Розділ 1

1. Чорний Пошук

Ні золото, ні різноманітні статки не можуть принести людині щастя, якщо від народження вона має нещасливу долю, бідна й усім обділена. Я завжди знав, що буду змушений покинути це місто, в яке приїхала моя мати, ще коли був малим. Помираючи, вона наказувала не чекати повноліття, а від’їжджати звідси десь за рік до Чорного Пошуку.

Але так сталося, що я, молодий, дурний, закохався в дочку пекаря, ми зустрічалися у вечірніх садах, вона дарувала мені ласки й пестощі, на які, мабуть, й іншим чоловікам теж була щедра. Та я не зважав на це, хоча ревнощі й тривожити серце, бігав кожної ночі до саду, де гарячі груди, плечі, блискучі очі п’янили мене і притягували, як магніт. Ми усамітнювалися, де тільки могли, час ішов стрімко, і я не зогледівся, як і прийшов той день. Я, молодий дурень, зачарований коханням і любощами, не поїхав геть, як просила мати. Що ж, понадіявся на краще. Думав, що кожного може стосуватися Чорний Пошук, але не мене. Якось-то воно буде. І помилився.

На центральній площі міста, куди привели всіх юнаків, таких, як я, котрі в цьому році досягли повноліття, тобто двадцяти п’яти років, стояв величезний гамір. Яблуку ніде було впасти. Матері витирали сльози, батьки скупо розмовляли зі знайомцями, всі чекали виходу на високий подіум представників Носатої. Так у нас називали Володарку Холодного Лісу. Взагалі, її звали Королева Берта. Але, казали, вона володіла чорною магією, зналася на злих чарах, висмоктувала життя й душі в своїх рабів-чоловіків, яких набирала собі раз у рік в час Чорного Пошуку у проклятих містах.

Таких міст, як наше Вербне, в королівстві було всього два. Наш король домовився з Холодною Королевою, що тільки два міста може дати їй для Пошуків, натомість за всі інші міста й саму столицю відкупився, заплатив щирим золотом. Тут селилися неохоче, але оскільки Король Гераст у них спеціально і відчутно знизив податки, то все-таки містян було чималенько. Коли приходила пора Пошуку, з міста від’їжджати майже всі молоді люди. Але й лишалося чимало, бо мали тут рідний дім, батьків, наречених...

Та й не всіх Холодна Королева забирала, тільки трьох у рік, от і думали ризикові хлопці, такі, як і я, дурний: може, це й не я буду, може, пощастить... Також сюди з’їжджалися на поселення люди, які ховалися від закону, намагалися перечекати важкий період у житті чи ще з якоїсь причини. Так і ми з матір’ю, ховаючись від переслідувачів, затрималися тут. Мислили, що тимчасово, але, як виявилося, надовго. Мати захворіла, через кілька років померла – а я лишився сам. І обіцяв, що залишу місто, але сталося так, як сталося...

Найманець-маг Королеви Берти вийшов наперед, вдарив посохом об землю і над площею пролетів вихор. Чорними колами почав кружляти над головами молодих чоловіків. Всі, хто досяг повноліття в цьому році, прийшли на площу чи добровільно, чи були приведені королівськими стражниками. Хтось стояв гордо, очікуючи страшного вироку, в душі, мабуть, сподіваючись, що його омине лиха доля, дехто навіть плакав, всі були похнюплені й сумні. Я ж нетерпляче пережидав, коли все це швидше закінчиться, бо на мене чекала моя Розалінда. Чомусь був безтурботний і безпечний. Як виявилося, даремно.

Зненацька відчув, як якась сила тягне мене до мага і кидає йому просто під ноги. Поряд зі мною вдарилися об землю ще двоє парубків.

- Сьогодні забираємо цих! - проголосив вожак найманців, кремезний чоловік в чорному одязі. Він стояв біля мага, який наслав магічний пошук на натовп, пильно обводячи юрбу колючим поглядом.

Всі навколо полегшено зітхнули. Родичі двох нещасливців кинулися до них, плачучи й репетуючи, а я сидів на землі, на брудній бруківці, як громом прибитий.

- Це якась помилка! – крикнув я вожаку. - Я не маю проклятої мітки! Це жахлива помилка!

Адже я знав, що забирають до Носатої лише тих, у кого проявляється після повноліття зміїний знак. Саме вони ставали рабами жорстокої королеви.

- Жодної помилки! – відрізав чоловік. - Ану-но засукай рукава! – наказав він, і я притьмома кинувся виконувати наказ.

Ще сьогодні вранці, обливаючись холодною водою і виконуючи вправи, я бачив, що не маю жодного знаку! Гарячково смикнув рукав, зиркнув – і обімлів! Чорна змія скрутилася клубком на передпліччі! Є мітка! Знак проклятого! Ось про що говорила мати! Вона неначе знала! Під час Чорного Пошуку знаки проявлялися, тому й проводився цей ритуал на площі, аби виявити тих, кого забере до себе Берта-Смертоносниця.

Я схопився на ноги, кинувся бігти, намагаючись втекти, не хотів помирати! Та мене скрутила невидима сила – чоловік задіяв магію. Ясно, що мені, немагічній людині, з ним не впоратися. Я впав, покотився по бруківці, роздер руки, обличчя, губи почали кривавити.

- Схопіть його! - наказав вожак.

Його помічники підбігли, підняли мене, й потягнули до тих двох бідолах, які стояли сумирно, змирившись з долею. Їхніх родичів та знайомих відігнали подалі, й ті плакали й кричали віддалік, просячи повернути їм їхнього сина, брата, друга...

- Вічно одне й те ж саме! Як мені це все вже набридло! Завжди знайдеться такий тупак, як цей! – зі злістю процідив вожак і з розмаху вдарив мене батогом, цілячись, мабуть, по обличчю, але я неймовірним зусиллям якось викрутився з рук стражників, адже тримали сильно й чіпко, і удар прийшовся по плечу. Батіг розрізав тканину сорочки й добре розпанахав мені шкіру біля шиї на плечі та зачепив ззаду частину спини. Бризнула кров. Я аж завив від болю, впав. Точніше, не впав, бо стражники тримали мене, а повис на їхніх руках.