше що прийшло на розум, захриплим від хвилювання голосом.

Син зиркнув на мене зі здивуванням та болем, і з гіркотою в голосі відповів:

– Татку, ти наче маленький. Невже не розумієш чому такий поспіх? Вона вагітна від мене і чекати немає вже часу.

Ось тут я сильно пожалів, що практично нічого не пив зі спиртного в лісі, і що вдома алкоголю не було ні краплини. Почуте вже не просто ошелешило мене. Це була наче бомба, яка вибухнула в моїх мізках рознісши на друзки здатність нормально мислити. Щоб хоч якось зібратися з думками я пройшов на кухню і зготував два горнятка міцної кави. Повернувшись до вітальні побачив, що син сидить в тій самій позі якій я його залишив.

Ми попили кави яка дещо прояснила мою свідомість. Відклавши пусте горнятко в сторону я попрохав сина:

– Розкажи про все детальніше.

Віталик важко зітхнув і стиха почав свою розповідь:

– Та що розповідати. Звати мою обраницю – Оксана. Вона навчається в нашому коледжі на першому курсі. Там ми і познайомилися. Спершу просто дружили, а потім я закохався в неї. Оксана чудова дівчина. Красива. Ніжна. Турботлива. Мене любить до безтями. Так вийшло що наші почуття давно уже не платонічні. А нещодавно дівчина зізналася мені що вагітна і ми вирішили побратися.

Я довго обдумував сказане сином, а потім обережно поцікавився:

– А ти дійсно впевнений у ваших почуттях? Не трапиться потім як у нас з мамою?

І поки Віталик шукав слова для відповіді, я мимоволі згадав своє минуле, яке разюче нагадувало життя мого сина. Як це не дивно, та у мене в юності склалася схожа ситуація. Навчаючись в технікумі я теж захопився однією юнкою на ймення Галя. Це захоплення було таким щирим та палким, що незабаром перетворилося на полум’яне пристрасне кохання. Через рік знайомства ми побралися і Галя стала моєю дружиною.

Наше сімейне життя спершу нагадувало казку, і я здавалося літав на крилах щастя. Дружину любив до безпам’ятства, а вона відповідала мені взаємністю. У нас був лад та злагода. Та ідилія тривала не безконечно. На перешкоді стали звичні побутові проблеми. Ми побралися в буремні 90-і. Роботи не було. Грошей не вистачало. Коли народився син жити стало взагалі сутужно.

Я кілька років гарував на заробітках за кордоном, поки не отримав важку травму ноги. Дальше повернувся додому і все зароблене витратив на лікування. Щоб якось дальше жити на чужину довелося вирушати Галі. Дружині повезло більше ніж мені. В далекій Італії їй вдалося непогано влаштуватися. Настільки добре що про повернення додому вона уже давно перестала думати. Раніше ще хоч час від часу приїздила в гості. А останні кілька років лише присилає грошові перекази.

Відстань і час вбили всі почуття які у нас були. Дружина віддалилася настільки, що я став для неї абсолютно чужою людиною. Ми не зустрічаємося, не бачимося, не спілкуємося. І я достовірно знаю, від знайомих, що Галя живе з багатим іноземцем для якого вона і домашня працівниця, і відмінна кухарка, і безвідмовна коханка. Остання обставина і зробила з мене відчайдушного пияка, який частенько заливає свою тугу спиртним.

Все це Віталик знає тому й не спішить з відповіддю. Мабуть боїться завдати мені болю хоч якимось зайвим словом. А я прекрасно розумію, що зараз він фанатично переконаний у тому, що з ним такого ніколи не трапиться. Син впевнений, що його кохана буде вірна йому довіку. Він молодій та недосвідчений і ще не знає як часто жорстоке життя може змінити характер і поведінку людей.

Та роз’яснювати все це синові тепер немає сенсу. Тож я по дружньому поплескавши його по плечу пропоную:

– Давай договоримо про це завтра. Ранок вечора мудріший.