Фільтри для серця

Ліза живе у світі ідеального візуалу. Її Інстаграм — це витвір мистецтва: мінімалістичні фотографії, дбайливо підібрані кольори, популярні цитати. За кілька місяців її сторінка назбирала 20 тисяч підписників, і тепер вона мріє зробити кар’єру блогерки.

Але насправді Ліза самотня. Вона проводить вечори за редагуванням фото і перевіркою кількості лайків, однак у глибині душі відчуває, що її сторінка — це лише маска, за якою ховається її справжнє «я».

Того дня Ліза працювала над новою фотосесією для свого блогу. Орендувала студію і найняла фотографа. Камера знімає її під бездоганним світлом. Фотограф наказує їй змінити позу, щоб кадр виглядав «драматичніше».
— Лізо, спробуй дивитися вдалечінь, ніби шукаєш відповідь на запитання всесвіту, — каже фотограф.
— А я й справді його шукаю, — відповідає дівчина із сарказмом, але в її голосі відчувається втома.
Пізніше вона зустрічається з Катею в кав’ярні. Це її найкраща подруга. Катя підтримує Лізу, але завжди ставить під сумнів її рішення щодо Інстаграму.
Гортаючи стрічку Інстаграму, Катя коментує:
— От скажи, навіщо ти постійно це робиш? Показуєш людям картинку, яка не має нічого спільного з реальністю?
— А хіба всі не це роблять? — Ліза робить ковток капучино.
— Ні. Я, наприклад, постійно показую реальність: брудний посуд і запізнення на роботу.
Ліза сміється, але потай розуміє, що Катя права. Її життя — це лише красива обгортка.
Увечері, гортаючи стрічку, дівчина натрапляє на профіль Артема. Його сторінка сповнена чесності: старі книги, рукописи, фрази про життя. Її увагу привертає один пост:
"Кохання — це коли ти бачиш людину навіть за найтемнішим фільтром."
Вона пише перший коментар:
— Цікаві думки. Чи можна знайти ваші тексти в друкованому вигляді?
Артем відповідає лаконічно:
— Ще ні, але я працюю над цим. Дякую, що зацікавилися. 

навіть не очікує, що це стане початком чогось більшого.