9.

Прокинулася з почуттям абсолютного блаженства, і навіть мерзенний будильник на телефоні не завадив. Солодко потяглася в теплому м'якому ліжку, такому зручному… зовсім не схожому на мою стару скрипучу розвалюху, яку вже років з десять, як треба було б викинути…

Усвідомлення того, що я не вдома, пробило все тіло, наче струмом. Підірвавшись, різко сіла! Де це я? Незнайома спальня у світлих коричнево-персикових тонах, зі стильними, явно дорогими меблями та власною лоджією. Оце хороми! Схопилася і підбігла до вікон. Похмура осіння погода абсолютно не псувала краєвид із вікна. Не знаю, який це поверх, але там, внизу, розкинулася нереально прекрасна картинка.

Натягла вчорашній одяг, який виявився тут же, на підлозі, біля ліжка, і обережно виглянув у сусідню кімнату. Це виявився коридор. Звідкись із глибини квартири почувся грюкіт посуду та шипіння олії на сковороді. А в повітрі витав одурманюючий запах млинців. Не знаю хто господар цієї квартири, але я його вже обожнюю!

Живіт голосно забурчав, обурюючись, що годували його ще вчора вранці. Що вдієш, попрямувала на звук і аромат. З коридору потрапила до величезної вітальні-студії. По той бік обробного столу, біля плити господарював чоловік із дуже знайомою фігурою… Громов! Здається, спогади почали потроху повертатися.

- Доброго ранку! - почулося з боку кухні. - Вже прокинулася? Тоді гайда вмиватися та снідати. Твоя ванна відразу біля спальні. Нові зубні щітки та всякі гелі-шампуні в шафці.

- Ти що, спеціально для мене скупився? – підозріло примружилася. Невже це підселення було заздалегідь сплановане?

- Ні, - глянули на мене веселі очі. – Це Варвара Петрівна, моя хатня робітниця, старається. Каже, я завжди маю бути готовим приймати гостей.

- Угу-у… - протягла, повільно усвідомлюючи, що в цього буржуя є хатня робітниця. Я в шоці!

До речі, сумка з речами знайшлася під дверима спальні. І як я раніше її не помітила? У ванній і справді виявилося все необхідне, навіть краще за моє, тому не стала собі відмовляти в задоволенні, потішити власне тіло. Так і звикнути можна!

Зібралася і вийшла до Олега, що накривав на стіл. Чоловік мене задоволено оглянув, проте нічого не сказав, тільки мовчки запросив до столу. Зізнатися чесно, я весь час несвідомо чекала від нього якоїсь каверзи. Не знаю… ненавмисного дотику, палкого роздягаючого погляду чи відвертих чіплянь… Але, ні! Громов поводився абсолютно невимушено, ніби ми були старими друзями, а не переспали тиждень тому. Це й лякало, і підкупало одночасно!

 - Не знала, що ти готуєш… - мліла від смаку та аромату повітряних млинців, що танули в роті.

- Не поспішай, - посміхнувся чоловік, спостерігаючи, як я квапливо запихаю в себе другий шматок, не встигаючи проковтнути перший. – У мене є сметана, варення та навіть мед. Я зробив тобі каву…

- Ти просто бог! - захоплено прочавкала. – Сто років такої смакоти не їла…

Громов весело розсміявся, шокуючи мене ще більше. Несподівано, я згадала, де і з ким знаходжуся. Боже, він же мій начальник, а я так нетактовно поводжуся!

- Кхм!.. Олеже Володимировичу, я хотіла запитати… - несміливо підвела погляд на задоволеного чоловіка.

- Так, стоп! – перервав мене начальник. - Галушко, давай зараз домовимося: Олег Володимирович залишився на роботі, як і Катерина Валеріївна! Вдома я просто Олег, а ти – Катя. Ну, може іноді ще й Галушко…

На останньому Громов весело хрюкнув, намагаючись не заржати.

- Тобі що, прізвище моє не подобається? – насупилась, вибита з колії.

- Навпаки, - реготав чоловік, - дуже навіть подобається! Так і тягне попросити борщику!

- Та НУ тебе! – надулася. Так з мене не потішалися зі школи.

- Вибач, - нещиро вибачився Олег. - Ти збиралася про щось запитати?

- Про свої обов'язки, - буркнула, відсуваючи тарілку. – Та, мабуть, про це мені краще поговорити із Олегом Володимировичем. Дякую за сніданок! На роботу дістануся сама!

Піднялася і гордо попрямувала до кімнати. Я давно звикла до глумливого відношення щодо мого прізвища, але чомусь від Громова було особливо прикро таке почути.

- Катю, - почулося з-за дверей. - Катю, ну, пробач мене! Дурницю бовкнув, не подумавши, що це може тебе образити.

Зібрала речі та відчинила двері. Олег стояв просто перед нею, загороджуючи весь прохід.

- Ви, пане Громов, взагалі мастак говорити і робити дурниці! Та, я не повинна це терпіти. Тому, дякую за гостинність, до вечора я підшукаю інше житло!

Обійшовши хазяїна будинку, рішуче рушила на вихід. Спочатку Олег шоковано завис, певно, до кінця не вірячи, що через свою гордість я зможу відмовитися від повного пансіону. Але незабаром прийшовши до тями, почав наздоганяти.

- Катерино, не дури! - гарчав чоловік, ледве стримуючись. - Не роби дурниць! Де ти до вечора знайдеш хороше житло за доступну ціну? Та тебе пограбують у якомусь брудному під'їзді, чи того гірше, ще й покалічать!

- Ти утрируєш! - відмахнулася, та всередині раптом підвела голову обережність, котра так рідко мною використовується.

- Якби ж то! – пирхнув Олег. - Катю, будь розумною дівчинкою і перестань сердитися на старого дурня... Ну, не подумав, ляпнув з гарячу! Просто… ти виглядала такою задоволеною, солодкою, як пиріжок. От мій поганий характер несвідомо вирішив підкинути перчику до цієї нудотності. Вибач! Я більше так не буду! Чесно…