Глава 4. Батькова зрада

1

Я повернулася додому й одразу пішла до кабінету батька. Я хотіла почути від нього всю правду. Не думаючи ні про що, я підійшла до дверей і відчинила їх без стуку — зараз було не до цього. 

Коли я зайшла, то побачила тата. Він сидів у кріслі й пив. За кольором напою було зрозуміло, що це віскі. Я підійшла ближче й запитала, дивлячись йому просто в очі: 

— Це правда, що ти мене продав? 

Я хотіла почути, що це неправда. Хотіла, щоб він усе заперечив. Але він був дивно спокійним. Просто глянув на мене й сказав: 

— Так, правда. 

Це були ті слова, яких я найбільше боялася. Я думала, що він зараз скаже, що це брехня. Але це була правда. 

— Як ти міг? Я ж твоя дочка! 

— У мене не було вибору, — відповів він. 

— І тому, що в тебе не було вибору, ти вирішив продати мене? — мій голос тремтів. — Запам’ятай, тату, я не річ. Я тобі довіряла. Після смерті мами ти був єдиною близькою для мене людиною. А виявляється, ти мене програв… 

Емоції накрили з новою силою. Я говорила, ніби на автоматі, голос зривався, але я не могла зупинитися. 

— Я тебе ненавиджу. Я не вийду заміж. Запам’ятай: з цього моменту ти мені не батько. Ти — ніхто. Ти мене зрадив. Ударив ножем у спину. Прощавай. 

Я сказала все, що думала. 

Я розвернулася, вийшла з кабінету й грюкнула дверима так сильно, що по дому прокотився гул. Потім вийшла на балкон, вдихаючи холодне повітря, і думала лише про одне: чому він так зі мною вчинив? Я пішла до себе в кімнату, прийняла душ, підійшла до вікна та відчинила його. Холодне повітря дунуло мені в обличчя. Я дивилася на зорі, на місяць. Тато кудись поїхав, але мені вже було байдуже. 

«Завтра вихідний», — подумала я. Можна трохи відпочити. 

І тут я згадала, що повинна набрати Каріну. Я взяла телефон, який лежав на ліжку, та подзвонила їй. Не одразу, але вона взяла слухавку. 

— Привіт, — сказала я. 

— Привіт. Що сталося? По голосу чути, що ти дуже розчарована, — відповіла вона. 

— Сьогодні була зустріч із Мейсоном… — я не встигла договорити, як подруга мене перебила. 

— І що? Як він? Сподобався? Гарний? Як пройшла зустріч? 

— Погано. Я дізналася дещо, — сказала я. 

— І що саме? — запитала Каріна. 

Я не хотіла нікому про це розповідати, але все ж наважилася. Я довіряла Каріні. 

— Тато заборгував не гроші… 

— А що тоді? — не розуміла вона. 

— Мене, — сказала я, і між нами повисла тиша. 

— Що? Що ти таке говориш? Як твій батько міг заборгувати тебе? Це ж неможливо! — подруга була шокована. 

— Уявляєш, можливо. 

— Так, стоп. Не треба засмучуватися. Ти говорила з батьком про це? — запитала вона.

— Так. Першим ділом, як приїхала.

— І що він?

— Сказав, що це правда… — щойно я згадала, як спокійно він це сказав, мене аж перетрусило.

— Так просто? Нічого не пояснюючи? — здивувалася Каріна.

— Так. Він нічого не пояснив.

— Подруго, хочеш, я приїду, обійму тебе, посидимо разом? — сказала вона.

Від її слів на душі стало тепло. Я знала — мені пощастило з подругою.

— Зараз уже пізно…

— І що? Я візьму таксі.

— Знаєш… тоді їдь. І захопи пляшку вина.

— О, це вже моя подруга, — засміялася Каріна. — Хвилин через двадцять буду. Чекай.

Вона поклала слухавку. А я встала з ліжка та пішла на кухню