Глава.26 Між смертю і життям

Мейсон

Я був у коридорі лікарні, поки Ангел була в операційній. Прошу, хай все буде добре. Без неї мені все одно життя не буде. Я сидів на стільці, коли до мене підійшов Ентоні. Я знав, що мене заманять у пастку, і тому зробив план: якщо я не буду виходити на зв'язок, то хай заходять. У мене на одязі був мікрофон, тому зараз Віктор і Нікіта в поліції, чекають рішення суду, а засідання буде 29 числа, тобто через тиждень. Віктор заплатить за все лице, я йому і так трішки розбив, але він заслужив. Але це не кінець — він поплатиться за те, що вистрілив в Ангела.

— Мейсоне, випий води, — сказав Ентоні і протягнув мені стаканчик з водою. Я його взяв. Ентоні сів біля мене.
— Мейсоне, все буде добре, — сказав він і поклав руку мені на плече.
— Ентоні, Марко не винен, — він здивовано на мене глянув. — Марко не вбивав мою тітку, це зробив хтось інший.
— Зрозуміло, — сказав він.
— Знаєш, Ентоні, я ніколи не думав, що зможу когось полюбити, а тим паче доньку ворога, але доля зіграла злий жарт.
— Мейсоне, я тебе розумію

І тут з реанімації вийшов лікар. Я підбіг до нього.
— Як вона? — запитав я. Лікар глянув на мене, і посмішка з'явилась на його лиці. Від цього серце забилось нормальним ритмом, а хвилювання трішки відпустило.
— Все добре. Куля не зачепила життєво важливі органи, її стан стабільний, але вона може бути без свідомості кілька днів через шок.

Я уважно його слухав, але злість на самого себе кипіла: якби вона зі мною зв'язалась, вона була б в порядку.
— Чи можна до неї зайти?
— Можна, але ненадовго — хвилин на 15. Палата 203.
— Добре, — відповів я і пішов у палату.

Зайшовши в палату, я одразу почув клацання апарату. Я сів поряд з її ліжком, взяв за руку і прошепотів:
— Ангеле, прошу, не залишай мене. Прикидайся. І ми з тобою поїдемо кудись далеко. Тільки не залишай мене.

Ангеліна

Я була в саду. Посередині росло велике дерево, і біля дерева стояла жінка з каштановим волоссям і карими очима. Я одразу впізнала маму. Я підбігла до неї та обійняла, і сльози покотились з очей.
— Мамо, — сказала я, міцно її стискаючи.
— Доню, — відповіла вона мені.
— Але, мамо, як ти можеш тут бути? Ти ж померла.
— Доню, це сон. Ти зараз без свідомості лежиш в лікарні після того, що сталось.

Я відсторонилась від неї.
— В сенсі?
— Доню, ти зараз в лікарні після всього, що сталось. Але головне — пам'ятай, що в тебе є людина, заради якої потрібно жити. Він тебе кохає сильніше за життя.
— Ти зараз про Мейсона?
— Так, доню, саме про нього. Він тебе кохає і ніколи тобі не зашкодить.

Вона перевела погляд на дерево.
— Тому потрібно прощатись. Ти йому потрібна. Але знай — я завжди поруч, — сказала вона і обійняла мене. Я обійняла її у відповідь.

І наче туман почав розсіюватись, і я почала чути клацання апарату. Я відкрила очі і побачила білу палату, а потім перевела погляд на свою руку, яку так міцно тримав Мейсон. Він заснув, поклавши голову на ліжко. Я покликала його тихо:
— Мейсоне…

Він поморщився, а потім відкрив очі і зустрівся з моїм поглядом. В його погляді читалося хвилювання.
— Ангеле, ти в порядку? Може, треба покликати лікаря? Може, в тебе щось болить? Може, ти хочеш пити? Ти тільки скажи.

Я тихо розсміялась, оскільки ще була слабка і боліло місце, куди влучила куля.
— Ні, нічого не треба, Мейсоне. Просто будь поряд, — сказала я.
— Добре, — сказав він і притис мою руку до своїх вуст і поцілував її.

— Хотіла знати: що там Віктор і Нікіта?
Мейсон змінився в обличчі, та ніжність, що щойно була, зникла, і з'явилась маска жорстокості.
— Віктор і Нікіта за гратами. 29 числа буде засідання, і нам сказали, бажано бути там, щоб дати свідчення на суді, але, напевно, нам там не потрібно бути.
— Ні, Мейсоне, я хочу там бути, розумієш? Я хочу сама їх посадити, — я говорила рішуче, мені треба було це зробити. Вони повинні поплатитись за те, що зробили.
— Добре, — коротко відповів він, — але тільки якщо на той час твої показники будуть в нормі.
— Добре, — відповіла я.

І потім заговорила про тата:
— Мейсоне, хотіла запитати, що ти вирішив з моїм татом? Я би хотіла, щоб ви перестали ворогувати.
— Ангеле, я і сам про це думаю. Хай те, що було в минулому, там і залишиться. Але Сельватор завжди буде для мене вбивцею моєї матері, і не думай, що я буду з ним дружити, — сказав він.
— Мейсоне, я і не думала про те, що ви будете дружити, просто запитала.
— Добре, досить з тебе інформації. Тобі потрібно відпочивати і набиратись сил, тому спи.
— Добре, — сказала я і закрила очі. Нарешті все добре.

Сім днів після того

— Сьогодні в нас засідання, — сказала суддя, оглядаючи зал засідання.
— Вікторе і Нікіто, вас звинувачують у викраденні двох людей і заподіянні шкоди зброєю. Хочете щось сказати в виправдання?

У залі запанувала тиша. Ніхто не говорив. І тоді Віктор відповів:
— Ні.
За ним повторив Нікіта:
— Ні.

— Добре. Оскільки все так, то я рахую закрити справу. І тому Віктор і Нікіта, ви будете ув'язнені і позбавлені волі на 16 років кожен.

Я посміхнулась. Пройшло сім днів з того моменту, але я пам'ятаю його як вчора. Мейсон весь цей час пробув в лікарні, доглядаючи за мною, і тому я швидко одужала. І я рада, що він зі мною.