Підкова

Владислав Сердій чекав на свою чергу в маленькій тісній і дуже брудній кімнатці, на такому ж брудному й обшарпаному табуреті, ніжки якого ходили взад вперед. Чоловік розгойдувався на ньому, згадуючи пекельний останній рік та роздумуючи над тим, що його чекає за цими фарбованими червоно-коричневими дверима. Це була його остання надія.

Стомлений погляд провів жінку з хлопчиком, що вийшли. В нього теж був син приблизно такого ж віку, якого він залишив з дружиною дома. Чоловіка не мучили докори сумління, що він забрав усі гроші, які накопичувала його жінка, залишивши їх без засобів для існування. Це треба було для порятунку самого Влада. Добратися сюди було вкрай важливо, бо більше не було на кого сподіватися. Скільки ворожок, відьом, екстрасенсів відвідав колишній російський військовий за останні роки в пошуках відповідей і рішень. Усе марно. Все одно Владислав Сердій помирав щодня.

Важко зітхнувши він піднявся, перехрестився та увійшов в кімнату. В ній пахло димом, якимись травами й чимось вкрай неприємним. Чимось, що вгадати ніяк не виходило.

— Із далєка ти ка мнє, бєдалага, — проскрипіла стара, яка була вся вкрита татуюванням. Навіть на обличчі не було жодного чистого клаптика.

— Із далєка, — підтвердив, роздивляючись чудернацьке вбрання шаманки.

— Ти проклятий. Ох і сільно ти проклятий! — Сплеснула в долоні. — Дай-ка я расматрю! Підійшла ближче і почала вертіти Владом.

Сморід і гнилісний запах пішов від шаманки... Чоловік скривився, але він готовий на все, щоб позбавитися того прокляття, що наклала на нього бісова українська відьма.

— На смєрті проклят. Чєм ти так абідєл проклінающего?

У Владислава перед очима проплив той день, коли вони увійшли в те українське село. Російська армія сподівалася на швидку перемогу. Не так вийшло, як гадалося. Пограбування, ґвалтування жінок і не тільки, — приносили задоволення гнилому нутру. А потім в одному з підвалів він побачив її, тендітну чорняву молодицю з величезними сірими очиськами, що миттю його заполонили. Влад забув, що дома його чекає дружина з сином, що він солдат "непереможної армії", що він може все. Раїса не відповіла взаємністю і як вовчиця нескорена дивилася в очі "визволителю". А на пропозицію заступництва і захисту сміялася в очі, а які потім ще й плюнула. Саме це й було тією краплею, коли в нього зірвало дах. Вона ж хрипівши на останок прокляла його.

«Ти помиратимеш щодня, поки не прийде твій час, відведений тобі долею», — сірі очі застигли на ньому, викликаючи сироти по тілу і жах. Жах від скоєного, але над усе її слова, що на довгі роки звучатимуть в голові, зводячи його з розуму. Він постійно бачив її очі, що застигли з ненавистю на ньому і чув її прокляття. Кожне слово пам'ятав. Це й справді було прокляття на смерті, бо відтоді Влад помирав щодня. Його розривало гранатою, переїхав танк, вбивали свої ж, збивав автомобіль, відривало кінцівки, розстрілювали, а скільки разів він сам від безнадії кінчав життя самогубством: стрілявся, вішався, різав собі вени. А чого коштувала дурка? Він стомився. Він на стільки стомився, що його боявся навіть рідний син. Друзі й рідні давно перестали з ним спілкуватися та і з дружиною вони були вже геть чужими людьми.

— Да, тяжолий случай. Ну да нічєго. Знаю, как тєбє помоч. — Шаманка пішла до столу і взяла трубку, усілася на мішок, що стояв в кутку і закурила.

Запах махорки поплив по кімнаті. Вона немов перестала бачити Влада, що продовжував стояти посеред кімнати. А в серці чоловіка росла надія. Може поможе? Хіба він досі не спокутав свої гріхи? Адже і до церкви ходив. Хотів і в монахи податися, але в перший же день помер, впавши та розбивши голову об ікону Христа. Все, немає більше сил. Він ладний був на все аби це все вже скінчилося. Але його життя і смерть щодня перепліталися, висмоктуючи останні крихти здоров'я і глузду та кінця і краю не було цій вервечці жаху.

Стара натягнула на голову роги з пір'ями та з блискучими металевими монетками, які ланцюжками спускалися на обличчя. В руках звідкись взявся бубон. Шаманка крутилася в танці тільки їй відомому, стукала в бубон і підвивала. Оздоблення наряду шуміло, прикраси дзвеніли, монетки брязкали. Чоловіче остовпіння змінилося на почуття сюрреальності.

— Дєржи, — голос старої вирвав Влада зі спогадів, — она принєсьот тєбе удачу і будєт бєрєч тєбя от проклятія.

Чоловік із надією взяв з рук шаманки підкову, звичайну таку підкову, але для нього це була надзвичайно чарівна і рятівна підкова, якою він ладен був і шию прикрасити.

— Паможєт? — Видихаючи запитав чоловік.

— Паможєт.

Вперше з моменту прокляття чоловік з посмішкою поспішав додому. Його переповнювало щастя і надія на повернення минулого життя. Він уявляв, як налагодиться сімейне життя, знайде собі нормальну роботу, може ще і яку коханку гарненьку надибає. Адже він ще молодий чоловік, нехай і виглядає мов божевільний. Може й справді він вже зійшов з розуму? Та нічого, відгодується, виспиться нарешті, заспокоїться. От тільки прокляття подолати. Міцніше стиснув в долоні підкову, що не на мить не випустив з руки. Бо сподівання росли, підкова працювала. Сьогодні ж він не помер і літак не розбився, на якому він летів. Тож все буде добре!

— Гдє ти бил?! Гдє дєньгі?! — Не встиг увійти у квартиру, а на порозі вже зустрічала сердита дружина. Нічого зараз він все їй пояснить і заживуть вони краще аніж раніше.

— Вот! — Помахав перед її очима підковою.

— Что вот?! Влад, гдє дєньгі?!

— Ірка! Тєпєрь все будєт как раньше. Я бил у шаманкі, ана загаваріла ету падкову, сняла праклятіє. Слиш, Ірунь?! — Поспішав поділитися радістю Влад.

— Ти хочеш сказать, что патратіл деньги вот на ету херню?! Ти все маі дєньгі патратіл на старую ржавую падкову?! Все дєньгі?! Тєбя давно нада било в псіхушкє закрить, нєдаумак! Ти сумашедший! Ти бальной!

— Іра, ета і маі дєньгі!

—Тваєго тут нєт нічєго! Лучшє би ти сдох на СВО, хоть какая-то польза била. А так адні расходи. Ти бальной!? У тєбя с галавою кукуха. Нєнавижу тєбя! Как же я устала ат тєбя!