розділ 5

В дома я собі місця не знаходила, сховала нашу знахідку подалі від очей, але те люстерко наче вабило мене торкнутись до нього, ще раз заглянути в середину. Впевнена, що побачила б я багато цікавого.

Проте, натомість я сиджу за своїм робочим столом та надіюся, що всесвітня мережа інтернет допоможе мені розібратись в тому, чим насправді може являтися те дзеркало. Поки безліч годин потрачених даремно, ніяких згадок саме про те дзеркало не було зовсім.

Голова розколювалась, ніяк не могла зібрати все до купи. На мить мені вдавалося побудувати логічний ланцюжок з тих подій, потім все те розуміння наче зникало водночас. Ніби то марево, яке нам довелося бачити з Яворським, дійсно якийсь страшний сон не більше. Тільки… я ні на мить не вірила, що це нам привиділось.

Як я казала Явороському, те, що викликає в нас подив і не розуміння, не робиться менш реальним.

Зробила собі перерву. Зайшла на кухню, що приготувати собі чай з ромашки, щоб трохи розслабитись та привести думки в порядок. А то я рештки дня почувалась так, наче після наркозу приходила до тями.

Моя кошара стала ластитись до ніг. Я на неї втомлено глянула й не втрималась, щоб не дорікнути:

- І в що ж ти мене вплутала, бешкетниця мала?

Джина як нічому не бувало, ще раз потерлася мені до ноги та, м’якнувши, вибігла з кухні.

Я ж стала насолоджуватись перервою й намагалась викинути з голови ту справу. Та перед очима те і з’являлася та постать, що без обличчя кружляла навколо себе й наводила на всіх навколо жах, до заціпеніння, до знемоги що-небудь вдіяти.

Раптом в голові з’явилась думка, що я не те шукаю. Не потрібно шукати сам предмет. Потрібно глянути, що люди роблять з цими предметами. Тут вже мені мережа не в поміч.

Відклала недопитий чай та швидко рушила до поличок книг. Там в мене є трохи цікавої літератури. Ще з того часу, коли я сприймала свої здібності якимсь магічним даром. Й занурювалася у вивчення всього надприродного, щоб знайти собі характеристику. Нічого спільного не виявила, але… пам’ятаю, що читала про те, що на предмети створюють всякі заклинання.

Я провела рештки дня й пів ночі перечитуючи ті книги. Поки в одній не натрапила на щось подібне, що шукала. Там говорилося, що потрібно знищити цей предмет й тоді, те що ним володіє зникне.

Довго не думаючи, витягла те замотане в рушники люстерко, принесла на кухню, поставила на стіл, а потім переглянувши все кухонне приладдя, витягла молоток для відбивання.

Не розгортаючи люстерко, вдарила молотком по ньому. І… нічого... Навіть не дзенькнуло.

Була гадка все ж його розгорнути, але ще раз зустрітись з тією примарою, яка живе в середині, я не хотіла.

Не дивлячись на годину ночі, я набрала Ярослава.

- Привіт, друже по нещастю! Я тут з нашою знахідкою бавлюся. Не хочеш допомогти?

- Ір, ти знаєш котра година? – сонно пробубнів він.

- Ні, але можеш не напружуватись мене ця інформація не цікавить. Нам потрібно його знищити. Щоб ти розумів, молоток його не бере.

- Спали його. – втомлено кинув він.

- Спалити? Так просто?

- Кінематограф переважно використовує вогонь для знищення всякої нечисті. Я в тому не спец. Ти ж розумієш.

- Де я його палити маю? На плиті, чи що? – в’їдливо йому відповідаю, але ідея таки зачепила.

- Ти не відчепишся? – простогнав він. – Я вже шкодую, що звернувся до тебе.

- Яр, чесно. Мені страшно, воно… воно має дивний вплив на мене. Його потрібно позбутись, навіть якщо нічого не зміниться й ми нічого не дізнаємось. Але це не повинне комусь потрапити у руки.

- Господи! Яка ти вперта людина! Чекай. За годину буду в тебе. Поїдемо вогник посеред ночі палити.

Я й чекала. Збиратись мені не потрібно було. Тільки куртку накинути зверху та усе.

Яворський, як і обіцяв, приїхав за годину. Довго не ворохобились. Сіли в його авто та попрямували за місто. Я не запитувала його, куди він мене везе, а він не ставив мені ніяких запитань. Певне хотів швидше вже закінчити з цим, і забути, мов страшний сон.

За годину ми прибули в селище неподалік міста.

- Тут в мене дача є. Торік собі купив, правда умов жодних. Сарай — два на два. Але тут ми можемо спокійно розпалити вогнище, чи спробувати інші методи його розбити. - пояснив чоловік, коли зупинив авто на сільському подвір'ї, зі старим дерев'яним парканом та низьким будиночком.

Яворський швидко вправився з завданням, через деякий час на подвір’ї палав вогонь. Проте, Ярослав не спішив кидати в нього нашу знахідку.

Впертий чоловік ще пробував сокирою, молотом і всім, чим хата його була багата, розбити те кляте люстерко. Та все ж, результат залишався таким як і раніше.

Втративши терпіння, я все ж вихопила те дзеркало й кинула його в вогонь.

І… нам довелося спостерігати ще одне диво. Воно шипіло, ніби в ньому бурлила вода. Потім знову почувся жахливий вереск, а в полум’ї те і діло виникали дивні видіння. Інколи здавалося, що ось-ось з нього вилізе та химера, яка могла навести смертельний жах на людей.