Глава 15. Випробування ніччю

Мейсон

я сидів в кімнаті, коли мені зателефонував Ентонні.
— Привіт, друже, — сказав він, коли я взяв слухавку.
— Привіт.
— Слухай, ми завтра з Лізою збираємося в клуб і пропонуємо вам поїхати з нами. І дружину візьми. Клуб продумав я, — та посміхнувся.
— Добре, ми завтра будемо. На котру годину?
— О десятій.
— Зрозумів.

Ми поговорили ще з другом про бізнес і попрощалися. Я відклaв слухавку та згадав, як хвилин двадцять тому розповідав Ангеліні  моє дитинство. Вона так уважно слухала, і потім розповіла про себе. Хоча за ці три тижні, що ми одружені, ми не могли нормально поговорити, але ця ніч змінила все.

Я не думаю, що Ангеліна до мене щось відчуває, але мені треба перевірити, треба зробити так, щоб я побачив, чи відчуває вона до мене щось. Спочатку треба сказати, що ми завтра їдемо в клуб. Я вийшов з кімнати та пішов в кімнату до Ангеліни. Я постукав, та не почув відповіді. Я ще раз постукав, а відповіді немає. Мене охопила хвиля паніки: «А що якщо щось сталося? Якщо їй погано?» Не роздумуючи, відкрив двері, готуючись до гіршого. Але коли відкрив двері, вся хвиля паніки пішла від мене.

Ангел була в порядку, вона спала, а через це, напевно, і не чула, як я увійшов. Я дивився на неї, місячне світло світило у вікно, а вона мирно спала . Я зрозумів, що моя цікавість змінилася, в мені зародилося нове почуття, але визнавати його я не хотів. Я тихо закрив двері, а сам спустився на кухню. Я налив собі води і сів на стілець. Мене мучило одне питання: чи відчуває вона щось до мене?

Я не знав, можливо, Ангеліна ненавиділа мене, оскільки я силоміць змусив її вийти за мене. Але якщо так, то чому слухала про моє дитинство? Чому не цурається мене? Чому просить допомоги? Дуже багато питань, але дуже мало відповідей, практично немає.

Я вирішив сходити в душ, трошки розслабитись. Коли я вийшов, на телефон прийшло повідомлення від невідомого: «Бережи дружину, Рейвенхолт, а то хто зна, що може статися». Я читав і не розумів, від кого може бути погроза. Мені погрожували, і погрожували Ангеліною, але я знав — не вийде, в мене велика охорона. Я відправив повідомлення Ентоні і попросив пробити, з якого адреси прийшла погроза.

Я ліг на ліжко, але всередині посилився страх: «Якщо я не зможу її захистити?» Але я відганяв ці думки. Я поринув у сон і знову одне й те саме — кошмар: я знову винен. Я прокинувся в холодному поту, випив заспокійливе. На вулиці вже світило сонце. Я почув стукіт на кухні і зрозумів, що Ангеліна не спить. Я привів себе в порядок та спустився на кухню.

Ангеліна готувала сніданок. Вона мене помітила.
— Добрий ранок, я тебе розбудила? — запитала вона.
— Добрий. Ні, не розбудила.
— Будеш каву?
— Не відмовлюсь.

Вона налила кави.
— А чому не снідаєш?
— Чесно, я не дуже вмію готувати, — сказала вона, опустивши погляд у підлогу.

Я тихо засміявся, мене дуже розсмішив її вигляд.
— Нічого, я вмію готувати.
— Справді? — здивувалася вона і посміхнулася, сідаючи на стілець.
— Тоді ти не проти, якщо я подивлюсь?
От хитра, — подумав я.
— Не проти.

Я почав готувати: нарізав овочі, обсмажував м’ясо. Я вирішив, що на сніданок буде стейк із салатом Цезар. Ангеліна дуже уважно дивилася. Правда, мені здавалося, вона дивилася більше на мене, ніж на процес. Кожен раз, коли я ловив її погляд, вона робила вигляд, що роздивляється стіну. Я дивився на її вираз обличчя, коли вона робила вигляд, що дивиться на стіну, і думав: може, вона  хотіла бути будівельником .  Бо так дивиться на стіну.

Через годину сніданок був готовий. Я накрив на стіл.
— Як пахне! — сказала вона, відкусив шматок м’яса і додала:
— Вау, це дуже смачно!
— Дякую, — відповів я.

— Слухай, це добре, що ти вмієш готувати, а то мені довелося б замовляти.
Я посміхнувся. За ці два дні я  усміхався  більше, ніж за все своє життя.

--- До речі, мій друг нас запросив сьогодні о десятій вечора в клуб. Я сказав, що ми будемо. ---Я дивився на Ангеліну, вона ніби не була проти, а ніби й була.
— Добре, — коротко відповіла вона.

Ми поснідали, і я поїхав на роботу. Мені зателефонував Ентоні:
— Привіт, слухай, я пробив номер, але нічого не знайшов, зовсім ніби людина написала і зникла.
— Зрозумів, — ми попрощалися. Я їхав у повній тиші.

День пройшов  швидко. Я подивився на годинник: дев’ята. До клубу хвилин тридцять, треба їхати додому. Я приїхав додому і знайшов Ангеліну. Вона була вдягнута в чорну сукню. Сукня була по коліна з виразним декольте та повністю підкреслювала її тіло. Вона була нафарбована, макіяж підкреслював її темні очі, а волосся спадало на плечі.

Я дивився, а вона помітила:
— Що? Щось не так? — запитала вона.
— Ні, все нормально, — я сказав і вийшов з її кімнати, направляючись у свою.
Перевдягнувся: чорні джинси, чорна футболка і білі кросівки. Я вийшов з кімнати. Ангеліна вже чекала внизу. В її погляді я побачив, що їй сподобався мій вигляд. Було видно, що вона не звикла бачити мене  в чомусь іншому , крім костюму.

Я допоміг їй вдягти пальто, сам вдягнув куртку. Ми вийшли на двір, сіли в машину та поїхали. Коли приїхали, я допоміг Ангеліні вийти з машини, оскільки вона була на підборах. Ми зайшли в клуб. Я знав, що мій друг обов’язково буде в VIP, тому віддавши верхній одяг обслуговуючому персоналу, ми направилися всередину.

Багато юнаків кидали погляд на мою дружину, але я старався не звертати на це увагу. Ми піднялися на гору, я одразу побачив Ентоні, а він мене вже помітив. Він підійшов ближче:
— Привіт, друже! Приємно познайомитись, я Ентоні — сказав він, простягаючи руку.

Ангеліна потиснула руку Ентоні:
— Я Ангеліна, мені теж приємно познайомитись, — вона посміхнулася.

Тут до нас підійшла Ліза. Вона була не висока, з зеленими очима та темним волоссям.
— Привіт, я дружина Ентоні, Ліза, — сказала вона, простягаючи руку Ангеліні.
— Я Ангеліна, дружина Мейсона, приємно познайомитись, — відповіла вона, потискаючи руку Лізі.
— Мені теж, — відповіла Ліза.