Розділ 5

Мілана

Мені 7 років. 

На невеликій лісовій галявині біля нашого заміського будинку я заповзятливо бавлюся з маленьким вихором. Менше як рік тому в мене прокинулася магія, її сила була ще незначною, наче іграшковою. Але тепер я дуже люблю створювати мініатюрні смерчі, що так схожі на мене – такі самі вертляві, швидкі. Ось викликаю нову круговерть і з її допомогою намагаюся впіймати листок, який упав із дерева. Мені таки вдалося захопити його в повітряний вир і підняти на кілька метрів над землею. Вище, на жаль, поки що не вдається, і вихорець розпадається. А листок за інерцією кружляє ще якийсь час, немов, вальсує, і плавно спускається назад на землю.

– Лано, Лано, дивися! Це так гарно! – кличу нянечку й заливаюся щасливим сміхом.

– Яка ж ти розумниця! – ласкаво усміхається жінка.

– Поклич маму з татом, будь ласка! Я хочу, щоб вони теж побачили, як я вмію.

– Вибач, люба, вони зараз зайняті й наказали їх не турбувати.

– Вони завжди зайняті, – ображено закопилюю губи, а няня лагідно гладить мене по голові. Бачу, як її очі стають сумними. Невже я чимось її образила?

Мені 13 років.

Сьогодні ми з Ланою ходили в магазин готового одягу, де купили чудову бузкову сукню: через тиждень у мене день народження і має бути багато гостей. Я дуже хотіла, щоб мама теж пішла з нами, але вона відмовилася. Мовляв, перед прийомом потрібно встигнути зробити ще багато справ, а ми з нянею і самі дамо раду. Звичайно, усі необхідні речі ми купили, але так хотілося, щоб і мама була поряд. Вона дуже рідко зі мною кудись виходить.

Мені 16 років.

– Мілено, твій учитель знову на тебе скаржився. Чому ти весь час із ним сперечаєшся? – вимогливо подивившись в очі, запитала мама. – І що ти знову виробляла на його заняттях? Вдалася до нових витівок?

– Мамо, ти просто не була на його уроках! Це ж так нудно! Він рідкісний зануда. Я просто трохи врізноманітнила цю рутину, – тут я, звичайно, дещо кривила душею. Згадавши, як на занятті з теорії магії розставила купу повітряних пасток у класі, а вчитель щоразу смішно верещав, потрапляючи в чергову й підлітаючи до стелі, я не стрималася і хихикнула: – Додала трохи практики в нудну теорію.

Цей Кірт мене недолюблював, завжди чіплявся і тому час від часу розплачувався зірваними заняттями. До того ж відразу біг скаржитися батькам, а це, як на мене, зовсім не зміцнювало його авторитету.

– Про твій капосний характер уже всі знайомі пліткують! Ти ж маєш дбати про свою репутацію.

О боги! На мене чекає чергова занудна лекція про правила поведінки, добре ім'я та інші світські дурниці. Ненавиджу всі ці умовності та обмеження! Але, схоже, замість слів мама вирішила перейти до дій:

– За свою огидну поведінку ти будеш покарана. Я забороняю тобі виходити ввечері до гостей і сідати з ними за святковий стіл. Вечерятимеш у своїй кімнаті! Наодинці!

Як би не так! Який переполох я влаштувала у вітальні, влетівши туди через відчинене вікно верхи на стільці, та ще й у костюмі для верхової їзди, і приземлившись на чолі столу! Ну а що? Заборони виходити не порушила: я ж не прийшла, а прилетіла! І чхати хотіла, що там базікають про мій характер! Не витримую, коли починають вказувати, що маю робити. А скандал, до речі, вийшов надзвичайний!

Мені 19 років.

Сьогодні я розлучилася з найближчою і найдорожчою для мене людиною — нянечкою Ланою. Із її старою родичкою, яка живе далеко на півночі, сталося якесь нещастя, тому жінка потребувала цілодобового догляду. І моя найдобріша у світі нянька не могла відмовити в допомозі.

– Вибач мені, моя дівчинко, але я не в змозі залишити її в такому стані. Після смерті моїх батьків саме тітка Гертруда забрала мене до себе й виростила як рідну дочку. А я не смію на її доброту відповісти чорною невдячністю – тепер настала моя черга подбати про стареньку. Ти вже доросла, – вона гладила мене по голові, як у дитинстві, заспокоюючи й витираючи сльози, що котилися по щоках, – ти впораєшся.

Після її від'їзду я проплакала пів дня: здавалося, втратила частинку себе. Нянечка завжди була для мене надійним другом і добрим порадником, справедливим учителем і вірною подругою. Вона була тим, ким мала, але так і не змогла стати мама.

Наступного дня в мене з'явилася особиста служниця – Мара. Дівчина за віком була не набагато старша за мене, тому ми швидко з нею порозумілися. Мара завжди підтримувала мене й дуже переживала, якщо я сварилася з батьками, а таке траплялося досить часто. І якщо Лана намагалася пом'якшити мій гнів і відмовити від чергової капості, то в особі Мари я знайшла надійного союзника, а іноді й натхненника моїх витівок.

Мені 21 рік.

Проходячи повз вітальню, випадково почула розмову батьків і здивовано завмерла. Тато, завжди холодний та байдужий, розповідав мамі новини:

– Сьогодні надійшов лист від графа Даелійського. Вони нарешті визначилися з датою весілля. Я відповів, що нас усе цілком влаштовує.

Гм, цікаво, а навіщо граф повідомляє батькам про весілля свого сина? Вони ніколи особливо не приятелювали. Голос мами звучав трохи схвильовано, а її слова нагнали жаху:

– Потрібно вже готуватися, адже стільки треба зробити! Мілені необхідно оновити гардероб: усе-таки вона буде дружиною спадкоємця графа.

– Що? Якою дружиною? Ви про що кажете? – я фурією влетіла в кімнату, зовсім не переймаючись тим, що батьки зрозуміють: я підслуховувала.

– Ти виходиш заміж. За Алістера Даелійського, – батько сказав це так буденно, ніби обговорював погану погоду за вікном, а не повідомляв єдиній дочці про її заміжжя.