Підписана Долею

Глава 14.Той, кого я називала татом

Пройшло три тижні. Ми з Мейсоном майже не спілкувалися. Я була зайнята своїми справами, а він — своїми. Майже весь час він був на роботі. Також мені все частіше телефонував батько, але телефонував він зазвичай п’яним і говорив, що я винна, що я забрала в нього гроші, і все таке. Я говорила про це з Мейсоном, проте він нічого не говорив.

Зараз я сиджу біля вікна. Я зробила ремонт у своїй кімнаті — вона стала світлішою, і там стало затишно.

З роздумів мене вирвав дзвінок у двері. Я пішла відкривати. На порозі стояв мій батько.

— Тато? — здивовано запитала я. Я не очікувала його тут побачити.
— Так, можна зайти? — він був пригнічений.
— Заходь, — сказала я, пропускаючи його всередину.

Він зайшов, я закрила двері. Ми пройшли у вітальню. Я показала йому на крісло, він сів.

— Може, чаю? — запитала я.
— Ні.
— Чому ти прийшов? — я не хотіла ходити кругами.

— Я прийшов, щоб розповісти тобі правду. Чому я тебе програв.

Невже я почую те, що хотіла?
— Я слухаю.

— Діло в тому, що я програв Рейвенхолту велику суму грошей, і він сказав, що якщо я хочу покрити борг, то повинен віддати тебе. Я не хотів, але він змусив.

Я дивилася на батька, думаючи, він говорить правду чи бреше. Якщо це правда — тоді мій батько не винен. А якщо це брехня — я не знала, кому тепер можна вірити. Я зовсім заплуталася.

— Стоп. Ти можеш пояснити нормально?

— Так, звичайно. Я заборгував Мейсону гроші. Він хотів мене вбити. І я сказав: що ти хочеш взамін на борг? А він сказав, що хоче, щоб ти вийшла за нього заміж. Я відмовився, сказав — хай краще вб’є. Але він не послухав і сказав, що все одно тебе забере заміж. А якщо я не змушу тебе вийти за нього заміж, він уб’є і мене, і тебе. Тому я погодився.

Коли батько закінчив, по дому роздалися хлопки. Я глянула і побачила Мейсона він аплодував . Я так слухала батька, що не помітила, як він прийшов. Він усе чув. Мейсон підійшов до мене ближче і подивився на мого батька поглядом повного презирства.

— Сальватор, а ти добре казки розповідаєш. Але якщо прийшов розповісти правду, то чому брешеш?

Я нічого не розуміла. Коли почула слова батька, я почала йому вірити. Але тепер Мейсон каже, що він бреше.

— А ти хіба все своїй доньці розповів? — Мейсон підійшов до батька.
— Я їй усе розповів, — сказав батько, починаючи хвилюватися.

І я зрозуміла — не все.

— Я маю на увазі, чому ти не розповів, як усе було насправді, — Мейсон дивився на батька, а потім перевів погляд на мене. — Я дав тобі шанс повернути борг, але ти не захотів втрачати гроші. Тоді ти сказав, що можеш віддати мені свою доньку замість грошей.

Тобто він не захотів повертати борг, який міг повернути. Він не захотів. А замість цього продав мене. Йому були дорожчі гроші, але не я.

Я думала, що розплачусь, але не змогла. Я ніби нічого не відчувала. Напевно, тому що з самого початку не повірила татові. Точніше, хотіла повірити а може і почяла , але не вийшло. І тут Мейсон відкрив усі карти.

Я дивилася на Мейсона. В його очах промайнуло співчуття. Він співчував мені через такого батька.

Мейсон трохи відійшов. Я глянула на батька — він був злий. Він різко піднявся з крісла і пішов до мене. За мить Мейсон закрив мене своєю спиною.

— Він бреше, доню! Не вір йому! — кричав батько.

Я дивилася на спину Мейсона. Хотілося сказати, що я не вірю. Але не могла. Я знала, що мій батько жадібний, але не думала, що настільки.

— Тату, я запитаю один раз. Скажи мені правду. Те, що сказав Мейсон, — правда?

Я попросила Мейсона відійти, щоб подивитися батькові в очі. Він відійшов. Батько мовчав.

— Говори. Це правда?

— Так, — сказав він. — Правда.

— Чому ти мені збрехав?
— Хотів, щоб ти мені допомогла.

— Іди геть. Я не буду тобі допомагати.
— Але я твій батько.

— Запам’ятай: ти перестав бути мені батьком, коли програв мене.

— Доню, я просто…

— Що «просто»? — перебила його я. — Ти просто віддав мене ворогу. Просто продав мене. І просто прийшов розповісти казку. У тебе був шанс не брехати, але ти знову збрехав. Напевно, не вперше. Я думала, ти моя опора після того, як пішла мама. Але ти ніколи не був нею. Ти завжди був жадібним. А тепер я дізнаюся, що ти заклав мене замість грошей, бо не хотів їх втрачати. Добре ти влаштувався, татусю.

Батько мовчав.

— Так, це правда, — нарешті сказав він. — Я не хотів втрачати гроші. Вони були потрібні.

— А я? Я не була потрібна? — закричала я.

І тут він показав своє справжнє обличчя.

— Ні. Ти не потрібна.- сказав він роздратовано.

Я стояла шокована. Я не була готова почути таке від батька. Я чула лише стукіт свого серця.

— Пішов геть, — сказала я крізь зуби.

— Але я твій батько.
— Не сміши. Ти мені ніхто. Запам’ятай це. І ніколи більше не проси в мене допомоги. Ні в мене, ні в мого чоловіка. Можливо, коли ти залишишся без грошей, ти зрозумієш, що в цьому світі є щось цінніше за папірці.

Він нічого не сказав і пішов.

Я пішла на кухню. Мейсон зачинив двері і теж зайшов.

— Хочеш випити? — запитав він, дістаючи вино і собі віскі.
— Хочу.

Мейсон налив мені вино, собі — віскі.

— Знаєш, мені теж не пощастило з батьком.

Я здивувалася. Мейсон ніколи не говорив про сім’ю.

— Чому?

— Тато, якщо його можна так назвати, завжди не мав часу на мене. А якщо приходив, то п’яним. Він звинувачував мене в усьому і часто бив.

Він говорив це спокійно, ніби про щось звичайне, але насправді це було жахливо.

— У мене була мама. Вона мене захищала. І тато її любив. Я бачив це. Але не розумів, чому мене — не любить.

Я слухала мовчки.

— Коли мама померла, він ніби остаточно зламався.