Глава 17. Місце, за яке платять кров’ю

Мейсон

Цей день був би чудовим, якби мені не сказала, що повертається мій ''улюблений'' братик Віктор. Я розлютився: до всіх моїх проблем мені ще не вистачало Віктора в додачу. Додому я прийшов розлючений, я сів у крісло, і тут Ангеліна теж запитала, що сталося. Я сказав їй, проте це їй нічого не дало, тому я вирішив розповісти більш детально.

— Віктор, — почав я, — мій брат, молодший по батьковій лінії.Батько зрадив маму, коли вона ще була жива, а після її смерті через рік він привів свою нову пасію, і та вже мала сина. Віктора мені тоді було тринадцять, а Віктору — сім, і тоді я зрозумів, що він зраджував мамі протягом шести років. Я не звинувачував Віктора, тому що дитина ні в чому не винна. Але звинувачував батька у зраді.

Я говорив, а Ангеліна слухала уважно. Я взяв її руку.

— Проходили роки, Віктор зростав і ставав усе дедалі розбещенішим. Батько склав заповіт, де віддав мені бізнес і місце дона, а Віктору — тільки нерухомість: свій дім у центрі міста і заміський дім теж віддав йому. Але Віктор хотів не цього. Він хотів місце дона, але його посів я.

Я зробив ковток віскі, не випускаючи руку Ангеліни.

— Коли батько помер і заповіт вступив у дію, його мати спробувала перейти мені дорогу, але не вийшло. Я вигнав її з будинку разом з Віктором. У них був дім, їм було куди йти. І тоді Віктор сказав: «Знаєш, краще б і тебе не стало з твоєю мамашею. Шкода, мене не було на тому святі, я б подивився на це».

Я подивився на Ангеліну — в її очах промайнула жалість.

— Тоді мені було дев’ятнадцять, а Віктору — чотирнадцять, і я пробачив йому ці слова. Я купив собі цей дім, бо знав, що дім у місті, де я тоді жив, повністю належав Віктору, і як тільки йому виповниться вісімнадцять, він може скористатися правами проти мене. Тому те, що він повертається, мене аж ніяк не радує. Віктор — сволота, істота, яка не знає жалості, а тепер він повертається зі своєю матір’ю сюди. Він явно щось задумав.

Я закінчив розповідь.

— Жах… — все, що змогла сказати Ангеліна, і я її розумів.

— Мейсон, як ти думаєш, навіщо він сюди приїхав?

Це питання я задавав собі безліч разів і знав на нього відповідь.

— Забрати моє місце дона.

— Але як? Ти ж його посів.

— Він приїхав, щоб убити мене.

В очах Ангеліни запалав жах. Вона зірвалася з крісла, вириваючи в мене свою руку, і стала ходити по кухні.

— Що ти зараз серйозно? Він же твій брат! Хіба він може тебе вбити?

— Може. У світі, де ми живемо, немає братів — є тільки вороги. Запам’ятай це, Ангеліна.

— Ні, Мейсоне… А що ти будеш робити? Ну, ти знаєш, що він приїхав сюди… О, господи, я навіть сказати не можу…

Я побачив, що Ангеліна почала плакати. Я підійшов до неї, посадив у крісло, присів біля неї, витираючи її сльози.

— Ангеліно, все буде добре, я обіцяю.

Бачити її сльози було в десять разів складніше, ніж отримати кульове поранення.

— Мейсоне, давай кудись поїдемо, де він нас не знайде.

Я посміхнувся.

— Ангеліна, я прирік себе не покидати це місце. Коли я посів місце дона мафії, я не можу все кинути і поїхати.

Ангеліна посерйознішала.

— Мейсоне, пообіцяй мені дещо.

Мене трохи налякав вираз її обличчя.

— Що саме?

— Пообіцяй, що житимеш.

Я посміхнувся ще ширше — все-таки вона до мене щось відчуває.

— Обіцяю.

Після моєї обіцянки їй стало ніби легше, принаймні вона вже не плакала.

— Так, я зараз приготую нам вечерю, а ти подивись, який фільм ми можемо подивитися, окей?

Вона кивнула, а я встав і пішов до столу та почав готувати. Цього разу я вирішив приготувати пасту з морепродуктами. Я іноді дивився на Ангеліну — вона вибирала фільм.

— Мейсон, а як ти ставишся до іспанських фільмів?

— Нормально, а що? — запитав я.

— Хочу подивитися «Мою провину», там три частини. Можемо глянути?

— Якщо хочеш, давай, — сказав я.

Я приготував, ми повечеряли та пішли дивитися. Ми дивилися фільм, я дуже багато коментував, а Ангеліна сміялася, і це був найкращий вечір за все моє життя. Але я певен, у нас буде ще багато таких вечорів.

Ми додивилися фільм і поговорили, потім розійшлися по кімнатах. Я сидів у кімнаті й думав, як вирішити головну проблему — Віктора. Я стояв біля вікна, дивлячись на нічне небо, але тут хтось тихенько постукав. Я зрозумів, хто це, і усмішка сама з’явилася на обличчі.

— Заходьте.

Як я і очікував, Ангеліна відкрила двері. Вона зайшла і побачила, що на ліжку мене немає. Вона була вдягнута в піжаму: шорти і майку, волосся було розпущене.

— Теж не спиш? — запитала вона, зустрічаючись зі мною поглядами.

— Так, — відповів їй я.

Я підійшов до ліжка та розстелив край ковдри. Вона стояла і мовчки спостерігала. Я ліг, а потім розстелив край ліжка з іншої сторони.

— Лягай, — сказав їй я.

Вона дивилася на мене, явно не розуміючи.

— Чи, може, ти хочеш усю ніч стояти?

Вона уважно подивилася на мене.

— Просто полежимо разом, — сказав я, хоча насправді хотів просто обійняти її, вткнутися носом у її волосся і заснути.

Вона стояла, а потім усе-таки підійшла до ліжка та лягла.

— Ти нічого не подумай, — сказала вона, а я посміхнувся.

— Немає чого думати. Якщо ти не знаєш, то чоловік і дружина сплять разом.

Вона змовкла, просто дивилася в стелю, і потім я помітив, як її дихання вирівнялось. Я кинув на неї погляд — її очі були закриті, вона заснула.

А потім вона повернулася до мене, наблизилась ближче, обійняла мене за пояс і вткнулася носом у мою грудну клітину. Я дивився на неї, не очікував, що вона мене обійме, хоча, напевно, вона не буде цього пам’ятати, а як прокинеться — зробить вигляд, що це я її обійняв. Але це все завтра.

Я обіцяв їй і подумав: коли ця дівчина стала мені такою важливою? Я ніколи не дозволяв жодній дівчині спати зі мною в кімнаті, а тут — вона. Напевно, я повинен був її ненавидіти, вона ж дочка ворога, але чим більше вона знаходиться поряд, тим більше не хочеться її нікуди відпускати.