Глава 25.Плата за коротке щастя

Я з зусиллям відкрила очі, голова розколювалась. Я відчула, що в мене затерпли зап’ястя, і тоді зрозуміла, що зв’язана. Я нічого не бачила, там, де я знаходилась, було темно, але я відчувала холод, а отже я під землею, можливо в підвалі. Я почала пригадувати останні події: ми з Каріною пішли гуляти, і я відійшла, щоб купити кави, і тут різкий удар по голові, і я втратила свідомість, тобто мене хтось вдарив зі спини. Але навіщо, чому я зв’язана, чому сиджу незрозуміло де та чому в мене заклеєний рот? було дуже багато запитань, проте не було відповіді на жодне з них. Я почала думати, як вибратись звідси. Я зв’язана мотузкою, тобто її можна буде розрізати чимось гострим. Я огляділа місце, де знаходжусь. Оскільки я довго в темноті, очі почали до неї звикати. Я перевела погляд в угол, все було пустим, лише напроти мене стояв стілець, але на ньому нікого не було, тому навіщо він тут? хтось має прийти чи вони когось чекають? я огляділа весь периметр, наскільки могла повернути голову. Я в якомусь кам’яному підвалі. Я спробувала вивільнити руки, але не вийшло, вони були надійно зв’язані, ноги теж, їх теж не звільнити, але я не покидала надії звільнитись, і тому пробувала.
Аж тут двері відкрились, я прижмурилась від світла, що проникло, а коли змогла відкрити очі, побачила чоловіка, молодого і чимось схожого на Мейсона, і тут я зрозуміла, що це  Віктор, а за його спиною стояв той, кого я не очікувала побачити. Я  навіть зраділа, бо думала, що він прийшов мене рятувати, це був Нікіта, але він на мене холодно глянув і посміхнувся, а тоді додав
— Прокинулась, принцесо.
я здивовано на нього глянула. Ні, він не прийшов мене врятувати, він з Віктором за одне, але чому?
— Ангеліна, я радий тебе бачити.
Я перевела погляд на Віктора, він підійшов до мене та сказав:
— Я зараз зніму скотч, але якщо закричиш, я знову його наклею, зрозуміла?
Я покірно кивнула в знак згоди.
— Розумна дівчинка.
Він зняв скотч, я відвернулась та скривилась від болю, а потім знову повернулась до нього.
— Віктор, — сказала я з такою огидою.
— Радий познайомитись, — з сарказмом сказав він,— ти в нас, Ангеліна, вірно, дружина мого брата?
від згадки про Мейсона серце занило.
— Що тобі від мене потрібно? — запитала я.
— Ти мені не потрібна, а от Мейсон, він мені потрібен, розумієш?
я подивилась йому в очі.
— В сенсі?
— Ангеліно, ти ж така розумна дівчина, мені потрібен Мейсон, а добратись до нього я можу тільки через тебе, ти його слабке місце, розумієш?
Він сів на стілець, який був якраз таки напроти мене.
— Ти запізнився, — сказала я і посміхнулась.
—   В сенсі? — запитав він.
— Він зі мною порвав, і ми розійшлись, а ще він сказав, що не кохає мене і ніколи не кохав, тому ти запізнився, я ніколи не була його слабким місцем.
Серце боліло при кожному слові, але з цим я відчула полегшення, бо йому не буде загрожувати небезпека, навіть якщо він мене не кохає, то кохаю я.
З роздумів мене вирвав сміх, я підняла погляд, сміялись Нікіта і Віктор, а я, не розуміючи, дивилась на них.
— Не кохає? Ангеліна, ти себе чуєш? він сказав це все, бо я наказав, ти що не зрозуміла?
— В сенсі наказав?
— Ангеліна, він тобі що, не розповів про невідомого? — запитав він, а коли побачив, що я так само дивлюсь на нього, продовжив, — значить, не розказав, то я розкажу. Декілька місяців тому, а може більше, Мейсону на телефон прийшло повідомлення від невідомого, де була перша погроза, він її проігнорував. Ми погрожували тобою.
Я слухала уважно, чіпляючись за кожне слово.
— А потім, якраз таки декілька днів тому, йому прийшла погроза і твоє фото, коли ти була в Каріни вдома, і там був наказ, щоб він порвав з тобою, сказав, що не кохає, і зробив тобі боляче, і щоб ти в це повірила. Він зробив, бо в той момент в парку, на даху був снайпер, який міг в тебе стрільнути, і ти би загинула, тому він зробив те, що я сказав, розумієш, Ангеліна? він тебе так кохає, що покладе за тебе своє життя, а це мені якраз таки і треба.

Я не чула нічого або не хотіла чути, все, що було в голові, це те, що він ніколи мене не кидав, він це зробив, щоб мене не вбили, він завжди мене кохав, не зважаючи ні на що, а я так просто  йому повірила. Ось чому я бачила біль в його очах, коли сказала про розлучення і викинула кільце.
— Чому ти з ним, Нікіта? — запитала я, оговтавшись від шоку.
— Тому що, коли не стане Мейсона, я буду з тобою. Думаєш, мені було добре, коли ти обрала його? ти моя і тільки моя, ти не маєш право бути ні з ким, тому коли він помре, ти будеш моєю.
— Я ніколи не буду твоєю, а після твого вчинку тим паче. Ти розумієш, що я тебе не кохаю і я тобі ніколи не дістанусь, а знаєш чому?
— І чому?
— Тому що якщо з Мейсоном щось станеться, я тебе власноруч задушу.
Сказала я, на що він лише розсміявся...
Тоді до Віктора підійшов охоронець, наскільки я зрозуміла, ми на якійсь заброшеній станції, а я в підвалі. Коли охоронець відійшов, Віктор посміхнувся
— Ось і приїхав твій чоловік, Ангеліна, і зараз він втрапить в нашу пастку. Нікіта, на позицію.
Я , не розуміючи, перевела погляд на Нікіту, він встав в угол підвалу, куди не потрапляло світло, і його не було видно.
— Коли він підійде до Ангеліни, ти його вдариш, зрозумів? — сказав Віктор, звертаючись до Нікіти.
— Так, — відповів той.
— Ні, стоп, не робіть цього, навіщо? ти ж його брат, Вікторе.
— Я його брат, та ти що? як я його брат, чому мені не дісталось місце дона, а чому?
— Тому що це місце спочатку вам не належало, — крикнула я.
Віктор завмер.
— Що ти сказала?
— Сказала, що це місце не належало вам, ні тобі, ні Мейсону, ні вашому батьку, розумієш?
— А кому тоді?
— Моєму батьку, Михайлу Сельватору, а потім твій батько, Ніколос, коли посадив мого за грати, забрав це місце.
Я говорила, не знаю навіщо, можливо, щоб відтягнути час.
— Чому мій батько посадив за грати твого?
— Тому що йому, як і тобі, було потрібне місце дона.
— Навіть якщо так, місце по праву має бути моїм.
— Ні, не має, місце дона передається старшому сину, хіба ні?
Він злобно на мене глянув.
— Ангеліна, Мейсон вигнав мене з матір’ю на вулицю.
— Не правда, Мейсон знав, що вам було куди йти, навіть те, що ти тоді сказав, він пропустив скрізь вуха, він ніколи не робив так, як ти, розумієш, Вікторе? ти обрав не той шлях.
— Я  обрав правильний шлях, і якщо ти думаєш, що всіма цими розказами і розмовами можеш мене зупинити, то ти помиляєшся, я вже обрав свій шлях.
Він підійшов до мене і знову заклеїв мені рот, а потім додав
— Це, щоб ти не проговорилась.
І вийшов, і підвал знову погрузнув у темряву, але тут, в темряві, був той, хто зараз вдарить зі спини. Я хвилювалась, ще боялась, що йому щось зроблять, заподіють шкоду. Я  прислуховувалась до кожного звуку, а потім почула, що до дверей хтось підходить, а потім почула рідний голос, і двері відчинились.
Я  знову зморщилась від світла і зустрілась з парою сірих очей, в них читалось хвилювання.
— Ангеле...
Серце стиснулось, я хотіла щось сказати, але не вийшло, я тільки мичала. Він почав підходити ближче, і я побачила, що Нікіта теж почав підходити.
— Ангеле, все добре? — запитав він.
А я дивилась за його спину і кивала головою в сторону, щоб він повернувся, і він зрозумів, повернувся, але було пізно, Нікіта вже підійшов близько і вдарив його по голові.
Мейсон впав на підлогу без свідомості, а мене окутав страх, і це помітив Віктор.
— Не бійся ти так, він поки просто без свідомості, але це поки.
Вони підняли Мейсона та посадили на стілець напроти мене, з його скроні потекла кров, видно туди його і вдарили. Нам увімкнули світло, тепер я добре могла роздивитись приміщення.
Мейсону, на відміну від мене, рот не заклеїли, але потім мені теж дали змогу говорити, здерши скотч. Всі вийшли, тільки я і Мейсон залишились самі, але вже, дякую, без темноти.
Я дивилась на нього, і мені було так шкода, він хотів захистити мене, я дійсно його слабке місце, і в це місце поцілились. Як йому було, коли він говорив мені всі ті слова, як йому було боляче в той момент?
я дивилась на нього, я молила бога лише про одне: хай він прокинеться, прошу, це все, що я прошу на даний час, просто хай прокинеться. і, слава богу,мої молитви були почуті, і він відкрив очі...Спочатку він не сконцентровував погляду ні на чому, а потім подивився на мене, і наче туман розсіявся
— Ангеле, ти в порядку? — запитав він стурбованим голосом
— Я так, але, Мейсоне, в тебе рана на скроні
Він хотів доторкнутись до неї, але не зміг, бо був зв’язаний
— Нічого, царапина, ангеле, як він до тебе дістався, як так вийшло, що ти тут?
— Я пішла з Каріною прогулятись , вона хотіла, щоб я розвіялась, і я сказала, що піду по каву, я відійшла, і мене хтось ззаду вдарив по голові, і я опинилась тут, і цей невідомий — це був Віктор
сказала я і побачила, що він хоче задати ще одне питання, але я точно знала яке
— І так, все добре, я не ушкоджена, і в мене нічого не болить
Я бачила, як він видихнув, а потім додав
— А звідки ти знаєш про невідомого?
— Віктор розказав, коли я йому сказала, що ти мене не кохаєш
— Ангеле, я хочу дещо сказати, пробач мене за те, що так тоді сказав, ти єдина жінка, яку я кохаю, і ти найкрасивіша жінка, яку я знаю, я ніколи тебе не використовував, ніколи
Він говорив швидко, неначе боявся не встигнути, але кожне його слово звучало щиро, а в очах читався такий жаль
Я стиснула руки і покліпала очима, щоб не плакати, зараз не час
— Мейсоне, я тебе пробачаю, я тебе розумію, на твоєму місці я вчинила би так само, Мейсоне, Віктор хоче тебе вбити, йому потрібне місце дона
— Я  знаю, але, ангеле, не хвилюйся, йому потрібен я, ти будеш в порядку
Він це говорив, ніби вже знав наперед, що станеться
— Мейсоне, ти теж повинен бути в порядку, зрозумів? ти обіцяв мені, що житимеш, не забувай своїх обіцянок
Він посміхнувся, а потім відповів
— Я не забуду, все буде добре, обіцяю
Ми почули кроки, і двері відчинились, зайшов Віктор і Нікіта. Віктор встав посередині і заговорив
— Мейсоне, я думав, ти не такий, думав, ти не піддасися коханню
Він уважно дивився на Мейсона, і так всміхався, хотілось добре вдарити в лице, щоб прибрати цю зухвалу посмішку
— Що тобі потрібно, Вікторе? — запитав Мейсон спокійним, холодним голосом, але я бачила, що він злиться, це було видно по стиснутим кулакам
— Що мені потрібно? мені потрібне твоє місце, Рейвенхолт, місце, яке по праву моє, хоча мені Ангеліна сказала, що це місце ніколи нам не належало, це правда, що спочатку воно було у Сельватора, у твого заклятого ворога?
Мейсон подивився на мене, а потім знову повернув голову до Віктора
— Так, правда, батько забрав це місце у Сельватора і посів його
— Зрозуміло, — посміхнувся Віктор, — Коли ти мене вигнав, я присягся, що повернусь і обов’язково заберу у тебе місце, Мейсоне, і бачиш, я тут, я забираю у тебе це місце
Я дивилась на Мейсона, а він уважно стежив за Віктором, я перевела погляд теж на Віктора, він витягнув пістолет і підійшов до мене
Мейсон напружився, і в його очах я побачила страх, він глибоко дихав, а Віктор підставив пістолет до моєї скроні
— Ні! — крикнув Мейсон — Тобі потрібен я, не чіпай її
Сказав він голосом, повним відчаю, я відчувала холод від металу на скроні
— Мейсон, в тебе є шанс її врятувати, віддай мені місце дона і всі свої статки, і головне — ти віддаси мені своє життя, або ти, або вона, обирай, Рейвенхолт, вибір лише за тобою
Я дивилась на Мейсона і бачила, що він навіть не сумнівається, він вже обрав, і я знала, що він обере, і тому серце розривалось, і сльози вже текли з очей
— Ні, Мейсоне...
— Я згоден, я віддам тобі бізнес, місце і своє життя, а ти відпустиш її
— Ні, Мейсоне, благаю, ні, прошу, не треба, я не зможу без тебе, розумієш
— Ангеле, це я не зможу без тебе, ти єдине, що було в моєму темному світі, ти єдина дарувала мені фарби в життя, і ти єдина, яка змусила мене жити по-справжньому, я не можу тебе втратити
він говорив, а я плакала
— Ні, Мейсоне
— Досить, — перебив нас Віктор, — Нікіта, принеси документи
Нікіта кивнув і пішов, через хвилину він повернувся і дав документи, Мейсону розв’язали одну руку, щоб він підписав документи, і він підписав папери, йому знову зав’язали руки