Глава 10 Той день, коли я перестав бути дитиною

Мейсон 

Останній тиждень я був зайнятий роботою. Точніше — вивчав біографію Сельватора та його документи. 
Я налив собі ще віскі, відкрив ноутбук і зайшов на сторінку Ангеліни Сельватор. 

Почав гортати її профіль: фото з університету, селфі біля дзеркала, знімки з Каріною та ще десятки інших. 
І раптом натрапив на фото з батьками. 

Ангеліна стояла посередині, тримаючи за руки Сельватора і матір. Вона посміхалася — щиро, світло, по-справжньому щасливо. 
Настільки, що важко було повірити: що ця дівчина пов’язана зі світом мафії. 

Я закрив ноутбук, так і не знайшовши нічого корисного. 
У цей момент на телефон прийшло повідомлення від Ентоні. Добре, що я заздалегідь попросив його зібрати інформацію про того покидька, який намагався мене вбити. 

Я відкрив повідомлення і почав читати. 

Михайло Сельватор — відомий бізнесмен, пов’язаний з криміналом. 
Мав дружину — Марію Сельватор, яка загинула п’ять років тому від серцевого нападу. 
Залишилася донька — Ангеліна Сельватор, студентка університету. 
Також у Сельватора є проблеми в бізнесі. 

Проблеми в бізнесі. 
Ось що мені потрібно. 

Я одразу зателефонував Ентоні. 

— Привіт. Мені потрібно знати, які саме проблеми в бізнесі. Наскільки вони серйозні, — сказав я. — Треба бити точно в ціль. 
— Окей, я перевірю, — коротко відповів він. 

Я поклав слухавку. 

Війна між мною і Сельватором почалася давно — ще тоді, коли мені було дев’ятнадцять, і я почав правити світом мафії. 
Він теж мріяв про це місце. 
Постійно заважав, ламав мої схеми, підставляв. 

Але з кожним днем я ставав сильнішим. 
Поки зрештою не виграв головний козир — його доньку. 

Хоча не думаю, що це його надто бентежить. 

Я встав із крісла, підійшов до вікна зі склянкою віскі в руці й чекав повідомлення. 
За десять хвилин телефон завібрував. 

Я почав читати… 
Проблеми були незначні. 

Роздратовано кинув телефон на ліжко. 

Навіщо Сельватор запропонував мені свою доньку в обмін на шлюб? 
Навіть попри те, що я сам був не проти… 
Мені здавалося — у нього є план. 

Він хоче мене знищити. 
Бо в самого починаються проблеми. 

Я вийшов надвір, глибоко вдихнув повітря, намагаючись заспокоїтися. 
Та думки знову повернулися в минуле. 

Шістнадцять років тому 

Я грався на галявині, кидав м’яча. 
Було свято — мій день народження. 

А потім пролунали постріли. 
Хтось кричав. Хтось ховався. 

Я побіг у дім, шукаючи маму. 

Коли знайшов — вона лежала на підлозі. 
У калюжі крові. 

— Мамо… мамо, ти мене чуєш? — я плакав. 

Тоді я востаннє пролив сльози. 

— Мамо, відкрий очі… мамо! — кричав я, тряс її, але вона не прокидалася. 

Потім з’явився батько. 
Він підійшов, побачив її — і впав на коліна. Дивився, ніби чекав, що вона зараз підведеться і усміхнеться. 

А я стояв поруч і ридав, усвідомлюючи: 
я нічого не можу зробити. 

Я був дитиною. 
Безсилим. 

Батько подивився на мене очима, повними гніву, і сказав: 

— Це ти винен. 

І тоді всі почали повторювати: 

— Ти винен. 
— Ти винен… 

 Я не винен, — повторив я подумки, стримуючи панічну атаку. 

Я одягнув костюм і поїхав на зустріч. 
Сидячи в машині, знову згадав момент аварії. 

Чому я тоді закрив її собою? 
Чому був готовий пожертвувати життям заради неї? 

Що, чорт забирай, зі мною відбувається? 

В офісі мене вже чекали. 

— Добрий ранок, містере Рейвенхолт. Радий зустрічі, — сказав чоловік, простягаючи руку. 

— Добрий. Проходьте, сідайте, — відповів я, вказавши на крісло в кабінеті. 

Я не став ходити навколо. 

— Ви спеціалізуєтеся в IT-сфері, так? — запитав я, склавши руки в замок. 

— Так. 

Я усміхнувся. Те, що потрібно. 

— Мені потрібно, щоб ви почали руйнувати бізнес однієї людини. Поступово. 

— Як саме? — обережно запитав він. 

Я підвівся й підійшов до вікна. 

— Спочатку знищите його сервери. Нехай усе виглядає як незначні збої. 
Потім зробіть так, щоб гроші не надходили на рахунки. 
Щоб йому не було чим платити людям. 
Акціонери самі почнуть тікати. 
А фінальний удар вони зроблять без нашої допомоги. 

— Для кого ми це робимо? — запитав він. 

— Для Михайла Сельватора. 

Він зблід. 

— Це один із найбільших бізнесменів. Його буде складно зламати… 

— Я плачу мільйон доларів, — перебив я. 

— Скільки?.. — не повірив він. 

— Мільйон. Але мені потрібна гарантія. Я можу на вас покластися? 

— Так. Ми все зробимо. 

— Добре. Гроші отримаєте після результату. 
І навіть не думайте комусь про це говорити, — сказав я спокійно. — Бо я приберу вас із цього життя так само легко. 

Він мовчки кивнув і вийшов. 

Я стиснув кулаки. 

Я знищу тебе, Сельваторе. 
Я заберу в тебе найцінніше.