13.

Коли лягала спати, сподівалася, що до ранку все пройде. Адже не дарма кажуть: ранок вечора мудріший. Але ні! Прокрутившись усю ніч, послухавши важкі зітхання Гліба і зовсім не тихе бурмотіння його матінки за стіною, вранці мовчки зібралася і вилетіла із квартири. Навздогін полетіли істеричні крики свекрухи. О, так! Я ж не нагодувала її хлопчика!.. «Плювати! Самі розберуться!»

День не задався з самого ранку! Спочатку запізнилася на маршрутку, і мені довелося добиратися тролейбусом. Потім усі ноги відтоптали безцеремонні бабусі, що їдуть о сьомій ранку невідомо куди й навіщо. А вишенькою на торті виявилися глузування «улюблених» колег, коли шеф оголосив про моє повернення до рідної гавані. Клас! Тепер мій провал стане новиною номер один для обговорень цілий місяць! І нікому не доведеш, що я сама облишила престижну посаду заради нашої глушини…

Загалом вчорашня образа доповнилася досадою, не обіцяючи домашнім нічого хорошого! Вже на підході до будинку абсолютно на рівному місці почалася злива, така, що на мені навіть нитки сухої не залишилося, коли влетіла до під'їзду.

«Чудово! Темно, хоч око виколи! Знову хтось лампочку викрутив…» Обтрусивши сумку і пальто, вже зібралася підніматися на свій поверх, коли десь поряд почулося тихе і дуже жалібне «м’яв». Завмерла на мить, щиро сподіваючись, що почулося.

Я люблю кішок! Усіх, окрім Машиного Пушка. Цей свавільний тип не піддається жодним тренуванням, вмовлянням і навіть підкупу! Єдина, кого він визнає за рівну, це Воскресенська, чи тепер уже Антонова. Інші, просто сміття під його кігтистими лапами. Але сльозливе «м’яв» знову розрізало мертву тишу під'їзду, змушуючи якнайшвидше ввімкнути ліхтарик на телефоні. В кутку, під сходами, між дитячих колясок і велосипедів, забилося маленьке, худеньке, чи то чорненьке, чи то брудне кошеня. Величезні жовті очі дивилися на мене з такою надією, що серце таки здригнулося. Так, у Гліба страшенна алергія на кішок, проте саме сьогодні, після всього, що наговорила його матінка, я твердо вирішила – потерпить!

Підхопивши нового тимчасового мешканця на руки, швидко побігла додому. Ліфт не працював з самого ранку, тому до четвертого поверху ноги гули, зате я зігрілася, а кошеня забилося кудись в область шиї, і тихо муркотіло, розслабляючи натягнуті до краю нерви.

Відімкнувши двері, перше, що впало у вічі, це повна перестановка в коридорі. Не тільки взуття не на своїх місцях, а й меблі пересунуті. Видихнула, скинула пальто та промоклі чоботи, і рушила до ванної. Скандали потім, спочатку нам з котиком потрібен гарячий душ!

Вичищена до скрипу ванна порадувала, а ось скинуті в одну купу креми, гелі шампуні та інше, змусило зціпити зуби і пересмикнути напруженими плечима. Бісить!

Посадивши малюка у ванну, потяглася за своїм улюбленим махровим халатом до п'яти і рушниками. Ні першого, ні другого на звичному місці не виявилося.

- Глібе, - покликала нареченого, вилітаючи з кімнати, - а де всі рушники і?..

Договорити не довелося. Ольга Василівна сиділа на дивані в моєму улюбленому халаті із насунутими на кінчик носа окулярами, перебираючи якісь папери. Вона оглянула мене невдоволеним поглядом, демонстративно скривилася, та відповіла.

- Я прибрала їх у шафу у передпокої! - у її голосі так і чулося панське "фе". - У вас занадто маленька ванна, аби завалювати її всяким непотребом!

От стерво! Дуже хотілося висловитися, та у ванні тремтіла від холоду і голоду маленька котяча мордочка. Довелося поквапитися! Банні процедури та прибирання зайняли близько години. Зате висушена феном, чистенька, з лискучою гладкою вовною кішечка поблискувала на мене золотими очима. Голодними очима! Чим годувати цю дрібноту, не знала, тому в хід пішли молоко та консерви. Благо, їй підійшло!

Про те, що в будинку гість, першим дізнався Гліб. Зрозумів це після двох десятків гучних чхань. Влетівши до нас у спальню, чоловік з жахом подивився на маля, що тихо сопіло у мене на колінах, поки я намагалася забутися між рядками якогось роману.

- Що це? - прошипів Гліб, розглядаючи нас червоними, як у шаленого бика, очима.

- Кішка, - відповіла, демонстративно не відриваючи погляду від телефону.

- Звідки? – сердився наречений.

- З під'їзду, - яке питання, така й відповідь. І нема чого шипіти розлюченою змією!

- Навіщо?.. Це помста?.. - Гліб так скрипів зубами, що варто було переживати, аби не розкришилися.

- Їй потрібен був дах і їжа, - знизала плечима, глянувши нарешті на чоловіка, не збираючись виправдовуватися.

- Ти ж знаєш, що у мене алергія! – хлюпнув мокрим носом співрозмовник. Вся його злість виглядала надто комічно, щоб сприймати її всерйоз.

- Таблетки в аптечці, - вказала підборіддям на шафу. Сподіваюся, спритні ручки свекрухи ще туди не дісталися!

- Знущаєшся? – заревів Гліб, тим не менш дістаючи рятівні ліки.

- Потерпиш, - набридло підлаштовуватися, слово честі!

Тільки зараз я почала розуміти, що всі наші стосунки будувалися на моїх поступах. Гліб працює ночами? Нічого, влаштуємо віртуальне побачення! Гліб нормально не харчується, я допоможу! Притягну на своєму горбі йому каструльку на три літри борщу і до борщу що треба. Глібу дорого винаймати житло? Так давай з'їдемося! Адже в мене тільки за комуналку платити доведеться! Ще й зможемо на відпустку накопичити! Ага! Накопичили!