8.

Ніч не спала, все думала… Думки в голову лізли різні: то совість гризла (хотілося бігти до Гліба і просити пробачення, обіцяти, що більше ніколи його не ображу), то злість брала за свою слабохарактерність, то внутрішня бунтарка підводила голову і готувалася лізти на амбразуру, наплювавши на чужу думку. Загалом всі мої внутрішні «я» перегризлися між собою, так ні до чого і не прийшовши. А вранці зібрала деякі необхідні речі, накидала записку з поясненнями і помчала на автобус. Мені потрібен цей перепочинок, аби швидше  розібратися, як жити далі, а Глібу вже  час задуматися, що я можу і зникнути. Може хоч це поверне якусь жвавість нашим стосункам?

В офіс приїхала ближче до десятої. Сподіваюся, мене за це не виженуть у перший же день! Ірочка криво посміхнулася, за третім разом впізнавши мене ще здалеку, і мовчки провела до вродливої, трохи гордовитої жінки років тридцяти. Насправді вона виглядала молодшою, просто проскакувало щось таке в її очах... Надія, секретар Громова, переглянула підписаний мною контракт, чомусь кивнула і провела мене до відділу кадрів.

- Дівчата, - посміхнулася вона трьом жінкам різного віку та статури, - це Катя! З сьогоднішнього дня вона працюватиме особистим помічником Олега Володимировича.

- А?.. – здивовано почала пухкенька блондинка не старша за мене.

- Всі питання потім, - суворо шикнула Надія. – Ось документи! І щоб дівчинку не затримували!

Криво посміхнулася до всієї чесної компанії, коли секретарка нас залишила. Чесно кажучи, в голові вже намалювалася картинка злісних заздрісниць, готових рвати на мені волосся за те, що забрала у них улюбленого холостяка! Але ні! Прийняли добре, документи оформили, навіть підказали, як дістатися свого робочого місця. До речі, про це…

Надя прозоро натякнула, що до вчорашнього дня ніхто гадки про мене не мав, тому робочого місця, як такого, у мене немає! Але Олег Володимирович обіцяв вирішити всі питання.

- Вибачте, - зупинила секретарку, перш ніж вона провела мене до кабінету начальника, - а як на рахунок житла?.. Розумієте, я тільки сьогодні приїхала... А додому повертатися далеко...

- Олег Володимирович про все подбав, - коротко відповіла жінка.

Я лише полегшено видихнула. Зважаючи на те, що я встигла дізнатися про Громова, він людина слова! Сподіваюся, і тут не підведе, інакше мені доведеться ночувати на вокзалі.

***

Від солодкого передчуття зводило всі нутрощі. Не в змозі всидіти на місці, чоловік розвинув бурхливу діяльність. По-перше, наказав внести до його кабінету ще один робочий стіл та стілець до нього. По-друге, розклав на столі стоси з документами, створюючи видимість страшної завантаженості, а по-третє, і далеко не останнє, переодягнувся. Через свою нервозність чоловік примудрився облитися кавою. Біла сорочка пішла мерзенними коричневими плямами. Добре, що у шафі завжди є запасна.

Саме в цей момент, коли він тільки стягнув через голову брудню сорочку, в двері постукали. Не дочекавшись відповіді, гість увійшов всередину.

- Надю, як там справи у Каті? - пробурмотів Громов, стягуючи сорочку з вішалки. Він не дивився на двері, але отак, вриватися без запрошення, дозволено було лише Денису та його секретарці.

- Все чудово, - почулася хрипла відповідь. Від переливів знайомого голосу по тілу табуном промайнули мурашки. – Кхм! Вибач, що я так... увірвалася... Мені не варто було...

- Все гаразд! - перебив Олег, різко обертаючись. Катя дивилася на нього немигаючим, трохи затуманеним поглядом. Здається, не тільки йому одному не вдавалося викинути з пам'яті їхню спільну ніч. – Ти… проходь! Я саме підготував тобі робоче місце. Ось!.. Поки що так…

Дівчина здивовано оглянула додатковий стіл у його кабінеті і запитливо скинула брову.

- Твій кабінет ще не готовий, - посміхнувся Громов, утримуючи себе в руках, аби не підійти ближче, - а роботи накопичилося багато…

- То, може, краще розмістити мене в приймальні? Там стільки місця, що я навряд чи потісню Надію.

Несвідомо скривившись, Олег просто вирішив проігнорувати незручне запитання. А щоб дівчина не маялася нісенітницею, ще й завалив паперовою роботою по саму маківку.

- Громов, а мені комп'ютер не належить мати? – здивувалася нова співробітниця. - Я якось більше звикла до блакитного екрану, а не шарудіння макулатури!

- Іншим разом, - задоволений чоловік розмістився за своїм столом, час від часу крадькома розглядаючи свого особистого помічника.

Незважаючи на стос звітів, чоловік ледь дочекався вечора. Час тягнувся сонним равликом, відмовляючись поспішати. Ще ніколи його день не був таким довгим. Та коли за вікнами стемніло, а співробітники один за одним залишили офіс, Олег голосно відкашлявся, привертаючи до себе увагу нової працівниці.

- Думаю, настав час йти додому, - невинно посміхнувся чоловік, піднімаючись і збираючи особисті речі.

Катя спочатку оглянула приміщення осоловілим поглядом, не розуміючи, що довкола відбувається. Вона так закопалася в роботу, що навіть у туалет ні разу не виходила за весь час.

- Оу! - видихнула Галушко, підводячись з насидженого місця. - І справді, пізно ... Е-е... Олег Володимирович, Надія говорила, що ви вирішите питання з моїм поселенням. Якщо ви скажете мені адресу і віддасте ключі, я сама туди якось доберуся…