Розділ 1

Який чудовий сон! Я виходжу заміж. Як це часто буває уві сні, приміщення зовсім не знайоме, проте дуже схоже на якийсь храм. Я з цікавістю озирнулася навсібіч. Дуже висока куполоподібна стеля, прикрашена химерним орнаментом, що плавно переходить у такий самий дивовижний візерунок на стінах. Він, наче ліана, обвивав великі, майже в людський зріст зображення чоловіків у дивному одязі, схожому на середньовічні накидки з каптурами. Але це тільки картини, хоча вельми правдоподібні. Здавалося, що зображення насправді живі й за якусь мить відокремляться від стіни, щоб піти у своїх справах.

У руках одного чоловіка горів вогонь: він яскраво спалахував, язики полум'я злітали вгору й розсипалися тисячами іскор. Інший тримав величезну водяну кулю і, начебто задля розваги, то створював із неї якісь чудернацькі постаті, то перетворював рідину на пару. Третій – ворушив пальцями, а між ними, схоже, коливалося повітря, час від часу закручуючись у вихор. Натомість на останній картині чоловік звів свої долоні докупи, наче човник, притримуючи в такий спосіб жменьку землі, із якої тягнулася дивовижна рослина. Вона вилася ліаною, розпускала неймовірно красивіквіти, а потім в'янула й осипалася, щоб вирости знову. Ну, справжнісінький тривимірний кінотеатр!

Опустивши голову, побачила на собі вишукану білу весільну сукню. Ліф сидів, наче влитий, підкреслюючи тонку талію та високі груди. Його прикрашала витончена вишивка, схожа на вигадливу павутинку. Глибокий виріз, що, безперечно, привертав увагу чоловіків, обрамляло широке невагоме мереживо, на якому вигравали ледь помітні блідо-блакитні іскорки. Розшита блискучими камінчиками, намистинками й лелітками пишна спідниця, попри свій розмір, здавалася невагомою, немовби зітканою зі самого повітря. А по подолу цих розкішних шат пливли блакитні хмаринки. Неймовірно!

Майнула думка, що не завадило б хоч нареченого роздивитися, а то прокинуся навіть не дізнавшись, який він на вигляд. Хотіла була вже повернути голову, але саме в цей момент пролунав урочистий голос священника чи жерця (загалом не знала, як цю особу правильно назвати), і я прислухалася:

– Во ім'я верховного бога Азея та наймилостивішої богині Арії, силою чотирьох стихій і магії всемогутньої, під заступництвом предків преславних, звитяжних – нехай буде цей союз благословенний! Скріпіть узи священного єднання та підтвердьте готовність злучити життя, окропивши кровію своєю шлюбний вівтар.

Ото фантазія розігралася! Ніби заворожена, спостерігала за тим, як мій наречений, якого, на жаль, так і не роздивилася, узяв із рук жерця інкрустований дорогоцінним камінням кинджал, уколов ним свій палець, почекав, поки виступить кров, і капнув червону рідину на білий камінь, що височів перед нами. Потім узяв мою руку і зробив те саме вже з моїм пальцем.

Від несподівано сильного болю я скрикнула. У голову закрався тривожний сумнів, відтак тіло нервово затремтіло, задрижало, аж холодом пройняло. Що відбувається? Усе це якось неправильно. Хіба уві сні відчуття можуть бути такими гострими? Чому я не прокидаюся?

Побачила, як дві червоні краплі злилися в одну, – і несподівано камінь увібрав кривавий дар, проте за якусь мить знову став ідеально білим. А потім зненацька спалахнув таким яскравим сяйвом, що аж очі засліпило. Мене мов громом ударило: здогадка настільки шокувала, наскільки видавалася просто неймовірною – це не сон! Ні! Цього просто не може бути! Від жахливого прозріння всередині все стиснулося, рот безсило застиг у беззвучному крику, у голові запаморочилося, і, щоб не втратити здорового глузду, я вирішила за краще знепритомніти.

Уперше в житті!

Прокинувшись зранку, солодко потяглася, але очей, як і раніше, не розплющувала. Уже помітила, що достатньо кинути бодай мимовільний погляд, як сон одразу забувається. А я хотіла якнайточніше відтворити подумки минулий день і зрозуміти: чому мені примарилася така нісенітниця?

Готуючись увечері до сну, згадувала, яким божевільним був день напередодні. Я нарешті отримала такий довгоочікуваний і, щиро кажучи, зароблений важким потом диплом. Позаду роки зубріння, безсонних ночей і втрачених у нерівному бою зі знаннями нервових клітин, особливо перед заліками та іспитами. А попереду нове, наповнене пригодами життя. Ну, це я так налаштовувала себе. Хотілося вірити, що гори переверну, однак зроблю успішну кар'єру, а не просто протиратиму в офісі штани, просиджуючи свої вісім робочих годин за нудною та нецікавою роботою. А ще в мене обов'язково буде щасливе особисте життя. Авжеж...

Я спохмурніла, пригадавши, як зовсім недавно розлучилася зі своїм, тепер уже колишнім, хлопцем. Ну гаразд, треба називати речі своїми іменами: кинув мене цей козел. Виявилося, що ніякого великого кохання в нас не було – його я собі просто нафантазувала. А ми лишень, як висловився цей гад, "необтяжливо та весело проводили час". Проте, зізнаюся, я не дуже й засмутилася: останнім часом ці стосунки почали мене напружувати. Було в Олегові щось таке, що не дозволяло розглядати його як надійного супутника життя. Можливо, безвідповідальність, а може, погано прихований цинізм. Спочатку це сприймала як таку собі брутальність і молодечу зухвалість, але згодом за цією бравадою побачила, що він просто безпринципний і нахабний козел. Одне прикро – не встигла кинути його сама, і це дратувало найбільше. Ну й біс із ним, хай іде під три чорти!

Повертаючись із інституту додому, проходила повз РАЦС, де й побачила щасливих молодят. Наречений саме виносив на руках наречену-княгиню, із вишуканим весільним букетом, у красивій білій сукні, – обережно, без поспіху, дивлячись на неї так, наче знайшов найбільший скарб у своєму житті. Я навіть трохи позаздрила їй. Ось тому мені, мабуть, і наснився такий дивний сон.

Сон? Адже це був сон? Різко розплющила очі й оторопіла: я лежала на чужому ліжку в зовсім не знайомій кімнаті! Рвучко відкинула плед, що прикривав мене, і… Побачила на собі ту саму вінчальну сукню, якою напередодні так захоплювалася. Але тепер… Теперечки могла лише витріщатися на неї. Ні! Це точно не сон! Від розпачу очі наповнилися слізьми. Я збагнула: усе відбувається насправді, але зовсім не розуміла: хіба таке може бути?! Майнула думка: а що як це чийсь безглуздий розіграш? Проте відразу відкинула її: і антураж, і спецефекти були надто дорогими для простого жарту. Я дозволила собі трохи поплакати, адже чудово усвідомлювала, що після хвилини слабкості потрібно взяти себе в руки й обдумати, як діяти в цій новій для мене реальності, щоби хоча б вижити.