Розділ 4

Алістер

Я таки ідіот, навіть до оракула не треба йти! Понад те, що дівча сьогодні весь день на нервах і лише щойно ми почали нормально розмовляти, так якийсь демон нашептав мені розповісти про візитера! Вирішив похизуватися важливістю, розпустити хвоста, як молодий фенікс під час шлюбного танцю. Те, що для мене є звиклою роботою, для інших, навіть магів, звучить дуже страшно. І ось на тобі – неконтрольований сплеск магії, та ще й настільки сильний.

– Мілено! Заспокійся! Спробуй контролювати свою силу! – я намагався втихомирити дівчину, але вона дивилася круглими від здивування очима й мовби не розуміла, що довкола відбувається.

Силкувався за допомогою шлюбного зв'язку взяти під контроль чужу магію, але намарне: минуло надто мало часу, щоб сформувалася міцна змичка. Тим паче, що наш союз хоч і освячений у храмі, але ще не підкріплений шлюбним ложем, а без цього невидимі нитки родового зв'язку не можуть стати досить сильними.

Був лише один спосіб припинити це божевілля – нейтралізувати його джерело, тобто Мілену, однак завдавати їй навіть найменшої шкоди зовсім не хотілося. Ще вранці я, не задумуючись, натиснув би на певні больові точки, і дівчина знепритомніла б, проте за цей невеликий відтинок часу, який ми провели разом, щось невловимо змінилося. Можливо, підкупило те, що вона запропонувала примирення у такий незвичайний спосіб, або її вміння слухати, щира цікавість і невдавана уважність у бездонних блакитних очах. Я ступив ближче та ще раз спробував достукатися до її глузду, але, як і раніше, безрезультатно. Раптом у голові спалахнула ідея – просто геніальна у своїй простоті, але так само божевільна й ризикована.

Обхопивши розгублену дівчину за плечі, рвучко притяг до себе й уп'явся в її губи гарячим поцілунком. Але це нічого не змінило: стихія продовжувала лютувати, предмети хаотично ширяли то туди, то сюди, а Мілена стояла мов закам’яніла. І коли я вже вирішив, що моя витівка провалилася, дівчина таки відповіла на поцілунок. Спочатку несміливо, ніби ступаючи на вутлий хисткий місток, а потім, повіривши в його міцність, дедалі сміливіше й упевненіше. І що сильніша пристрасть розгорялася між нами, то слабшав вітер, предмети поступово падали на підлогу, а в повітрі зникало напруження.

Ми навіть не помітили, коли все закінчилося і норовлива магія ласкавим кошеням повернулася до своєї господині. Тільки розкидані по землі залишки спокійної вечері та кілька вирваних вихором рослин, які валялися віддалік, вказували на те, що сплеск такої сили таки не примарився. Але ми не зауважили змін: усередині вирувала зовсім інша гроза й зовсім інші пориви рвалися назовні. У тиші, що запанувала навкруги, було чути тільки наше важке дихання.

Неохоче розірвавши поцілунок, ми продовжували стояти, пильно вдивляючись у вічі одне одного, і наче вели мовчазні перемовини. Не знаю, що роздивилася в моїх очах Мілена, але я точно знав, що боявся побачити в її. Якщо в них промайне гнів чи зневага, то надія налагодити приязні чи близькі стосунки, яка тільки-но зблиснула сонячним промінчиком, зникне. Несподівано зрозумів, що не хочу цього; мене вабила ця навіжена й непередбачувана особа, котра сьогодні стала моєю дружиною. Подумки я вже встиг проклясти той день, коли сам запропонував Мілені безглузду угоду про недоторканість, тому що найбільше на світі мені хотілося згребти дівчину в оберемок і віднести у свою спальню, зацілувати та запестити до знемоги.

Бажання заграбастати її було настільки сильним, що я аж зачудувався. Хіба можливо, щоб усього за один день моє ставлення до Мілени так різко змінилося? Ще зранку відчував тиху ненависть, а то й абсолютну байдужість, а зараз згораю від бурхливої, всеохопної пристрасті, яка розриває зсередини. Ще й ніжність звідкись узялася!

Мабуть, усі ці почуття відбилися в моїх очах і дівчина їх легко відчитала, адже погляд дружини потеплішав, вона ледь помітно усміхнулася. Нахилившись до Мілени, застиг усього за декілька сантиметрів від її губів, даючи змогу самій вирішити, як далі бути. І спокусниця мене не розчарувала. Потягнувшись уперед, відповіла на поцілунок, у якому вже не було рятівної потреби, а лише щире бажання насолодитися одне одним. Через деякий час, відірвавшись від її уст, я тихим, хрипким від пристрасті голосом запитав:

– А може, забудемо про цю угоду?

– Яку угоду?

Від цього дежавю застиг мов укопаний, але, помітивши лукаві іскорки в Мілениних очах і почувши її дзвінкий задоволений сміх, полегшено видихнув. От хитрунка! Із нею точно не нудьгуватиму! Дівчина торкнулася моїх губів невагомим поцілунком і рішуче промовила:

– Та ну її, цю угоду!

Мілана

Стількох потрясінь і такого стрімкого розвитку подій – несподіваних, дивовижних і водночас моторошних усього за один день – я ще ніколи не переживала. Та що там за день! Усе моє попереднє життя порівняно з цим днем тепер здавалося сірим і нецікавим.

Я маю магію! Ой лишенько! Якось не відразу усвідомила цей факт. Голос Алістера пробивався крізь пелену заціпеніння, вимагаючи узяти магію під контроль. Магію?! Мою?! Під контроль? Це як?

І знагла він мене поцілував. Це було наче грім з ясного неба: я стояла ні в сих ні в тих, не могла навіть видихнути. Але вимогливі жаркі губи чоловіка стерли заціпеніння, і я відповіла.

Відповіла не тому, що злякалася його реакції на відмову, не тому, що хотіла в такий спосіб піддобритися чи сховатися від проблем. Ні! Просто це було настільки природно й правильно, що я забула про все на світі: і про магію, яка мимоволі вирвалася з мене, і про хаос, породжений нею, і про страхи й переживання, що мучили весь день. Хотілося розтягнути цей момент до безконечності, насолодитися ним сповна й забути про все, що сталося сьогодні.

Коли Алістер потягся до мене за другим поцілунком, проте зупинився, даючи змогу самій обирати, я ні на мить не завагалася. Цього разу переважала ніжність. Ми ніби смакували одне одного, розтягуючи насолоду, але тіло наполегливо вимагало більшого. Та до біса всі страхи й переживання, що буде потім! Потім настане згодом, а зараз я не хотіла зупинятися і сподівалася, що чоловік захоче більшого. Зрештою, з благословення хоч і чужих для мене богів, однак ми законні чоловік та дружина.