Глава 18. Зізнання

Я закохалася. І закохалася в татового ворога. І причому закохалася по вуха. Я дуже довго не визнавала собі цього, але коли він сказав, що його брат приїхав його вбити, я зрозуміла: якщо з ним щось станеться, я не зможу жити далі. Я хочу зізнатися сьогодні йому в почуттях. Це дуже страшно, особливо якщо це не взаємно, а можливо він до мене нічого не відчуває, а я йому душу відкрию. Але тримати все в собі теж не хочеться.

Від роздумів мене вирвав телефонний дзвінок. Мені телефонувала Каріна. Я взяла слухавку.

— Привіт! — радісно заволала вона.
— Привіт, — відповіла я.
— Ти сьогодні будеш в універі? — сказала вона з такою надією.
— Так, я буду, — сказала я, і додала: — Мені потрібно тобі дещо сказати.

Я відчула навіть через телефон, що подруга занепокоїлась.

— Що сталося? — запитала вона.
— Давай, я приїду в універ. Зустрінемось в саду, там і я все розповім, окей? Бо це розмова не по телефону, — сказала я, стараючись звучати спокійно, хоча сама хвилювалася, як незнаю хто.
— Подруго, ти мене лякаєш, добре, я буду чекати в саду. Я піду, мене звуть…
— Окей, — відповіла я їй та поклала слухавку.

Якраз у той момент мені прийшло повідомлення від Мейсона. Я почала читати:

 Привіт, Ангеле! Хочу тебе запросити в ресторан сьогодні о восьмій. Ресторан "Перлина". За тобою приїде водій. Згодна?

Я перечитала два рази: це він запрошує мене на побачення, правда, чи просто хоче зробити суто ділову зустріч? Господи, як з ним складно — це просто жах.

Я заспокоїлась і відповіла:

— Так, я згодна.

Написала я та відклала телефон. Тепер треба збиратись в універ, а то запізнюсь.

Привівши себе в порядок, я вдягла джинси і кофту. На вулиці значно потеплішало, вдягнувши кросівки і накинувши пальто, я взяла сумочку і телефон і вийшла на вулицю. Там мене чекав особистий водій Мейсона. Сівши в машину, ми поїхали до універу.

Вийшовши з машини, я одразу пішла в сад, так як до пари залишався час. Я побачила подругу — вона сиділа на лавочці. Побачивши мене, вона підбігла і обійняла. Я теж обійняла її.

Ще пообнімавшись, ми сіли на лавочку.

— Ну що, розказуй, а то мені так цікаво, — сказала вона.
— Окей, кароче, я закохалася в Мейсона, — сказала я і опустила голову.

Я очікувала, що вона буде казати щось, але вона мовчала. Мене це трішки налякало, і я підняла на неї погляд. Вона дивилася в одну точку, очі розширені. Вона була в шоці, але в якому саме, я не знала.

— Карін, — я провела рукою по її обличчю
— Карін, — знову покликала її я, і тут вона відреагувала: вона встала з лавочки і закричала:
— Да! Я знала, знала! А я знала, закохалася! Господи, це чудово! Ну, слава богу!

Все ще голосно кричачи, вона підійшла до мене.

— Ну чому ти сумна? Це ж чудово! — сказала вона, не розуміючи.
— Каріно, я боюся.
— Чого саме? — здивовано запитала вона.
— Боюся, що це не взаємно, що він не відчуває нічого до мене, розумієш? — сказала я і знову опустила голову.
— Подруго, ну ти чого? Чому ти так думаєш? —
— Ну він не виражає своє кохання, так, він обіймає мене, коли ми спимо разом, але…

Не встигаючи договорити, подруга закричала ще дужче:

— Що, ви спите разом? Господи!
— Ти можеш не кричати, — попросила її я. Вона притихла, а потім її погляд виразив нове питання.

— Ну а… у вас… цей у вас було? —
— Так, в нас було. Ми переспали, коли були п’яними, — сказала я.

Я подивилася на подругу.

— Господи, це я стільки пропустила. А коли це сталося?
— Два дні тому. Із тих пір я ночую в нього в кімнаті, — сказала я.
— Господи, ну тут вже все зрозуміло, він кохає тебе теж, сто відсотків даю.
— Ти впевнена? — запитала я її.
— Так, я впевнена, — відповіла вона.

— Ну добре, пішли на пару, а то запізнимося і капець нам буде, — сказала я, щоб трішки перевесити тему.
— Пішли, — погодилася подруга.

Ми пішли. Зайшовши в аудиторію, я побачила Нікіту. Він теж мене помітив, перевів на мене погляд, і всі , як по команді, теж перевили на мене погляд, і вони почали сміятись з мене, нерозуміючи. Я попрямувала на своє місце і сіла. Але тут Нікіта вирішив заговорити:

— Ну що, Ангеліна, як тобі зі старіком живеться?

І всі зареготали. Я, не розуміючи, підвела погляд:

— Всенсі? — нерозуміючи запитала я.

І тут одна з наших одногрупниць відповіла:

— Так, ми знаємо, що ти вийшла заміж за старіка. Тепер з ним у шлюбі. Кажуть, він старий і негарний, хахаха.

І всі її підтримали.

— Хто вам таке сказав? — запитала я.
— Нікіта, хахах. Ми не очікували, що ти така, навіть за старіка заміж вийшла, хахаха.

— Я не виходила заміж за старіка. Я дійсно вийшла заміж, але не за старіка, — сказала я, не розуміючи, навіщо взагалі виправдовуюсь, але мене це зачепило.
— А за кого тоді? 
— За Мейсона Рейвенхолта, — сказала я.

А вони ще дужче почали сміятися. Крім Нікіти.

— Хахах, ти з Рейвенхолтом? Та він самий бажаний серед дівчат, а ти хочеш, щоб з усіх дівчат він обрав тебе? — вона почала сміятись.
— Так, я обрав її, — сказав владний голос, і я підвела погляд.

В аудиторію зайшов Мейсон, вдягнений у костюм, з укладеним волоссям і виглядав як еталон краси. Серце застукало сильніше , а на лиці з’явилася посмішка. Я і не помітила, як в аудиторії стало тихо, коли з’явився Мейсон. Ніхто не очікував, і стало зрозуміло, чому що тут буде робити дон мафії.

— Ангеле, підійди до мене, — сказав він.

А в мене від його звертання серце пішло кудись далеко. Я не сперечаючись спустилася. Підійшовши до нього, його рука лягла на мою талію, він притягнув мене до себе ближче.

— Ангеліна, моя дружина, і це правда. Ми одружені. Я обрав її. І ще раз почую подібне про те, що вона заміжня за стариком — закопаю живцем, ясно?