1. Перелесник

І що мені робити? Чим я думала? Навіщо я це зробила? Як я могла погодились на це?!
Лісовик попереджав мене, казав, щоб не слухала, не йшла. А я…
— Ей! Ану стій!
Я біжу по холодній землі і намагаюсь не спіткнутися. А він спокійно собі стрибає по пеньках і похилих стовбурах, ніби грається зі мною. Щойно я його наздожену — одразу приб’ю!
Нарешті, через півгодини біганини, йому здається набридло гратися, і він став переді мною у всій своїй красі, у подобі людини. Боже… який же він гарний… Я таких красенів ще не зустрічала! Чорнявий, очі ніби палають, широплечій, високий… неймовірний! І саме через нього я зараз так страждаю.
Перелесник стояв переді мною і дивився мені прямо в очі:
— Ти така гарна сьогодні, — почав він своїм солодким голосом, — я вже скучив за тобою, знаєш?

 Так, я теж за тобою сумувала. Я готова йти за тобою на край світу…
— Не блазнюй, виродку, — я переборола себе і нарешті змусила його замовкнути.
— Ой, а хто це в нас тут такий сердитий? — він глузливо глянув на мене. — Богинки ж народжуються такими «дорослими». Це було твоє «доросле» рішення, ти хотіла цього.
От же гад, по хворому б’є…
— Я не хотіла цього… я не знала, що так вийде!
— Дууууже по-дорослому, — він засміявся і але готувався знову кудись бігти. Ні, другого забігу я не витримаю…
— Ти знаєш, що я не могла тобі відмовити. Ти свідомо зачарував мене, бо я наймолодша з усіх богинок.
Так, я з’явилася всього кілька місяців тому і просто не знала, що вийде так. Я не хотіла цього!
— Ну добре — вибач. Тепер я можу йти?
— А з дитиною мені потім що робити? Я не зможу погодувати її, через місяць зима! Ми замерзнемо. Це і твоя дитина теж — що ти пропонуєш?
— Позбудься її.
— Що?.. Ні! Це моя дитина!
— Вона не зможе вижити. У нас немає їжі, — він говорив байдужим голосом. — А цього року й справді була холодна весна та літо, і врожаї маленькі, в лісі теж мало що є. Або ти зараз позбуваєшся дитини, або це зроблю я, коли вона народиться. Обирай.
— Це. Моя. Дитина, — я говорила тихо, з люттю, не стримуючи сльози. — Я не дам їй нашкодити.
— А я не питаю, — він розлючено відповів і полетів кудись геть, у подобі змія.
Я впала під дерево і заридала. Що тепер робити? Куди йти? Дитина не виживе взимку в лісі без їжі.
Але тепер з’явилася інша проблема: я маю знайти місце, щоб народити і прожити хоча б кілька тижнів, щоб перелесник не знайшов нас. А часу в мене… три тижні. Якраз на кінець осені народжу.