5.

Він прокинувся першим. На вулиці ледь розвиднілося, і у світлі ранкової імли, її обличчя, її шовкова шкіра виглядали нереальними. Вона вся, від кінчиків волосся і до п'ят, ідеальна! Навіть її трохи божевільний характер не псував враження!

Катя, Катюша, його маленька дівчинка! У вухах досі стояли її солодкі стогони і хрипле "так!", коли Олег запропонував їй вийти за нього заміж. І ні, це не було миттєвим поривом! Ні, він не передумав, коли завіса пристрасті спала! Він точно знав: це єдине вірне рішення у його житті! І начхати, що десь там є інший чоловік, якому вона дала свою згоду, начхати, що Катерина, прокинувшись, обов'язково пошкодує про вчинене, і навряд чи згадає його пропозицію! Він не відступить! Не відпустить! Якщо буде потрібно, викраде! Адже у Дена вийшло, чому в нього має бути інакше?

Посміхаючись, наче божевільний, Громов одягнувся і подався на кухню. Руки свербіли, так хотілося щось приготувати для своєї коханої. Коли він востаннє комусь готував? Можливо, матері, коли та захворіла, років із десять тому?..

Італійці, вони у всьому італійці! Варто було тільки розповісти, чого він хоче і навіщо йому це треба, чоловікові відразу ж надали все необхідне. Пишні оладки з медом, вершками та фруктами парували на тарілці, коли Олег вирушив будити свою жінку. Все ж таки, у них через три години літак…

- Доброго ранку, кохана! – ніжним поцілунком торкнувся солодких губ. - Пора вставати, інакше запізнишся на роботу!

- М-м-м… - потягнувшись, промуркотіла його кішечка. - Не хочу...

В грудях шалено стукало серце, спостерігаючи за сонною, розпатланою Катерину, а тіло реагувало з подвоєною силою. Присівши на ліжко, Олег пробіг пальцями краєм ковдри, зачіпаючи чутливу шкіру.

- А я тобі сніданок приготував, щоб моя кохана наречена не залишилася голодною до самого обіду, - спокушав чоловік, найбільше боячись побачити жаль в очах дівчини.

Розплющивши очі, Катя дивилася в стелю, напевно, намагаючись зрозуміти, де знаходиться. Олег уже хотів втрутитися, пояснити, коли дівчина схопилася з ліжка і втекла у ванну. Бідолашна, вчора вона трохи перебрала…

Застигши біля ліжка, Громов з тривогою чекав, коли Галушко вийде. Та що довше дівчина залишалася всередині, то швидше танула надія, що Катя пам'ятає вчорашній вечір.

- Коханий?.. – почувся з-за дверей трохи хрипкий голос. - Глібе, ти маєш совість? Ти навіщо?..

Усередині все обірвалося, ніби хтось дуже жорстокий встромив у нього величезний ніж, шматуючи нутрощі направо і наліво. Галушко підняла погляд на чоловіка, що стояв посеред кімнати майже голий, в одному фартуху, і остовпіла.

- А де Гліб? - пискнула вона ледь чутно.

- А ти не пам'ятаєш?..

***

Я втекла! Знаю, це не правильно! Потрібно було у всьому розібратися, поговорити, порозумітися… Але я не змогла! Ця ніч була величезною помилкою! Ми обидва помилилися, ми були п'яні, не керували своїми бажаннями... Це все стрес і втома!..

Так я втішала себе, коли екстрено збирала речі, сідала в таксі і мчала до потяга. На моє щастя, потрібний мені рейс вирушав за півгодини. У вагон за стрибнула просто перед від'їздом. Палермо-Венеція-Відень-Варшава, а звідти автобусом до Львова та додому! Майже дві тисячі кілометрів та три дні шляху. Це те, що було мені необхідно, щоб прийняти все, що сталося, і змириться з наслідками. Попередивши Машу про від'їзд, відключила телефон. Шкода, не можна отак відключити совість…

Додому повернулася ближче до вечора. Гліб сидів за своїм робочим місцем, продовжуючи щось активно друкувати.

- Я повернулася, - стомлено посміхнулася нареченому, зупинившись у дверях.

- Так швидко? - здивувався чоловік, всього на мить обернувшись. - Думав, ти залишишся у подруги, погостювати...

- Ні, - криво посміхнулося, подавшись у спальню. - Завтра на роботу…

Кинула валізу біля шафи і впала на ліжко. Всередині було зовсім порожньо, наче всі почуття вдалося заморозити. Може воно й на краще?

- Як все пройшло? – долинуло із сусідньої кімнати.

- Нормально…

Вранці тихо зібралася і пішла на роботу. Дивитися у вічі Глібу не було сил, тому, коли він уночі прийшов до ліжка, я просто прикинулася сплячою. Не знаю, як зможу пробачити себе… Та інакше, жити разом не вийде!

- Доброго ранку, - мляво привіталася з колегами, проходячи на своє місце.

- Галушко? – почулося із загального коридору. - Ти що тут робиш?

- Працюю, Алевтино Степанівно, – відповіла здивовано.

Тільки не кажіть, що Олег опустився до мого звільнення! Це було б уже верхом підлості! Всередині все тривожно стислося.

- Я думала, тобі сказали... - пробурмотіла жінка, зовсім збиваючи мене з пантелику. – Ну, якщо так, тоді мені доведеться… Тебе ще вчора перевели до головного офісу. Особисті речі я вже надіслала.

Ступор! Що це за маячня взагалі? Дурниці які! Це що, помста за те, що я втекла?

- Але... я не хочу переводитися, - пробурмотіла, буквально відчуваючи, як крутяться шестерні в моїй голові. Начебто не пила, а кумекаю погано! – У мене тут квартира, наречений… Навіщо я їм там?