Глава 2 Ціна неправди

Броніслав Дубовець ішов міською вулицею з таким задоволеним виглядом, ніби щойно уклав найвигіднішу угоду у своєму житті.

У внутрішній кишені його камзола лежала невелика прикраса з блакитним каменем. Звичайна на перший погляд річ, яку будь-хто інший міг би повернути власниці.

Але Броніслав не збирався нічого повертати.

Він уже кілька місяців намагався завоювати прихильність Ангеліни Гай. Спочатку діяв обережно: дарував квіти, запрошував на прогулянки, шукав нагоди залишитися з нею наодинці. Згодом почав говорити про шлюб.

Ангеліна щоразу відмовляла.

І сьогодні біля річки вона знову дала зрозуміти, що не бажає ставати його дружиною.

— Побачимо, — тихо промовив Броніслав, торкнувшись кишені.

Він добре знав звичаї свого краю. Незаміжня дівчина носила кілька прикрас честі. Якщо до шлюбу вона вступала в близькі стосунки з чоловіком, то передавала йому одну з них. А коли про це ставало відомо, від пари вимагали одруження.

Звісно, сама прикраса ще не доводила нічого. Її можна було загубити, як це й сталося з Ангеліною.

Проте існував інший доказ.

Магічний слід.

І Броніслав знав людину, яка могла допомогти йому обійти навіть таку перевірку.

Роман Каращук сидів за столом у своєму кабінеті, переглядаючи записи про проведені перевірки.

У тридцять два роки він уже мав посаду офіційного мага, відповідального за встановлення слідів близькості між людьми. Робота вимагала уважності, знань і бездоганної репутації.

Роман пишався тим, що йому довіряли.

Однак останні місяці його думки часто займала зовсім інша справа.

Борг.

Коли мати тяжко захворіла, він витратив усі заощадження. Лікування виявилося тривалим і дорогим. Довелося позичати гроші, і найбільшу суму йому надав Броніслав Дубовець.

Тепер Віталіна Каращук одужала. Роман справно повертав гроші частинами, але до повного розрахунку було ще далеко.

У двері постукали.

— Заходьте.

На порозі з'явився Броніслав.

— Добрий день, Романе.

— Добрий день. Не очікував тебе побачити.

— Сподіваюся, не завадив?

— Ні. Проходь.

Броніслав сів навпроти.

— Як твоя мати?

— Уже добре. Дякую, що запитав.

— Радий це чути.

Роман відклав документи.

— Якщо ти прийшов щодо грошей, наступну частину я поверну вчасно.

— Я не сумніваюся. Ти завжди дотримувався слова.

— Тоді що привело тебе?

Броніслав зітхнув.

— Мені потрібна твоя допомога. І справа дуже особиста.

— Слухаю.

— Я закоханий.

Роман здивовано підняв брови.

— Вітаю. І хто ж ця щасливиця?

— Ангеліна Гай.

— Донька власника текстильної фабрики?

— Вона сама.

— І в чому проблема?

Броніслав опустив погляд, удаючи засмученого чоловіка.

— Її батьки проти нашого шлюбу.

— Чому?

— Вважають, що вона ще надто молода. Хочуть, щоб спочатку навчилася керувати фабрикою. А Ангеліна боїться їм суперечити.

Роман нахмурився.

— Ти говорив із Максимом Гаєм?

— Намагався. Але він навіть слухати не захотів.

Це була брехня. Броніслав ніколи не просив у Максима руки його доньки.

— А сама Ангеліна чого хоче? — запитав Роман.

— Бути зі мною. Ми кохаємо одне одного.

— Тоді, можливо, варто зачекати? Їй двадцять років. Зрештою, вона сама може вирішувати, за кого виходити заміж.

— Може, — погодився Броніслав. — Але ти ж знаєш, наскільки вона прив'язана до родини. Вона не наважиться піти проти батьків.

Роман задумався.

— І як я можу допомогти?

Броніслав витягнув із кишені прикрасу.

Блакитний камінь блиснув у сонячному промінні.

— Ангеліна віддала мені це.

Роман уважно подивився на прикрасу.

— Це ж прикраса честі.

— Так.

— Отже, ви...

— Так, — тихо відповів Броніслав. — Ми вже були близькі.

Роман випростався.

— Тоді ви повинні одружитися.

— Саме цього я й хочу! Але Ангеліна боїться, що батьки розсердяться. Вона навіть готова все заперечувати, аби тільки не засмутити їх.

— Заперечувати власні стосунки?

— Так. Вона дуже налякана. А якщо раптом виявиться, що чекає дитину? Що тоді?

Роман потер чоло.

— Ти говориш про серйозні речі.

— Тому я й прийшов до тебе.

Броніслав нахилився вперед.

— Завтра я збираюся прийти до її батьків разом зі своїми. Розповім усе й запропоную шлюб. Але Максим напевно вимагатиме магічної перевірки.

— І правильно зробить, — відповів Роман. — Для цього вона й існує.

— Звичайно. Тільки Ангеліна може так злякатися, що почне все заперечувати. А я не хочу, щоб її принижували допитами.

— Якщо ви справді були близькі, перевірка це покаже.

Броніслав на мить замовк.

— Романе, мені потрібно, щоб ти підтвердив наші стосунки незалежно від результату.

У кабінеті запанувала тиша.

— Що? — перепитав маг.

— Ти мене почув.

— Ти пропонуєш мені підробити висновок?

— Я прошу допомогти двом людям, які хочуть бути разом.

— Це різні речі.

Роман підвівся з-за столу.

— Ти розумієш, що я офіційний маг? Мій висновок має юридичне значення. Я не можу просто сказати те, що комусь вигідно.

— Навіть якщо від цього залежить щастя закоханих?

— Якщо все так, як ти розповідаєш, магія сама підтвердить правду.

Броніслав теж підвівся.

— А якщо слід виявиться надто слабким? Або щось завадить його розпізнати?

— Такі випадки бувають, але...

— От бачиш! — перебив Броніслав. — Я не можу ризикувати. Ангеліна й без того налякана. Якщо перевірка нічого не покаже, її батьки остаточно заборонять нам бачитися.

Роман мовчав.

Йому не подобалася ця розмова. Зовсім не подобалася.

— Я не хочу втрачати Ангеліну, — продовжив Броніслав. — І знаю, що вона теж мене кохає.

— Тоді нехай сама скаже про це батькам.

— Ти не знаєш Максима Гая так, як я.

Роман зітхнув.

— Я не можу обіцяти тобі такого.

Броніслав уважно подивився на нього.