2. Директор долі

Ліза сиділа в затишному кріслі, вкрившись м'яким пледом. Її ноутбук стояв на журнальному столику, поруч остигала чашка чаю. День видався важким: спочатку зйомки, потім десятки повідомлень від брендів і партнерів, а під вечір ще й постійні скарги Каті на токсичного хлопця.

Ліза не могла сконцентруватися, тому автоматично гортала стрічку Інстаграму, наче намагалася знайти щось більше, ніж просто картинку. Раптом її погляд зупинився на одному з постів, на фото —  розкрита книга, пошарпаний блокнот із чорнильними плямами і вірші, написані від руки. Дівчина зрозуміла, що це профіль Артема. 
- Чому це виглядає так справжньо?, — подумала Ліза, натискаючи «сердечко».
Не вагаючись вона написала йому в директ: 
— Привіт.

Артем, сидячи в маленькому кафе, читав книгу. Нове повідомлення привернуло його увагу. Він здивувався, побачивши, що воно від Лізи.
— Мабуть, випадковість, — подумав він, але все одно вирішив відповісти: — Привіт.
- Про що ти зараз пишеш? - написала дівчина.
Артем усміхнувся. Рідко хто запитував про його роботу так щиро.
— Есе про сучасну літературу. Але більше люблю вигадувати історії.
— Вони у тебе про що?
— Про пошуки себе. Іноді про те, як знайти сенс у простих речах.

Ліза задумалася. Вона зазвичай не витрачала багато часу на переписку, але тут їй хотілося дізнатися більше.
— Прості речі? Це щось протилежне до Інстаграму, — жартівливо написала вона.
— Але навіть у простоті є своя естетика. Ти колись пробувала створити щось просто для себе?
— Чесно? Ні. Усе, що я роблю, має бути ідеальним і “для всіх”. Іноді здається, що це не я, а тільки обгортка.
— Знаєш, можливо, це лише слова, але мені здається, що за цією обгорткою є справжня людина.

Ця проста фраза дивує її своєю щирістю. Ліза ловить себе на тому, що хоче знати більше про цю людину.

Наступного дня Ліза зустрічається з Катею в кав’ярні. Подруга одразу помітила, що з нею щось не так.
— Ти чого така загадкова? Дай вгадаю: новий проєкт? Або ти, може, нарешті з кимось познайомилася? — запитала Катя, розмішуючи своє лате.
— Ти знаєш, я, здається, познайомилася з кимось цікавим, — каже Ліза.
Подруга з цікавістю піднімає брови:
— Хлопець? Із м’язами чи мізками?
— Друге. Він письменник, якщо можна так сказати. Ну, любитель книг.
— Письменник? Ти що, вирішила змінити життя? - посміхається Катя.
— Не знаю. Але з ним легко говорити. У нього є щось, чого я не знаходила в інших. Він цікавий і... справжній, - задумливо відповіла Ліза.
Катя підняла брови.
— Справжній? У наш час це підозріло.
— Ти ж знаєш, я давно такого не зустрічала. Це мене зачепило.
— Ну, тільки не забудь: якщо він раптом виявиться якимось філософом без Wi-Fi, я тебе попереджала.
Подруга жартувала, але її слова залишали у Лізи невелике відчуття тривоги. Вона не хотіла виглядати наївною, але інтуїція підказувала їй, що ця людина особлива.

Артем і Ліза продовжували спілкуватися. Їхні повідомлення ставали дедалі теплішими.
— А ти завжди була такою успішною? — запитав Артем одного вечора.
— Це залежить від того, що ти називаєш успіхом. У мене багато підписників і співпраці, але іноді здається, що я втратила щось важливе, — зізналася Ліза.
— І що це?
— Час на себе. І справжнє спілкування.
Вона чекала відповіді довше, ніж зазвичай. Артем написав:
— Можливо, ми зможемо це змінити. Якщо ти колись захочеш поговорити по-справжньому, дай знати.

Це повідомлення викликало в неї трепет. Ліза не звикла до таких пропозицій. Її світ складався з онлайн-зустрічей, відеодзвінків і постійного бажання показувати "правильну" картинку.

Це було щось зовсім нове. Їй захотілося побачити його в реальному житті. Але чи було це гарною ідеєю? Вперше за довгий час Ліза відчула справжнє хвилювання, та зрештою відповіла:
— Добре. Я згодна, але ти перший набирай.

Коли телефон задзвонив, її серце забилося швидше.
— Привіт, — сказав він, і його голос виявився глибшим і спокійнішим, ніж вона уявляла.

Розмова пливла природно, ніби вони знали одне одного давно. Він розповів, як знаходить натхнення в природі, а вона — як інколи втомлюється від соцмереж.
— Ти наче дві людини, — сказав Артем.
— Що ти маєш на увазі?
— Одна — для світу, інша — справжня. Мені здається, я спілкуюся з другою.

Це був комплімент, якого вона ще ніколи не чула. І він торкнувся її серця більше, ніж будь-які інші.
На прощання він каже:
— Мені здається, ми маємо зустрітися. Хочу показати тобі одне місце.
Ліза вагається, але відповідає:
— Добре. Я не проти.

Наступного ранку Ліза отримує повідомлення від свого колишнього Ігоря:
— Як ти? Бачив твої фото. Ти все така ж чарівна. Хочу побачити тебе.
Ліза відчуває, як минуле намагається повернутися, і вона не знає, як із цим впоратися. Вона відповідає коротко:
— Привіт. Не думаю, що це хороша ідея.

Увечері, коли вона переписується з Артемом, він запитує:
— Ти виглядаєш засмученою. Щось сталося?
— Просто тінь із минулого, — відповідає Ліза не вдаючись у деталі.
— Якщо це щось важливе, я готовий вислухати.

Ці слова дивують і зачаровують її одночасно. Вона розуміє, що Артем — зовсім не той, до кого вона звикла.