Глава 1 Загублена честь

Ангеліна Гай сиділа на березі річки, спостерігаючи за водою. Сонячні промені відбивалися від її поверхні, а легкий вітерець ворушив траву.

Дівчина любила це місце. Тут можна було побути наодинці зі своїми думками, відпочити від міської метушні та нескінченних розмов про майбутнє.

А ще тут було особливо красиво завдяки її дару.

Ангеліна бачила аури всього, що її оточувало. Дерева, квіти, вода, каміння — усе мало власне сяйво. Вона звикла до цього ще в дитинстві й давно навчилася не дивуватися тому, чого не помічали інші.

Їй було двадцять років. Вона була єдиною донькою Максима й Таміли Гаїв, власників великої текстильної фабрики.

Колись підприємство мало перейти до неї.

Батько вже потроху знайомив доньку зі справами фабрики, хоча й не наполягав, щоб вона негайно брала на себе відповідальність.

Ангеліна нахилилася й торкнулася пальцями води.

— Як же добре, — тихо промовила вона.

— Привіт, Ангеліно!

Дівчина здригнулася.

Вона впізнала голос ще до того, як обернулася.

За кілька кроків від неї стояв Броніслав Дубовець.

Йому було двадцять шість років. Його батьки, Віктор та Алла Дубовці, також володіли текстильною фабрикою. Їхнє підприємство майже не поступалося за розмірами фабриці Гаїв.

Останні кілька місяців Броніслав наполегливо залицявся до Ангеліни.

І так само наполегливо вона йому відмовляла.

— Чого тобі? — невдоволено запитала дівчина.

Броніслав усміхнувся.

— Сьогодні я посватаюся до тебе.

Ангеліна навіть не відразу знайшла слова.

— Що?!

— Ти все правильно почула. Думаю, нам уже час одружитися.

— Нам?!

— А що тебе дивує? Ми давно знайомі. Наші родини мають багато спільного.

— Наші родини мають фабрики, Броніславе. Це не означає, що ми повинні одружуватися!

— Ти занадто гостро реагуєш.

— А ти не розумієш слова «ні»!

Хлопець зробив крок ближче.

— Ангеліно, подумай. Ми могли б стати чудовою парою. Ти успадкуєш фабрику батьків, я — свою. Разом ми досягнемо значно більшого.

— Ось воно що! — обурилася дівчина. — Тобі потрібна моя фабрика?

— Я говорю про наше майбутнє.

— У нас немає спільного майбутнього!

Броніслав зітхнув.

— Ти ще молода. Згодом зрозумієш, що я пропоную тобі вигідний шлюб.

— Я не збираюся виходити заміж заради вигоди!

— А заради чого?

— Заради кохання!

Він усміхнувся.

— Кохання приходить із часом.

— Можливо. Але точно не до тебе!

Усмішка зникла з його обличчя.

— Ти пошкодуєш про свої слова.

Ангеліна підвелася.

— Навіть не думай. Я не буду твоєю дружиною!

Вона розвернулася й швидко пішла стежкою, що вела до міста.

Броніслав залишився стояти на березі.

— Побачимо, — пробурмотів він.

Його дратувала впертість Ангеліни.

Він звик отримувати бажане. А ця дівчина раз у раз відмовляла йому, навіть не намагаючись оцінити переваги шлюбу.

До того ж вона мала рідкісний магічний дар.

Броніслав володів лише побутовою магією. Він міг виконувати нескладні заклинання, але на щось більше його здібностей не вистачало.

Натомість Ангеліна бачила аури всього навколо.

Які можливості міг би відкрити цей дар!

А якщо їхні майбутні діти успадкують здібності матері?

Броніслав уже уявляв могутню родину, яка володітиме двома великими фабриками й матиме сильних магічних спадкоємців.

Залишалося лише переконати Ангеліну.

Але вона вперто не бажала навіть вислухати його.

Хлопець роздратовано штовхнув носком черевика камінець.

І раптом помітив щось блискуче в піску.

Він нахилився.

На землі лежала невелика прикраса з тонким сріблястим плетінням.

Броніслав підняв її й уважно роздивився.

Його очі розширилися.

— Не може бути...

Він одразу впізнав прикрасу честі.

Такі носили незаміжні дівчата. За звичаями їхнього світу після весілля жінка передавала свої прикраси чоловікові. Якщо ж близькість відбувалася до шлюбу, вона віддавала чоловікові одну прикрасу.

Броніслав поглянув у той бік, куди пішла Ангеліна.

Невже вона загубила її?

Він згадав, як дівчина сиділа на березі, як поспіхом підвелася після сварки.

Мабуть, прикраса зісковзнула непомітно для неї.

Броніслав повільно усміхнувся.

Спочатку він подумав, що варто повернути знахідку власниці.

Але наступної миті йому спала на думку зовсім інша ідея.

Якщо він прийде до Максима Гая й заявить, що між ним та Ангеліною була близькість...

Якщо покаже прикрасу...

Батько дівчини не зможе просто відмахнутися від його слів.

Адже за звичаями після відкритого визнання дошлюбної близькості молоді люди були зобов'язані одружитися.

Щоправда, Ангеліна все заперечуватиме.

Але хіба її слово буде переконливішим за прикрасу честі?

Броніслав задумався.

І тут згадав про Романа Каращука.

Тридцятидворічний маг був офіційно призначений проводити магічні перевірки в їхній місцевості.

А ще він мав перед Броніславом значний борг.

Кілька років тому Роман позичив гроші на лікування матері, Віталіни Каращук. Жінка одужала, а син поступово повертав позичене.

Однак залишок боргу досі був чималим.

Броніслав усміхнувся ще ширше.

— Здається, ми з тобою домовимося, Романе.

Він сховав прикрасу до кишені.

Тепер усе залежало від того, наскільки переконливо він зможе розповісти свою історію.

Броніслав уже знав, що скаже магові.

Вони з Ангеліною нібито кохають одне одного. Її батьки проти шлюбу, а дівчина боїться їм суперечити.

Тому їм потрібна допомога.

І якщо Роман погодиться підтвердити близькість, якої насправді не було, Броніслав пробачить йому весь залишок боргу.

Він востаннє поглянув на річку.

Ще зовсім недавно Ангеліна впевнено заявила, що ніколи не стане його дружиною.

Тепер він мав намір довести їй протилежне.

— Ангеліно, ні ти, ні твій тато мені не відмовите, — тихо промовив Броніслав.