12.

Рішення далося мені нелегко! Коли голова відмовилася брати у всьому цьому участь, а серце просто кричало від болю та розчарування, я вирішила довіритися чуттю. Зрештою, воно ще ніколи мене не підводило! А чуття стверджувало, що треба повернутися додому і все вирішити на місці. Тільки так я зрозумію чи збереглися мої почуття до Гліба все такими ж сильними, і чи готова все життя миритися з його тарганами! Хоча, впевнена на всі сто відсотків, з тарганами його матінки я миритися не збираюся!

Найважче виявилося попрощатися з Олегом. Якимось невідомим чином він міцно засів у моїх печінках, віддаючи гіркотою в горлі від однієї тільки думки поїхати геть. Ось чому вирішила піти якомога раніше, аби не бачити розчарування на його обличчі. Думаю, він ніколи не зрозуміє і не пробачить мені!

Я здивувалася б, якби все пройшло, як по маслу! Чоловік, звичайно ж, прокинувся, і навіть вийшов проводити свою недолугу сусідку. Байдужа маска на трохи блідому обличчі здригнулася лише раз, коли я спробувала повернути ключі. Гіркота і біль від завданої мною рани, від моєї зради! Так, я відчувала себе зрадницею, тим не менш стискаючи холодний метал у руці! Не знаю, чи повернуся, але точно ніколи цього не забуду.

Вискочивши на вулицю до очікуючого мене таксі, ледь не вбилася, спіткнувшись об чорну кішку, що пробігала повз. Та що це за напасть? Озирнувшись, зрозуміла, що брелок, який мені подарував Гліб, і який я переробила та причепила до сумки, знову відірвалась і розсипалася по всьому тротуару.

- Ну, ні-і! – переступила яскраві намистини. - Більше я тебе не збиратиму!

Підлетівши до авто і заштовхавши чемодан у багажник, востаннє глянула на двері до болю рідного під'їзду. Усього мить, та мені здалося, наче біля дверей стоїть знайома відьма в якомусь там поколінні і загадково посміхається. Чортівня якась?

До обіду вже переступила поріг колись улюбленої квартири, а зараз… Не розумію чому, та мені страшенно захотілося звідси втекти! Невже я настільки звикла до галасливого мегаполісу, що зараз, у цій тиші, відчуваю тягучу самотність?

Гліба вдома не було. А судячи з гори посуду в мийці і не меншої гори брудної білизни в кошику, його мати також ще не приїхала. Чудово! Встигну прибратися! Звично взялася за роботу, раз по раз відволікаючись на важкі думки. «Чому в квартирі такий бардак, якщо мене не було лише кілька тижнів?» «Невже так складно включити пральну машинку?» «Боже, він окрім фаст-фуду, взагалі хоч щось їв?» Судячи по гори коробок від піци у відрі для сміття, нічого!

Правду кажуть: серце не камінь! І моє розтануло, як тільки побачила, як опустився коханий чоловік без твердої жіночої руки. Прибралася, наготувала різних домашніх смаколиків, і коли в замку провернувся ключ, уже бігла зустрічати свого комп'ютерного генія додому!

Та замість коханого обличчя зустрілася очима з пихатою мордою майбутньої свекрухи. Оглянувши моє непрезентабельне домашнє вбрання (стара футболка Гліба, що розтяглася, та легінси в катульках), жінка демонстративно скривилася і кинула мені в руки свою сумочку.

- Катю, - почулося звідкись з-за спини свекрухи, - добре, що ти повернулася. Ми з мамою вже подивилися ресторан…

- І повністю змінили меню! – закінчила за сина ця владна с-су… Кхм!.. свекруха. – І добре, що я приїхала! Весілля за кілька місяців, а у вас тут такий бардак! Нічого не можна залишити без нагляду! І це я ще вашого плану посадки гостей не бачила...

- Взагалі-то, ми його ще не складали, - буркнула, приймаючи її пальто і крислатий капелюх. Ніколи не розуміла цієї моди, носити величезні капелюхи взимку! Вухам холодно, а очі все одно сліпить!

- Воно й видно! - скривилася жінка, ніби зжерла цілий лимон зі шкіркою.

Чмокнувши мене в щоку, Гліб швидко роздягся і попрямував углиб квартири, за матінкою, як вірний пес! Стерпіла, хоч дуже хотілося виговоритися! Але, не при сторонніх же…

Обід гості припав не до смаку: борщ пріснуватий, каша пересолена, а оладки недостатньо піднялися... У цей момент згадалися наші вечері з Олегом. Борошно по всій кухні, пара розбитих яєць на підлозі і багато сміху... Було дуже весело! Здається, я починаю шкодувати про те, що поїхала!

- Катерино, ти мене слухаєш? - вирвав зі спогадів неприємний голос. - Досить витати в хмарах! Я кажу, тобі не варто налягати на їжу, ти й так не струнка! Я бачила скинути щонайменше три, а то й п'ять кілограм!

- Тоді вшивати доведеться не тільки в талії, а й у грудях, - відмахнулася, вирішивши не звертати уваги на дурні напади та прискіпування.

- Не хами! - рикнула свекруха, надувшись, як справжня ропуха. - Глібчику, ти це чув? Хіба так має розмовляти невістка зі своєю майбутньою матір'ю?

- Не приведіть боги мати таку матір, - буркнула під ніс, мабуть, голосніше, аніж збиралася.

- Гліб! – заревіла ця істеричка.

Не збираючись більше слухати її голосіння, попрямувала до спальні. У мене ще валіза не розпакована, та й так, усяких дрібниць накопичилося… Гліб з'явився за хвилин десять. Похмурий, він сів на ліжко і довго, мовчки, спостерігав за мною.

- Ти змінилася, - нарешті розродився цей геній думки.

- Невже? - не знаю чому, але заспокоїтися ніяк не вдавалося. Ці їхні засуджуючі, вічно не задоволені погляди та причіпки просто виводили мене із себе. Терпіти таке у власній квартирі від фактично чужих мені людей? Зрештою, я себе не на смітнику знайшла!