Розділ 2

Насилу випроводивши балакучу служницю з лазнички й занурившись у приготовлену ароматну піну, я нарешті змогла трохи розслабитися. Чи то тепла купіль так подіяла, чи Мара додала у воду щось заспокійливе, але з кожною хвилиною ставала спокійнішою, знову починала ясно мислити, та й думки в голові вже не нагадували зграї горобців. "Отже, що ми маємо?", – подумки запитала саму себе, перебираючи наявні факти та намагаючись розкласти все по поличках.

По-перше, як би це дивно не звучало, але якимось неймовірним чином я опинилася в магічному світі. І не лише перемістилася, а й потрапила в тіло дівчини на ім'я Мілена. Цікаво, а де справжня Мілена? Невже в моєму тілі? Так, годі, про це навіть не варто думати – тепер то її проблеми, а мені б зі своїми впоратися!

По-друге, я вийшла заміж. Якщо проаналізувати почуте від Алістера та Мари, то, виявляється, є певна домовленість про цей шлюб, і Мілена, до речі, зовсім не рада заміжжю. А як мені поводитися зі своїм чоловіком? Наразі не ясно. Чому Мара назвала його негідником? Невже маю остерігатися цього Алістера? Хоча про що це я думаю?! Тут мені треба боятися всіх і кожного!

Хто знає, як вони відреагують, якщо дізнаються, ким я є насправді? А ну ж відправлять до в'язниці чи навіть одразу стратять? А може, зроблять піддослідним кроликом у якійсь місцевій магічній лабораторії? Зачинять у клітці й проводитимуть досліди над невідомим звірятком! Оце вже ні, сама я навіть за в’язку макових бубликів не зізнаюся, що зі мною сталося. Чоловік згадував лікаря, отже, він мене оглядав і заміни не помітив.

А по-третє… Зважаючи на багате умеблювання кімнати і те, що маю особисту служницю, мій чоловік, поза всякими сумнівами, заможна людина. І хоча потраплянство не надто приємна річ, проте, схоже, ані каторжні роботи на каменоломнях, ані бідування в старій занедбаній хатині мені не загрожують. Я нервово засміялася. А й справді, у будь-якій, навіть огидній, ситуації можна знайти щось хороше!

Із цікавістю роззирнулася довкола. Лазничка, без перебільшення, направду була розкішною, навіть язик не повертається називати це просто ванною. Музейний експонат – саме такими словами доречніше було б описати приміщення: велика кімната з високою стелею, що немовби сягає небес, і кінця-краю їй немає. Звичайно, так тільки здавалося, адже насправді замість небокраю яскравими фарбами було зображено вогненного фенікса. В уяві малювалося, начебто птах ось-ось розправить свої могутні крила та спурхне з насидженої гілки. Від нього, мовби від казкової жар-птиці, розходилося черлене сяйво, що на стінах гармонійно переходило в золотисті химерні візерунки. А мерехтіння та відблиски запалених свічок лише посилювали відчуття реальності зображуваного.

Самі стіни були облицьовані якимось невідомим матеріалом, не схожим ані на знайомі італійські кахлі, ані на мармур. Я спершу була подумала, що мені здалося, але ні: стіни справді випромінювали якесь ледь помітне м’ятне сяйво, яке увиразнювало, відтіняло навколишню красу.

На білій кам'яній підлозі посеред кімнати, немов центральний елемент виставки, на позолочених ніжках стояла величезна білосніжна ванна. Більше нічого тут не було. Хоча ні, постривайте! Онде в темному кутку скромно причаїлася тумбочка, яку не те що розглянути, а й помітити було важко. Загалом краса! Але годі, потрібно спуститися з небес на землю, а помилуватися місцевими диковинками ще встигну. Принаймні на це сподівалася, а то хтозна, що може статися.

На жаль, інформації, щоб зробити ще якісь висновки, було замало, а ось нових питань з'являлося дедалі більше. Чи має Мілена сім'ю? Як мені про це дізнатися і не викликати при цьому підозр? Погодьтеся, буде дуже дивно, якщо не впізнаю батьків чи інших родичів. Йой, та я ж нікого не впізнаю! Може, вдати, буцімто втратила пам'ять? А якщо їхній Гіппократ мене розкусить? Уява тут же послужливо підкинула картинку з кліткою в лабораторії, і я зіщулилася від такої малоприємної перспективи.

Подумки зазначила, що таки маю один козир – Мару. Її любов потеревенити мені явно на руку, недарма кажуть: базіка – знахідка для шпигуна. А в моєму становищі це справді безцінний скарб. Головне – ставити правильні навідні питання, відфільтровувати пусту балаканину від дійсно важливих речей і встигати все це запам'ятовувати.

– Зараз я зроблю з вас красуню, – щебетала служниця, допомагаючи мені вдягнутися після купелі в дуже зручний м'який шляфрок і саджаючи перед дзеркалом.

Я ледь стрималася, щоб не скрикнути від здивування: із люстра дивилася зовсім не знайома дівчина. До цієї хвилини навіть не задумувалася, що тепер у мене не тільки життя змінилося, а й зовнішність. За статурою ми з Міленою схожі: обидві стрункі, навіть витончені, трохи вищі за середній зріст. Волосся теж майже однакове: густе, темно-русяве, із мідним відливом, легкими хвилями спускається трохи нижче за плечі. Напевно, саме тому мені навіть не спало на думку, що в моїй зовнішності щось змінилося. Але на цьому наша схожість закінчувалася. У Мілени були витончені, ба навіть аристократичні риси обличчя: прямий акуратний носик, пухкі губи й виразні мигдалевидні очі приголомшливого блакитного відтінку. Натомість у мене – дещо кирпатий ніс, усіяний дрібним ластовинням, вузькі губи та великі сірі очі. Ага, ще вії були схожі: довгі й пухнасті, на них би точно заздрило чимало жінок. До речі, мої брови тонші й рівніші, а в Мілени такі, як мені завжди подобалися: витончено вигнуті, наче намальовані вмілою рукою художника.

Я так захопилася, розглядаючи своє відображення, що не відразу почула запитання Мари:

– Пані, як вам укласти волосся? Зробити високу зачіску чи залишити розпущеним? Ви, безперечно, завше чарівні, адже краси нічим не зіпсуєш.

Вдячно посміхнулася дівчині. Слухати компліменти завжди приємно, навіть якщо ця зовнішність ще вчора була не твоєю, а тепер волею долі саме ти виявилася її власницею.

– Дякую, Маро. Нехай залишаться розпущеними.

Служниця швидкими впевненими рухами уклала волосся, висушивши та злегка завивши його за допомогою якихось заклинань і чудернацьких пасів руками. Я лише заворожено спостерігала за цим дивом, навіть на деякий час забувши про свої шпигунські плани. Але не можна гаяти часу. Обережно підбираючи слова, вирішила закинути пробну вудку: