3.

Це було неймовірно круто! Те, що творив Антонов заради Маші, стане легендою не лише для їхніх дітей, а й для наших з Глібом! Ось він, живий приклад Шекспірівського кохання!

Стрімголов, ми мчали вузькими вуличками Палермо до місця роботи дядька Сергія. Невелика філія фірми, яка розробляє проекти кораблів, яхт, катерів і таке інше. "Робота для душі!", як каже Воскресенська, згадуючи батька.

Сергій Давидович зустрів гостей із легким подивом. Та, вислухавши їхню розповідь, відчутно напружився. І це зрозуміло! Не кожного дня до тебе заявляються невідомі з пропозицією викрасти їхню доньку та видати заміж за якогось бугая. Але я не я була б, якби не переконала чоловіка, а незабаром ще й сильно вагітну дружину Машиного тата, хоч би обміркувати пропозицію та дати свою відповідь бажано до вечора. Довше Антонов чекати відмовився навідріз! Він і без згоди батьків був готовий схопити кохану в оберемок і потягти до найближчого храму. Як втримала його від необдуманого вчинку, не знаю.

Пізніше була мерія та довга розмова, скажу по секрету, не безоплатна, з місцевим головою міста. Жодних хабарів, що ви! Обійшлося запрошенням на весілля та пляшкою колекційного вина. Зі священиком взагалі смішно вийшло. Поки Денис оформляв необхідні документи, я вийшла надвір. Спека стояла градусів 28-30 і лише легкий бриз частково рятував ситуацію. Розслабившись, озирнулася довкола (якось досі часу на це зовсім не було) і побачила групу туристів, котрі юрмилися біля металевої огорожі.

- Що це там?

Підійшла ближче і обімліла! За огорожею виявився величезний двоярусний фонтан, оточений оголеними статуями у не зовсім скромних позах. Оце мистецтво!

Напевно, моє здивування було надто помітним, оскільки поруч зупинився чоловік років сорока, в чорній рясі з білою вставочкою в районі кадика. Не знаю, як це називається... Загалом, мені стало до біса соромно за свою поведінку, і я вже зібралася по-тихому змитися, коли священик заговорив англійською:

- Пьяцца Преторія, фонтан сорому – одна із визначних пам'яток нашого міста. Адже ви слов'янка, я не помилився? – у погляді, окрім цікавості, промайнуло ще щось, що дуже нагадувало тугу.

- Я українка, - відповіла ніяково посміхнувшись. - Це так помітно?

- Погляд інший, - надихнувся чоловік, відповідаючи чистою українською мовою, чим щиро шокував. – Я народився та виріс у Львові. Ще пам'ятаю його вузькі вулички та добрі посмішки людей. Ми виїхали, коли мені було десять. Шкода, так і жодного разу й не вийшло повернутися…

А ось і причина того миттєвого смутку. Так, домівку дитинства не так вже й легко вирвати із серця. І вона не завжди там, де ми прожили більшу частину життя. Вона там, де нам було добре: у сусідньому дворі, за містом біля річки, на дачі чи у бабусі в селі... Не важливо, де! Це місце завжди залишатиметься світлою плямою у наших спогадах.

- Послухайте, - раптом мене осяяла геніальна ідея. - Ви не могли б завтра повінчати одну дуже незвичайну пару?

- Наскільки «незвичайну»? – здивувався священнослужитель.

- Нічого кримінального! Майже…

Отак я й втягнула в нашу авантюру отця Антоніо. Чудовий виявився чоловік! Навіть майже не намагався втекти, коли довідався всю історію майбутніх молодят. Але ж від мене не втечеш!

Потім підшукали Антонову пристойний весільний костюм, цілу годину вибирали обручки, а під кінець ще й затягла майбутнього нареченого в барбершоп! Не знаю, як Денис виглядав до аварії, проте зараз ця заросла мавпа, ніяк не тягнула на ідеального чоловіка.

До готелю приповзла майже рачки. Який вид з вікна? Яке спа? Пустіть мене до ліжечка і дайте спокій хоча б на добу! Мрії-мрії... Підйом о п'ятій ранку!.. Нелюди!

На ліжку лежали якісь коробки та пакети. Мабуть, це Олег для Маші купив… Завтра! Усе завтра! Здається, заснула ще на підльоті до подушки.

***

Всю ніч крутився, уявляючи, яким було обличчя Катерини, коли вона побачила його подарунок. Якщо не репетувала і не побігла відразу ж повертати, значить, їй сподобалося. Так?

Підйом у п'ять, швидкий сніданок у номері та виїзд на місце. Потрібно було все підготувати, за всім простежити, а йому ще й наречену викрадати. Це, до речі, найскладніше! Та дозволити так перенапружуватись Денису, Громов не міг. Іноді той заледве на ногах тримався.

Галушко зустрів біля ліфта. Дівчина виглядала втомленою, проте зібраною. У руках Катя тримала кілька величезних пакетів із коробками, все, що Олег вчора залишив у її номері.

- Доброго ранку, - привітався чоловік, забираючи у супутниці її ношу. - Ти вирішила переодягнутися на місці?

Галушко здивовано оглянула себе. Чорні штани та біла класична сорочка сиділи ідеально, та навіть у порівняння з його подарунком не йшли.

- Тебе не влаштовує моє вбрання? – обурилася дівчина.

- Ні… - затнувся чоловік. Вперше в житті він не знав, як поводитися. Начебто хотів зробити симпатичній дівчині подарунок, але ж при цьому вона чужа наречена... Та й подарунок, схоже, не оцінила! Невже він так помилився? – Просто… Ти вчора не зайшла… Я вирішив, тобі сподобався мій сюрприз…

- Який сюрприз? – насупилась Катя. - Вибач! Вчора я повернулася настільки вимотаною, що одразу ж відключилася.