6.

Якщо поспішу, то встигну на автобус, а там – п'ять годин і на місці! Сподіваюся, Громов не дуже поспішає додому, інакше мені доведеться відвідати його навіть там. І начхати, що я не знаю, де він живе!

Заскочила в автобус, гаркнула на якусь огрядну тітку, котра розмістила всі свої баули просто в проході, ні пройти, ні проїхати, і вмостилася на своє місце. Ну, нарешті! Про те, що треба було б попередити Гліба, згадала лише на під'їзді до столиці. Гаразд, потім наберу!

До офісу під'їхала близько четвертої години. Коли влетіла до будівлі, запал трохи вщух, і у Громова навіть з'явився шанс вижити після нашої зустрічі... Рівно до того моменту, як я підійшла до ресепшну. Гостей, як завжди, зустрічала дівчина-робот Ірочка. Помітивши мене, ідеальна усмішка нервово смикнулася.

- Вітаю! – монотонно привіталася ця… загалом: - Мене звуть Ірина. Чим можу вам допомогти?

- Мені потрібний Громов, - рикнула, розтягнувши губи в кровожерливій посмішці.

- Олег Володимирович сьогодні більше не приймає, - пискнула майбутня смертниця.

- Мене він прийме, - посмішка зробилася ще більш солодко-обіцяючою. - З превеликим задоволенням!

- Але ж…

- Ірочко, візьміть своїми тендітними пальчиками телефон і повідомте про мене, поки я не рознесла цю чортову будівлю по камінчику! - процідила крізь зуби. Терпіння реально закінчувалося.

Замислившись на кілька хвилин, вона невпевнено перевела погляд на охоронця біля входу. Мабуть, вирішувала, що буде безпечніше: зробити, як прошу, чи виставити мене геть. Розумна дівчинка пішла на поводу у страху та набрала номер Громова.

- Олеже Володимировичу, - затараторила співробітниця, - тут до вас дівчина прийшла... Як прізвище?

- Галушко, - хмикнула, помітивши, як Іра гидливо скривила носик.

- Галушко… - у трубці почувся задоволений сміх і швидка відповідь. - Добре! Зроблю! Я вас проведу...

Останнє вже мені. Чемно посміхнувшись, співробітниця-робот залишила своє місце і попрямувала до ліфта. Ще кілька хвилин, і я зможу з величезною насолодою роздряпати пику цього… придурка!

У великий кабінет, оформлений у стилі хай-тек, точному відображенні свого господаря, увірвалася, наче фурія. Не можна дозволити цьому баламуту збити мене зі шляху помсти!

Хто сумнівався, що Громов спробує з порога заграбастати моє тендітне тільце у свої міцні обійми? Не я! Як ухилилася, сама не зрозуміла. Але мороз по шкірі від легкого, швидкоплинного дотику все ж таки пробіг. Дурне серце зайшлося в істериці, а перед очима несподівано випливла яскрава картинка тієї ночі. Рвано видихнувши, постаралася викинути з голови непотрібне.

- Кохана, я знав, що рано чи пізно ти одумаєшся і повернешся до мене! - Вигукнув чоловік, оглядаючи мене з ніг до голови глузливим і водночас голодним поглядом.

- Р-р-р!.. – розлютилася ще більше. Чому Громову так легко вдається вивести мене з себе? - Ти чудово знаєш, чому я приїхала!

Вирішила перехопити ініціативу, інакше він просто закрутить мені голову і виверне все собі на користь.

- Тому, що скучила? - самовпевнена посмішка розповзлася по вродливому обличчі. Боже, він поводиться, як підліток!

- Тому що ти звільнив мене з роботи! – визвірилась на весь кабінет. Сподіваюся, за дверима не зібрався натовп співробітників, а то я збираюся тут попустити їхнього начальника. - Громов, будь людиною, поверни мені моє робоче місце і більше не лізь у моє життя!

- Твоє робоче місце тепер поряд зі мною, - впевнено і спокійно заявив чоловік, обпершись на стіл і схрестивши руки на грудях. - Я тебе не звільняв, а дав змогу розкрити свої здібності. У тебе, Катерино Валеріївно, непогані організаційні задатки, які стануть у нагоді нашій корпорації.

- Якщо ти думаєш, що таким чином зможеш зіпсувати мені життя!..

- Я думаю тільки про роботу, пані Галушко, - з яскравих очей зникла вся напускна веселість. – І вам радив би робити так само! Тут на вас чекає хороша зарплата та перспективне майбутнє. А ще, я вирішив, що Марії буде корисно мати поруч вірну подругу. Як ні як, вона тепер дружина мого боса та найкращого друга!

Міцно стиснула кулаки, намагаючись заспокоїти нерви, що розгулялися не на жарт! Він знущається чи всерйоз?

- Тобто це не помста за ту… ніч? - Прокляття! Голос таки затремтів.

- Ну що ви, Катерино Валеріївно, за це вам належить премія! - хмикнув Громов, оцінюючи мене, ніби вирішував, чи гідна я ще одного разу. - Ви дуже пристрасна жінка, та нажаль у мене пунктик: я не сплю зі своїми співробітницями! Не варто хвилюватися про це.

Натужно проковтнувши, розвернулась і попрямувала до виходу. Мені треба негайно на повітря! Цей чоловік просто зводить мене з розуму.

***

Вона випурхнула, як перелякана пташка, ні наздогнати, ні зупинити. Серце боляче стислося від розуміння, що все пережите, всі її слова, емоції були лише п'яним маренням. Вона явно шкодувала про все, інакше чому втекла, не давши йому навіть шансу порозумітися? Телефон відключила, на рейс так і не прийшла... Громов навіть Машу потривожив, аби дізнатися, куди поділася Катя. Проте жінка тільки важко зітхнула і попросила не шукати подруги.