7.

Додому повернулася пізно. Близько двох годин довелося вистояти на автовокзалі, доки дочекалася потрібного автобуса. Натомість було достатньо часу, щоб усе обміркувати та вирішити, як діяти далі.

Зізнатися чесно, Громов добре мене вивчив. Він відразу ж зрозумів, на що варто тиснути, аби змусити сумніватися і, зрештою, отримати бажане. Нічого дивовижного, без кмітливої голови, він би ніколи не досяг того, що зараз має. І все ж, як він вгадав з моїми найжахливішими кошмарами? Так-так, я до чортиків боюся загрузнути по самі вуха в пелюшках, каструлях та домашньому господарстві. Боюся до старості застрягти в офісі з монотонною роботою, без реальної можливості розвиватися та креативити. Боюся перетворитися на звичайну, не цікаву бабу, єдине бажання якої: встигнути до початку улюбленого серіалу. І як би це не звучало егоїстично, з Глібом я повільно, проте впевнено до цього рухаюся.

- Ти сьогодні пізно, - почула рідний голос із вітальні. На годиннику 01:30, а Гліб ще не лягав. Дивлюся на мобільний, навіть жодного разу не зателефонував. Запрацювався чи йому байдуже, де я була? - Щось трапилося?

Криво посміхнулася, проганяючи геть непотрібні сумніви. То ж Гліб, він завжди таким був! Більше за мене цей чоловік любить тільки свою роботу. Питання лише в тому, чи згодна я з цим миритися?

- Можна й так сказати, - відповідаю, підходячи до свого нареченого ззаду. - Любий, як ти дивишся на те, щоб переїхати до столиці?

На мить мені вдалося приголомшити коханого. Він навіть відвернувся від яскравого екрану і поглянув на мене.

- Позитивно, - лагідно посміхнувся Гліб, обійнявши мене за талію. – Презентація пройшла успішно, тож рік-другий і ми зможемо собі дозволити зняти офіс у Києві. Отоді й переїдемо!

Глибоко вдихнула та витягла з сумочки контракт, який мені передала секретарка Громова вже на виході з офісу.

- Як ти дивишся на те, щоб уже зараз переїхати?.. Приміром… завтра!

- Не розумію ... - спохмурнів Гліб, трохи відсторонившись.

- Мене тут підвищили, - зробила щасливу міну. – Перевели до головного офісу. Там робота цікавіша, зарплата вища і квартиру корпоративну на півроку дають… Доки іншу не знайдемо…

Останнє я вже не говорила, а швидше пищала, як мишка. В міру почутого, очі мого нареченого все більше скляніли, а обличчя все більше втрачало фарби.

- І ти вже погодилася? - ніякого докору в голосі, тільки ледь вловима гіркота.

- Ще ні… Тобто контракт на руках, але я ще нічого не підписувала. Хотіла з тобою порадитись…

Чомусь мені стало дуже прикро. Невже я справді займаю в його житті лише друге місце?

- Вибач, Катю, але я не можу раптом просто зірватися з місця і поїхати світ за очі. Зрозумій, це робота всього мого життя! Я не можу її покинути…

- Навіщо кидати? – щиро здивувалася. - Адже нічого не змінитися, по суті! Ти і зараз працюєш здебільшого на віддаленні. Більше вдома, аніж в офісі! Зрештою, існує відеозв'язок!

Гліб тільки міцно стис губи. Весь його вигляд зображував протест. Не витримавши, вирушила до спальні. Не знаю, яке рішення я прийму в результаті, але воно точно буде єдино вірним.

- Ти змінилася, - почулося в спину. - Не знаю, що сталося в Італії, але звідти повернулася не моя Катя.

Гірко посміхнувшись, сховалась за дверима. Нутрощі розривав пекучий біль. Невже я й справді змінилася? Чи це розкрилася моя справжня сутність? Якщо так, чи прийме Гліб мене такою? Тому, як змінюватись назад я не збираюся!

***

Вона пішла, залишивши по собі ніжний аромат і бурю емоцій. Якихось кілька хвилин, а серце вже готове вирватися з грудей і помчати слідом за нею. Де справедливість? Чому вона відібрала в нього все, натомість не залишивши навіть крихти надії? Міцно стиснувши зуби, щоб не закричати від розпачу, Олег закопався в роботу з головою. Сьогодні залишиться ночувати в офісі, інакше тиша порожньої квартири зведе його з розуму!

- Не думав, що застану тебе на роботі, - почувся добре знайомий голос.

- Ден! – здивувався Громов, підводячи голову від паперів. За вікном давно стемніло, і тільки світло вуличних ліхтарів та магазинних вивісок  розганяло темряву. - Ти що тут робиш?

Обійнявшись зі старим другом, вони влаштувалися на шкіряному дивані в кутку кабінету, де Олег облаштував собі зону відпочинку з невеликою барною шафою. Насправді він не так часто мав можливість там відпочивати, проте регулярно стежив за поповненням своєї колекції.

- Я кілька разів дзвонив тобі, але телефон відключений, - пожурив друга Антонов, розливаючи янтарну рідину по широких склянках. - Вирішив спочатку перевірити в офісі, перш ніж потикатися до клубу.

Олег втомлено розтер обличчя та перевірив мобільний. І справді, батарейка сіла.

- Пробач, - важко зітхнув чоловік, - не встежив. То навіщо приїхав? Я думав, у тебе ще два тижні відпустки. Вирішив перевірити справи компанії?

- Вирішив перевірити твої справи, – усміхнувся Денис, роблячи маленький ковток спиртного. - Олеже, що у вас діється з Катериною? Маша її набирала, дівчина мовчить, та навіть я чую, що не все у вас добре!