9

  Майже всю суботу Інга та Тор провели разом. Вони  гуляли містом, заходили до кав’ярень, багато спілкувалися, жартували. Одним словом перебували абсолютно на одній хвилі. Таке враження, що між ними не було довгих років розлуки та відстані. Навіть у  школі  вони ніколи не були настільки близькими як зараз. Адже настільки легке, невимушене спілкування вже тоді б переросло щонайменше у міцну дружбу, а то і справжнє кохання.

  Вони говорили  про все: своє життя, роботу, мрії, обговорювали найрізноманітніші події та спільних знайомих. Єдина тема, якої вони уникали: особисте життя. Ніхто з них не запитав одне одного, чи перебуває він у стосунках. Ніхто з них не підіймав цю тему навмисне. Інга промовчала про впливового коханця Даміра, який мав на неї плани, як на свою майбутню дружину. І тільки вона все тягнула кота за бантик… А Тор не козиряв бурхливою молодістю, як це часто полюбляють робити затяті холостяки.

  Попрощалися вони як старі добрі друзі, домовившись не зникати і обов’язково бачитися час від часу. Але навіть якби з якоїсь причини вони й хотіли уникнути зустрічей, це було б неможливо. Адже сусідство тренажерного залу, який відвідував Торенко, і танцювальної школи, власницею якої була Інга, гарантували їм доволі часті, хоча й короткі побачення.

  Дивна річ, між ними не було роману чи хоча б легкої інтрижки. Не було навіть флірту. Лише тепле дружнє спілкування, але жінка почувалася надщасливою,  перебувала у тому стані ейфорії, яке буває лише при закоханості. Особливо на її початку. Її очі сяяли, мова була швидкою і емоційною, ніби не могла одночасно охопити весь вихор думок, що вирував у її голові. Але при цьому всьому вона випромінювала такий внутрішній спокій і впевненість, які буває лише тоді, коли почуваєш себе по-справжньому коханою.

  Ці зміни у поведінці Інги помічали усі оточуючі, запитуючи чи не закохалася нарешті вона і чи не хотіла б представити свого обранця. Звісно, не зміг не помітити їх і Дамір. Будучи розсудливим чоловіком з холодним розумом, він не став з’ясовувати стосунки та влаштовувати відверті розмови. А звернувся до послуг приватного детектива. Аби розуміти справжню картину ситуації, а не її жіночу версію. А вже потім він вирішить як діяти далі. Він не дозволив вішати собі лапшу на вуха колишній дружині, яка дуже гірко за це поплатилася. І тим паче не дозволить цього Інгі. У разі, якщо вона виявиться такою ж слабкою на передок, як  і колишня, він влаштує їй таке життя, що танцювати їй доведеться не на турнірах і кращих світових сценах, а, в ліпшому випадку, на пілоні у бридкому гадюшнику третього сорту. А замість власної школи танців і квартири, єдиною нерухомістю, яку вона зможе собі дозволити, буде собача будка. Що-що, а от влаштувати такі метаморфози, у разі потреби, з його зв’язками, буде зовсім нескладно.

***

  Тим часом Тор все більше звикав до роботи у комунікаційному відділі, нові обов’язки більше не здавалася для нього нудними, рутинними і суто жіночими. Хоча й, звісно, він сумував за більш ризикованою роботою оперуповноваженого, яка завжди тримала його у стані повної зібраності, тонусу та легкого адреналіну.

  Аліна Павлівна все більше закохувалася у свого рудоволосого широкоплечого колегу-красеня, хоча спочатку боялася зізнатися у тому навіть собі. Вона приносила йому каву у паперовому стаканчику, коли він засиджувався за комп’ютером, не відводячи очей від монітору. А потім все частіше почала кликати на обід. Дівчина й не зчулася, як піклування про чоловіка, якого вона вподобала, стало невід’ємною частиною її робочого дня.  І те, що вона не рівно дихає до значно старшого за себе Торенка здається помічали всі, окрім нього самого.

  Лише він сприймав її як дитину, молодшу сестру. А її прояв любові до нього, який полягав у піклування, вважав за звичайну пересічну люб’язність, котра інколи виникає між колегами. На цю «люб’язність» він відповідав взаємністю, час від часу приносячи їй до кави тістечка та цукерки. А вона щоразу сприймала це ледь не як зізнання у коханні і пропозицію руки та серця. Ні, розумом вона усвідомлювала, що це зовсім не так. Але підсвідомо її організм реагував саме таким чином… Пришвидшеним серцебиттям і радісним хвилюванням всередині.

  В’ячеслав вкотре засидівся за роботою так, ніби був зеленим новачком, який намагався вислужитися настільки, що забував про обід.

  _ Торе, може замовимо піцу чи суші? _ Запропонувала Аліна.

  Він лише мовчки відмахнувся рукою, не відриваючи очей від паперів.

  _ А що, краще бургер? _ Не вгавала Павлівна.

  _ Хвильку, Аліно, хвильку. _ Він підняв вказівний  палець вгору. _ Ще пару діаграм зі статистикою і обов’язково перекусимо.

  _ Знаю я твою хвильку. _ Зітхнула дівчина. _ 20 хвилин щонайменше.

  Проте сьогодні бородань був оперативним і впорався за рекордні 15. Закінчивши, він завів руки за голову, потягнувся усім тілом на стільці. І, повернувшись обличчям до колеги, промовив:

  _ А давай но, Алінко, ми з тобою сьогодні пообідаємо у одній чудовій кав’ярні неподалік, де готують найкращі круасани у місті!

  _ Обожнюю круасани! _ Погодилася дівчина.

  Хоча, певно, її реакція була б такою ж, навіть якби Тор запропонував їй позавчорашню холодну вівсянку на воді.

  Торенко, хоч і  був відданим тренуванням і старався слідкувати за своїм харчуванням, все ж до затятих ЗОЖників не належав. І маленькі слабкощі собі дозволяв. Он як, скажімо, круасани по обіді!