10.

Зізнатися чесно, коли влаштовувалась на нову посаду, поняття не мала, що робитиму. Освіта у мене вища, проте марна. Коли вирушала вивчати соціологію, здавалося, в нашому суспільстві, коте стрімко розвивається, я буду на піку популярності! У результаті: або бюджетна робота на мінімалці, або будь-яка інша, де не потрібна вузька спеціалізація. Ось так я й потрапила до нашого маленького офісу. Робота проста, головне вміти швидко та чітко говорити, догодити клієнту та виконати денний план.

А от чим займається особистий помічник заступника генерального директора величезної корпорації, я гадки не мала! Розклад і документацію Громова вела Надія, кава та інші дрібниці так само справа її рук, навіть на нарадах, куди мене тягли за собою, вона записувала всі вказівки. Навіщо ж тоді я?

Конкретної відповіді це запитання мені ніхто так і не дав. Надя тільки спантеличено скидала брову, а Олег загадково посміхався, не забуваючи підкидати старі проекти, контракти та іншу макулатуру. Тяжко зітхала, сидячи у своєму невеликому, проте світлому кабінеті, зовсім порожньому, до речі, і бралася за вивчення всього. В прямому значенні ВСЬОГО! Бачили б ви обличчя головного юриста компанії, коли я заявилася до нього з проханням надати будь-яку літературу, аби не потонути в незрозумілих вивертах юридичних висловів!

Та, все це вдень, а вечорами ми з Олегом дуже весело проводили час. В нас навіть своя маленька традиція з'явилася! Щовечора, дорогою додому, ми заїжджали до супермаркету і вибирали на вечерю щось незвичайне: восьминога, чорні макарони, сир із пліснявою… Фу! Загалом ви зрозуміли! А потім разом це готували та їли. Іноді з апетитом, а іноді затискаючи носа!

Щодо Гліба… Складне запитання! Я дзвонила йому щовечора, щоб поговорити. Ні, совість мене не гризла, просто неприємно. З одного боку я сумувала, а з іншого було страшенно прикро! Адже він тільки й твердив кожного божого дня про виконання своєї заповітної мрії, а коли я знайшла шлях до своєї, мене жорстоко засудили.

- Алло, - почулося якось у трубці після низки довгих гудків.

- Привіт, - чомусь саме в цей момент мені стало ніяково. Не знаю, чого! Просто відчула себе винною, чи що? - Зайнятий?

- Спав, - коротка беземоційна відповідь.

- Глібе… ти знайшов мого листа? – глибоко всередині зародилася надія, що він його не помітив і не прочитав тих різких слів, які тоді вирвалися з мене.

- Так, - надії посипалися прахом. Серце здавило в очікуванні осуду.

- Хочеш щось спитати? – розмова заходила у глухий кут. Дурепа! Навіщо тільки зателефонувала? Потрібно було дозволити йому трохи охолонути…

- Угу-у, - по той бік солодко позіхнули. - Ти коли повертатись збираєшся? Тут твою сукню привезли...

- Що? – оторопіло перепитала.

- Весільну сукню привезли, яку ти замовляла, пам'ятаєш? – спокійно повторив чоловік. – З крамниці дзвонили. Певно, до тебе додзвонитися не вдалося…

- Так… Я відключаю звук на роботі… – Навіщо я це сказала? Навіщо?

Шок ніяк не відпускав, сковуючи щось важливе всередині.

- То коли ти повертаєшся? – не вгавав наречений. - Майже тиждень минув. Ще не награлася в незалежність? Врахуй, наступними вихідними приїдуть мої батьки, аби подивитися ресторан. На той час тобі краще повернутися. Не хочу пояснювати їм нічого про твої «душевні пориви»!

- Добре… - прошепотіла омертвілими губами, не в змозі навіть видихнути.

- Тоді, ок! Люблю! Бувай!

Короткі гудки вивели мене з оціпеніння. Невже він завжди таким був?

***

Вперше за довгий час Громову хотілося кричати від щастя! Він давно вирішив, що Катя саме та єдина, яка йому потрібна, але проживши разом ті кілька божевільних днів, чоловік зрозумів – без неї більше не зможе! Вона, мов наркотик, проникла в його кров, вражаючи серце, легені та мозок. У її присутності перше вистрибувало з грудей, другі забували, як дихати, а третій розчинявся в безумстві.

Весела, жива, трохи божевільна, вона наповнювала чоловіка енергією, змушуючи знову і знову переживати ейфорію. Хіба він може собі дозволити втратити такий скарб? Нізащо!

Та раптом усе змінилося! Ні, Катя й далі посміхалася, жартувала, веселилася разом із ним, вигадуючи нові божевільні страви, але погляд її погас. З нього ніби зникла магія, розчинилася у не підйомному вантажі суворих буднів. «Чому?» - раз-по-раз запитував чоловік, проте відповіді так і не знайшов.

- Катю, - звернувся якось Громов, забираючи дівчину від зупинки біля їхнього офісу, - а поїхали до клубу!

- Що? – здивувалася Галушко, подивившись на співмешканця та начальника в одній особі величезними очима. – Посеред робочого тижня?

- Ну і що? – відмахнувся Олег, задерикувато посміхаючись. - Повеселимося, потанцюємо, скинемо напругу, що накопичилася за тиждень... Погоджуйся!

- Але ж... - зам'ялася кохана, - я не привезла з собою жодного відповідного вбрання... І взагалі, Громов, завтра в тебе засідання з європейськими партнерами, забув?

- Вбрання я миттю організую, а до засідання ми підготувалися! Завтра, до речі, ти будеш зі мною замість Наді.

- ЩО? – злякано відсахнувшись, Галушко відразу забула про всі свої проблеми. - Але ж... Але я не готова! Я не знаю що робити! А якщо раптом наплутаю з документами? Що, якщо я осоромлю тебе?