Глава 3

Я на порозі в кабінеті до історика. Вдих, видих. Стукаю, і відкриваю двері. Я не очікувала такого побачити. Мене життя до такого не готувала. Я стояла на порозі і побачила таку картину: Історик сидить на парті, а поряд з ним сидять два хлопця.  Щоб ви розуміли, це були ті самі хлопці яких я вчора зустріла. Той що курив і той що мене спіймав коли я падала. У мене очі по 5 копійок. І тут я чую голос.

-Ти там і будеш стояти як вкопана? Що ти такого побачила що стоїш в ступорі?-питає історик. 

  А на мене всі хлопці витріщаються, як на жертву. Типу: що ти тут забула? Я ковтнула великий, колючий клубок, що підкотився до мого горла. Я із себе і слова видавить не можу. Жах... От дурепа. Я зайшла і зачинила за собою двері. А на мене дивиться той Матвій і сверлить мене своїм поглядом. Я стою в дверях. 

-Я мабуть  не вчасно. Зайду пізніше. - з силою видавала я із себе. Я хотіла розверутись і піти геть як історик крикнув.

-Стій - звісно сказав він - що ти хотіла? 

Ееее .... я? Я хотіла щоб ви мене не знання по матеріалу. Але я зайду пізніше. Дякую- видавила я із себе. А всі на мене дивились як на дурочку. Який сором. Боже... мені стало ніяково. 

-Чому ж пізніше? Давайте всі разом. Хлопці їдуть на олімпіаду в наступну середу і вони сказали зробити те саме що і ти. А ти мабуть також їдеш?- запитав він з надією у голосі. Я напружилась. Мені стало ще соромніше. А вони мене сверлили і сверлили своїм поглядом. Їм що робити нема чого? 

-Т... так. Так Влад тримай себе в руках.  Я опустила поглядом на підлогу.  Усі одночасно на мене так глянула наче з під лоба. 

-А ви знали що з нашого університету тільки троє людей їде на олімпіаду з історії?- почала говорити першою, бо ніхто нічого не говорив. Можна рахувати що я перша порушила тишу. Який стид позор. 

-Ого- сказали всі одночасно.  

-А мені дериктриса нічого не сказала. - заговорив один з них. Це точно не Матвій.  Цколи мабуть той самий Влад за якого говорила директорка. Ага. А це означає що я знаю його ім'я (той що курив). 

  Історик зліз з парти, підійшов до свого стола, взяв ручку і став щось писати. 

-Так, добре. Як тебе звати? Прізвище ім'я по батькові.  

-Коваленко Владислава Владиславівна- кажу я у відповідь. Він перестав писати і подивився на мене з під лоба. Я почервоніла. Я щось не те сказала? Я глянула на інших хлопців, вони ще досі на мене дивились. Що я такого сказала? 

-Я щось не те сказала?- питаю і розвожу руками. 

Не забудьте писати коментарі і ставити зірочки.